Педагогічна етика - Васянович Г.П. - Принцип педагогічного оптимізму

Оптимізм характеризують життєрадісність, віра в майбутнє, успіх, схильність у всьому бачити хороше. Незважаючи на те що діти з оптимізмом сприймають світ, душевне піднесення в них відбувається самостійно, вчитель повинен уміти допомогти в цьому. Так, В. Сухомлинський зазначав, що "вихователь, буває, сам не розуміючи, що коїть, підрубує коріння оптимізму... Оптимізм - це ніби чарівне кольорове скло, крізь яке навколишній світ здається дитині великим чудом. Дитина не просто бачить і розуміє, вона емоційно оцінює, вона любить, захоплюється, дивується, ненавидить, прагне стати на захист добра проти зла...".

Утвердження оптимізму відбувається на соціальному та моральному фоні. Сучасна ситуація не завжди сприяє вияву життєрадісності, віри в перемогу ідеалів добра, справедливості та краси. Економічна і політична кризи спричинили розпач та песимізм у багатьох людей різного віку. В учнівському та студентському середовищі стрімко зростають беззаконня і злочинність, світосприймання молоді стало неприродним, поширились алкоголізм, тютюнопаління та вживання психотропних речовин.

Принцип педагогічного оптимізму (лат. орtimus- найкращий) - принцип, який грунтується на радості, завдяки чому розкривається творчий та інтелектуальний потенціал дитини.

У реалізації принципу педагогічного оптимізму слід враховувати також вроджений темперамент. Так, сучасні американські вчені Стелла Чесс та Олександр Томас у книзі "Темперамент і порушення поведінки дітей" (1968) описали результати дослідження, з яких випливало, що поведінку дитини, її оптимізм чи песимізм визначають не лише соціальний фон, середовище, вплив батьків і вчителів, а й особистісні характеристики. Уже серед новонароджених учені виявили дев'ять типів темпераментів, що є основними характеристиками дитини, які зберігаються назавжди. Оточення дитини може змінити її, проте темпераменти важко переробити.

До вроджених темпераментів С. Чесс і О. Томас зараховують: рівень активності (ступінь спадкової моральної активності, яка визначає, активною чи пасивною буде дитина); ритмічність (регулярність чи нерегулярність; передбачення таких функцій, як голод, тип харчування, виділення, ритм циклу "сон - бадьорість"); наближення/віддалення (тип природної реакції дитини на такі стимули, як незнайома їжа, іграшка або людина); пристосування (швидкість і легкість, з якими дитина здатна змінити свою поведінку у відповідь на зміну навколишнього середовища і структури); інтенсивність (кількість енергії, що використовується при вираженні емоцій і настрою); поріг реактивності (рівень інтенсивності стимулу, необхідного для того, щоб виявилася потрібна реакція); якість настрою (позитивний настрій на противагу негативному); здатність відволікатися (характеризує ступінь впливу зовнішніх перешкод на здатність концентрувати увагу на своїй поведінці); інтервал уваги і наполегливості (тривалість часу, протягом якого дитина зосереджена на активній діяльності, та тривалість активності у разі виникнення перешкод).

У передбаченні, наскільки складно буде виховати дитину оптимістичною, з радісним сприйманням, важливу роль відіграють наближення/віддалення, пристосування, інтенсивність і якість настрою. Найбільш стресочутливими, особливо за завищених очікувань батьків і вчителів, є діти з високим ступенем активності ("сірник"); схильні замикатися в разі зміни ситуації ("равлик"); діти, які важко пристосовуються до нових ситуацій ("черепаха"); діти, у яких зазвичай поганий настрій ("зануда"). Вони потребують від дорослих уваги та чуйності.

Принцип педагогічного оптимізму ґрунтується на радості, що зароджується у творчій праці, У ній розкриваються природні обдарування дитини, загартовуються її воля, характер, формується морально-естетичний ідеал, заперечується споглядальний оптимізм. Із метою розвитку в учня радості творення педагог сам має оволодіти педагогічною майстерністю, тактом, моральною культурою.

Уміння розкрити творчий потенціал дитини, підтримати її прагнення самовияву добрим словом та чуйним ставленням є справжнім мистецтвом, яке повинен опанувати педагог, прийомом морального виховання. Допомогти дитині повірити у власні сили означає для учня і вчителя набути не лише морального, а й фізичного здоров'я. "Оптимізм, віра в людину - невичерпне джерело творчої енергії, нервових сил, здоров'я вихователя й вихованця", - наголошував В, Сухомлинський.

Оптимізм усуває недоброзичливість, злість та підозрілість у взаєминах між педагогом і вихованцем, створює живу, радісну атмосферу спілкування і взаєморозуміння, викликає відчуття щастя. Й.Г. Песталоцці у листі до друга про такий стан духовного переживання зазначав, що вихованці мають за виразом обличчя педагога розуміти, що він завжди разом з ними, переживає їхні успіхи та невдачі.

Педагогічний оптимізм заперечує одноманітність, оскільки інертність навчального процесу суперечить розвитку дитини. Гумор учителя - природне джерело оптимізму, що сприяє духовному комфорту вихованців, заохочує їх до навчання. Проте йому слід зважати, що гумор водночас здатний глибоко вразити дитину, якщо в ньому є насмішка. Такий вид гумору засудив І. Франко в оповіданні "Отець гуморист", у якому отець Софрон Телесницький дошкуляв дітям своїм "гумором" так, що навіть один із них - Волинський - помер від запалення мозку.

На важливості гумору наголошував В. Сухомлинський, указуючи, що завданням педагога є "виховувати почуття благородного гумору: здатність поєднувати радісний подив із співчуттями, співпереживаннями, жалістю... Маленька людина, яка, усміхаючись, співчуває й жаліє, ніколи не буде насміхатись над людиною, висміювати її тоді, коли треба допомогти".

Почуття гумору допомагає розв'язати виховні і дидактичні проблеми, оскільки характеризується доказовістю. Дотепно висловлена думка справляє сильний ефект, відображаючи сутність явища і допомагаючи не лише зіставити явища щодо їх суперечності (рівень констатації), а й розкрити з іншого погляду.

Сучасний український педагог Іван Харченко педагогічний гумор вважає складовою професійної майстерності та виокремлює такі його функції:

1. Створення атмосфери доброзичливості та щирості. Характеризується відсутністю злої іронії, що принижує гідність учня і відчужує його від колективу, переключає увагу із самозаглиблення на роздратоване самовиправдання. Насмішкуватість учителя над дитиною перетворює її на ізгоя, заохочуючи і підсилюючи глузування над нею однолітків, доводячи їх до знущань. Гармонізуючи стосунки між педагогом і учнями, гумор виховує навички самоаналізу і самоконтролю, сприяє усвідомленню гуманістичного ідеалу.

2. Констатація емоційної зрілості, сприяння активній психічній саморегуляції, нівеляція рівня тривоги в учнів, привчання до підтримування інтелектуально й емоційно щирих стосунків із однокласниками.

3. Актуалізація розвитку вищих інтелектуальних почуттів. Уміння дітей відтворювати комічне в малюнках, виробах з різних матеріалів, спостерігати його в собі та друзях формує світогляд, позбавлений озлобленості, сварок і нарікань.

4. Забезпечення психологічного розвантаження, усунення розумової втоми, яка супроводжує навчання, сприяння утриманню уваги, кращому засвоєнню матеріалу.

Провідними ознаками педагогічного гумору Д. Гри-шин і В. Прокопенко вважали оптимізм, життєрадісність і визначили такі його функції:

а) сприяння розвитку інтелекту і стимулювання діяльності мислення;

б) пізнання життя;

в) згуртування вчителів і учнів;

г) коригування взаємин і поведінки педагогів і учнів.

Д. Гришин і В. Прокопенко також розкривають умови ефективності гумору в педагогічному процесі:

- сміятися можна над тим, що справді заслуговує висміювання;

- гумор має виявлятися в необразливому жарті, висміюванні;

- гумор повинен бути тактовним;

- потрібно відповідати жартом на жарт.

В. Сухомлинський радив учителям вивчати, пізнавати світ дитинства, намагаючись зрозуміти і відчути в ньому життєрадісність, закликав творити дитинство саме засобами радості, в чому вбачав збереження здоров'я, сили духу, стану серця. Основне значення в цьому творчому процесі, на його думку, має оптимізм. Серед дітей він не виокремлював зловмисників, вважаючи що добро, людяність та оптимізм здатні викорінити цю рису.

Отже, педагогічний оптимізм допомагає учителю формувати світовідчуття учнів, в основі якого - віра в майбутнє духовно-моральне очищення й оновлення. Втім це не означає, що учитель має ідеалізувати світ і не помічати його суперечливого розвитку. Педагог зобов'язаний навчати учня гартувати волю до подолання життєвих перешкод, досягати успіху і не впадати у відчай у складних ситуаціях.