Педагогічна етика - Васянович Г.П. - Принцип колективізму

Внутрішній світ особистості амбівалентний: характеризується автономністю і водночас залежить від соціального середовища (моральних взаємин, духу колективізму). Колективізм є властивістю особистості, що відображає рівень соціального й духовно-морального розвитку людини і виявляється в особистій відповідальності за колектив, постійних діях на користь колективу.

Принцип колективізму (лат. соllectivus - збірний) - моральний принцип, за якого колективні Інтереси і мета превалюють над індивідуальними.

Колектив є спільнотою людей, об'єднаних суспільно значущими цілями, що свідчить про високий рівень їхньої згуртованості. Міра його позитивного впливу на особистість визначається доброзичливістю та дбайливістю у ставленні колективу до внутрішнього світу індивіда. Гуманістичний підхід у розв'язанні проблеми "колектив - особистість" заперечує таку категоричність, однак і не надає безумовного пріоритету особистості над колективом. У колишній системі морального виховання домінувала ідея абсолютної підпорядкованості особистості колективу. Лише у взаємозв'язку ці ідеї є продуктивними, і на них ґрунтується сучасний особистісно орієнтований підхід до морального виховання. У педагогічній теорії і практиці такого підходу дотримувався А. Макаренко, який сформулював ідею морального виховання особистості "в колективі та через колектив".

Колективістська концепція морального виховання є надбанням світової педагогічної думки і відповідає гуманістичній теорії. Водночас деякі вчені (О. Вишневський, Ю. Азаров) пропонують відмовитись від принципу колективізму та концептуальних напрацювань А. Макаренка як антигуманних.

У сучасному суспільстві роль соціуму в моральному вихованні особистості применшується, спостерігається нігілістичне ставлення до ідеї колективізму, зростає рівень агресивності та насильства в молодіжному середовищі, де культивують "зоологічний" індивідуалізм і егоїзм.

Справжній колективізм не заперечує саморозвитку і самовизначення людини, а забезпечує формування індивідуальності, захищає інтереси, прагнення дитини. Руйнують його такі внутрішньоколективні явища, як кругова порука, конформізм.

Морально-правові відносини більшості педагогічних колективів характеризуються єдністю, дружбою, взаємодопомогою та моральним здоров'ям. Проте існують колективи з круговою порукою, де відбуваються грубі порушення дисципліни, панує моральна атмосфера, яка пригнічує насамперед вихованців. За кругової поруки спільність ґрунтується на удаваних дружбі і товариськості, взаємному вибаченні за здійснення аморальних учинків (сьогодні ти мене "прикрив", а завтра я тебе), страху за приниження гідності. Для неї характерні відносини, позбавлені гуманізму та порядності. Ця спільність протиставляє себе колективу як "не нашому". У ній можуть утворюватися власні норми, правила та критерії поведінки. Деформація людських стосунків балансує від грубого приниження гідності особистості до знущання над нею та навішування ярликів. Найбільше потерпають люди, погляди яких відрізняються від загальних, що провокує негативне ставлення колективу.

Спричинити кругову поруку можуть також консервативні традиції" втрата цінностей деякими педагогами, удаване сприймання педагогами неформальних угруповань у колективі як справжньої дружби; неправові санкції деяких керівників стосовно підлеглих, їх байдуже ставлення до підлеглих, недовіра, підозра та страх брати на себе відповідальність за інших.

Умовами виникнення цього явища є також низький авторитет керівника, відсутність свідомої дисципліни або її грубе порушення, низька педагогічна, етична і правова культура педагогів, здеформована совість педагогічних працівників. Такі негативні суспільні явища заперечують демократичне, правове суспільство, гуманістичні норми і правила поведінки.

Принцип колективізму руйнує також конформізм - пристосування особистості до колективу, що полягає в пасивному сприйнятті норм, правил, порядку, які діють у ньому. Міра конформності - це ступінь підпорядкування індивіда колективним стандартам і вимогам. Вона може виявлятися лише зовнішньо, коли педагог не змінює своїх поглядів, але і не висловлює їх уголос та робить вигляд, що поділяє позицію колективу. За припинення тиску або виходу індивіда з-під контролю певної групи він знову діє відповідно до своїх переконань. Складнішою є "внутрішня конформність", яка полягає в тому, що під тиском колективу, педагогічного керівництва вчитель, засвоївши погляди більшості (причому не через переконливі аргументи, а через побоювання залишитися в ізоляції), стає пристосуванцем, пасивним виконавцем дій інших. Сформованість таких соціально-психологічних переконань у педагога позначається на його стосунках з учнями. Вимоги його мають авторитарний характер, заперечують творчість особистості учня, формують психологію покори. Конформізм виховує тиранів, оскільки заперечує опозицію, власну думку. Гуманістичне розв'язання проблеми конформізму екзистенціалісти вбачають у тому, що Я та Інші повинні перебувати у гармонії. За відсутності гармонії між Я та Іншими постає завдання самореалізуватися, залишитися собою і подолати авторитарний вплив колективу.

Сучасний український педагог М. Красовицький стверджує, що принцип колективізму в навчальному процесі може бути застосований, якщо виховання здійснюється через гуманну і керовану педагогами дитячу спільність, передбачає активну громадську діяльність її членів, співробітництво, соціальний контроль, відповідальність та повагу до особистості. Його не слід використовувати, якщо через колектив особистості нав'язують політичні або релігійні погляди, сферу дій, якщо ігнорують її свободу і самостійність, пригнічують власне Я. Проаналізувавши вітчизняну і зарубіжну педагогічну спадщину, педагог запропонував такі рекомендації щодо застосування принципу колективізму в сучасному навчально-виховному процесі:

1) реалізувати принцип самостійності дитячого та юнацького колективів. Із цією метою слід відкинути ідеологічні нашарування на шкільне життя, зміст його діяльності, щоб воно не породжувало насильства над дитиною;

2) враховувати всі джерела виховання (зокрема, внутрішні сили особистості). Для цього необхідно знівелювати ставлення до колективу як єдиного засобу виховання;

3) заперечити колективну відповідальність за вчинки окремої особистості, що є однією з фундаментальних засад "тюремної" педагогіки. Зовні зміцнюючи дисципліну, цей підхід розкриває можливості для знущань і розправи вихованців над особистістю;

4) узгоджувати інтереси особистості з інтересами колективу (групи, більшості); уникати конфлікту індивіда з колективом;

б) надати пріоритет вільному розвитку особистості, що забезпечується відмовою у виховному процесі від переваги колективної (групової) думки над думкою окремої особистості під час вирішення колективних питань. Ігнорування особистої думки зумовлює нівелювання і пригнічення особистості, виховує в неї або крайній конформізм, або цинізм і протест проти колективних дій;

6) надати дитині свободу вибору у виховних заходах, формах і об'єктах спілкування, політичних поглядах, світоглядних та релігійних цінностях, хобі тощо;

7) відмовитися від обговорення в колективі будь-якого вчинку особистості. В. Сухомлинський вважав, що таке обговорення є педагогічним невіглаством і використовує дитячу спільність як педагогічну палицю, засіб цькування особистості, тиску на неї.

Отже, головною метою формування та діяльності дитячого колективу є особистість, її здібності, інтереси, потреби, розкриття творчого потенціалу дитини. Справжній колективізм оснований на безумовному визнанні унікальності, неповторності індивіда, поваги до його особистості у поєднанні з відповідальністю і вимогливістю до нього. Колективістське виховання ґрунтується на створенні в дитячому колективі системи гуманних відносин. Забезпечення свободи кожної особистості в колективі передбачає необхідні для його нормального функціонування обмеження, ігнорування яких призводить до культивування у школі "зоологічного" індивідуалізму. Необхідно зберегти демократичні традиції організації життя дітей у колективі - самоуправління, гласність, виборність і зміну лідерів, свідомий порядок, дисципліну та самообмеження. Неможливе успішне виховання громадянина, якщо дитина не набуває у школі досвіду відповідальності за виконання певних функцій в організації життя школи та класу.