Історія українського літературознавства - Наєнко М.К. - Утвердження марксистського літературознавства і проблеми вульгарно-соціологічної методології

Літературна критика 20-х років найчастіше зверталася до творчості Лесі Українки. Крім М. Зерова та П. Филиповича, про неї писали й багато інших дослідників, створивши низку ґрунтовних монографій (М. Драй-Хмара), статей (А. Музичка), опублікувавши деякі біографічні матеріали тощо.

Монографія М. Драй-Хмари "Леся Українка, життя й творчість" (1926) була не тільки найвагомішим на той час науковим словом про поетесу, а й мала свою яскраво виражену естетичну й компаративістську специфіку. М. Зерова, наприклад, цікавила здебільшого культурологічна основа "екзотизму" творчості Лесі Українки; П. Филипович проникав у генезис її новоромантизму та сюжетних побудов; А. Музичку й В. Коряка захоплювала "лівизна" поетичних декларацій письменниці і т. ін. Тим часом М. Драй-Хмара поставив завдання з'ясувати природу естетичного обличчя авторки "Лісової пісні". Водночас не оминав і питань зв'язку естетики поетеси з модерними стихіями в інших слов'янських і неослов'янських літературах. Як дослідника, ці питання цікавили М. Драй-Хмару найбільше і не тільки у зв'язку з Лесею Українкою. Він опублікував кілька статей про білоруських письменників М. Богдановича і Янку Купалу, висловив оригінальні думки про розвиток сербської і хорватської літератур, дав своє розуміння практично всього слов'янського письменства (розвідка ("Проблеми сучасної славістики").

Загалом питання розвитку "інших" літератур у науці про літературу було в багатьох випадках органічно невіддільним від проблем "своєї" літературної творчості. Цьому чимало сприяв, зокрема, ще один дослідник із поетів-неокласиків — О. Бургардт. Як і його побратими М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, він був вихованцем філологічного семінару В. Перетца. Ще в студентські роки під керівництвом В. Перетца він пише розвідку про літературознавчу систему німецького дослідника Е. Ельстера (опублікована окремим відбитком 1915 p.), пізніше публікує статті про німецьку літературу "Співець з бунтарською душею" (1924), "Ернст Толлер" (1925), "Експресіонізм у німецькій літературі" (1925), "Леся Українка і Г. Гейне" (1927), "Георг Кайзер" (1930) та ін. Разом із численними публікаціями про інші зарубіжні літератури таких дослідників, як М. Калинович, С. Родзевич, Т. Якимович, С. Савченко та інші, студії О. Бургардта зміцнювали інтелектуальний потенціал усього українського літературознавства, перетворювали його з епізодичного заняття одинаків на багатогалузеву, професійно зрілу науку.

Помітним у тогочасному літературознавстві був сходознавчий, орієнталістський напрям дослідження, яким ще з дореволюційних часів постійно опікувався один із засновників ВУАН академік Агатангел Кримський (1871—1942). Активно працюючи на розбудову всієї української науки (як неодмінний секретар ВУАН), він протягом 20-х років гуртував навколо себе зацікавлені й кваліфіковані сили вітчизняних орієнталістів. За його безпосередньою участю в 1927 р. було створене періодичне видання "Східний світ", у якому поряд з історико-археологічними публікувалися й літературознавчі матеріали східної проблематики. У 1930 р. назву журналу було змінено на "Червоний Схід", а через деякий час, коли А. Кримський був повністю відлучений від роботи в академії, журнал припинив своє існування. Самому А. Кримському лише наприкінці 30-х років було "дозволено" керувати аспірантською підготовкою орієнталістів. Однак на початку липня 1941 р. вченого було арештовано ("протягом ряду років очолював антирадянське націоналістичне підпілля", — писалося в ордері на арешт) і 25 січня 1942 р. замордовано в Кустанайській в'язниці (Казахстан). Подібна доля чекала в ЗО—40-х роках й інших учених-зарубіжників. Лише декому з них випадково вдалося вціліти або емігрувати за кордон. Наприклад, О. Бургардт, будучи німцем за національністю, зумів у 1929 р. виїхати до Німеччини й уникнути розправи. Помер він 1947 р. вже більше відомий як український поет Юрій Клен. Літературознавчі свої здобутки в еміграції О. Бургардт використовував у процесі викладання слов'янських літератур у різних університетах Німеччини й Австрії.