В процесі управління використовується безліч різноманітних способів, підходів і прийомів, що дозволяють упорядкувати, цілеспрямувати й ефективно організувати виконання функцій, етапів, процедур і операцій, необхідних для прийняття рішень. У сукупності вони виступають як методи управління, під якими розуміються способи здійснення управлінської діяльності, які вживаються для постановки і досягнення її мети.
Методи посідають особливе місце в управлінні, оскільки на їх ґрунті відбувається взаємне збагачення теорії і практики управління. Дійсно, відповідаючи на питання, як виконувати ту або іншу управлінську роботу, методи дозволяють сформувати систему правил, прийомів і підходів, що скорочують витрати часу і інших ресурсів на цілеполятання і цілереалізацію. Одночасно з цим використання системи методів при вивченні нових проблем управління дозволяє збільшувати знання про управління і про закономірності процесів і явищ, що відбуваються в ньому, сприяючи розвитку теорії управління.
В сучасних умовах зростає складність управлінських завдань, що зумовлює потребу в постійному розвитку і вдосконаленні методологічних положень, методів і методичних рекомендацій. Наукова обгрунтованість рішень, їхня оптимальність залежить, насамперед, від ступеня досконалості методів, що використовуються в процесі розробки й реалізації управлінських рішень, а також від рівня знань персоналу управління та його володіння комплексом управлінських методів.
Для реалізації комплексу управлінських задач та вибору оптимальних методів прийняття управлінських рішень слід:
• охарактеризувати всю сукупність наукових методів, що використовує персонал в процесі прийняття рішення;
•., визначити сферу використання певної групи методів або окремого методу залежно від типу рішення, що приймається;
• визначити конкретні умови, в яких приймається рішення.
Вибір методів для обґрунтування конкретних управлінських рішень повинен включати:
• аналіз управлінського завдання з точки зору його змісту, можливостей формалізації;
• вибір методів для пошуку оптимального варіанту рішення;
• визначення правил і умов застосування методів.
Методи обґрунтування управлінського рішення використовуються комплексно, що визначається наявністю формальних і неформальних факторів, які складають ситуацію. Останні необхідно враховувати при остаточному виборі рішення. Однак в кожному конкретному випадку пріоритетною виступає одна група методів, на вибір якої впливають:
• ¿11" масштабність задачі, що вирішується — вирізняють глобальні та локальні;
• довготривалість, залежно від цього вирізняють: оперативні, тактичні, стратегічні рішення;
• умови прийняття управлінського рішення — визначеності, ризику та невизначеності.
Методи — це сукупність прийомів і способів, що забезпечують досягнення будь-яких цілей. При цьому під способом слід розуміти порядок застосування засобів, які є в наявності у осіб, що приймають управлінські рішення.
В кожному методі управління слід розрізняти Його змістовну частину — тобто вимоги яких законів вона реалізує, спрямованість — які мотиви людської поведінки він спрямований, та організаційну форму. Методи управління процесом розробки, прийняття і реалізації управлінського рішення — це методи реалізації об'єктивних законів, властивих даному процесу (законів мислення, економічних законів прийняття рішень в економічній сфері; законів, що визначають взаємозв'язки засобів праці і організації діяльності осіб, що приймають рішення з особами як елементами цієї організації з урахуванням соціально-психологічних відносин і т. ін.) Розглядаючи спрямованість методів, слід враховувати, що на практиці не буває "чистих" мотиваційних діянь, вони визначаються культурою людини, її станом, ситуацією, що склалася.
Характеристика організаційної форми методів управління включає тип діяння (прямий, непрямий) і характеристику діяння (акт, норма). Методи вироблення діяння можуть бути індивідуальними, колективними і колегіальними. Під обгрунтуванням прийнятого рішення розуміється підкріплення переконливими доказами відповідності рішення, що припускається заданим критеріям та обмеженням, які реально існують.
Розпочинаючи аналіз методів діяльності осіб, які приймають рішення та апарату управління, що використовуються при розробці, прийнятті та реалізації управлінського рішення, слід ввести певні обмеження:
* з урахуванням того, що процес прийняття рішення включає складові — розумову (інтелектуальну) діяльність осіб та управління її організацією; доцільно поділити методи, що використовуються персоналом управління, на методи праці та методи управління;
розглядаючи методи прийняття управлінських рішень, слід акцентувати увагу на методах, що використовуються в діяльності осіб в процесі прийняття і обгрунтування управлінського рішення. Для отримання цілісного уявлення про систему методів діяльності персоналу приведено їхню класифікацію (послідовний тип), яка охоплює всі сфери діяльності персоналу управління і наочно інтерпретує сукупність методів у вигляді генеалогічного дерева (рис. 13.1). Кожний рівень класифікується за однією ознакою.
Елементи найнижчого рівня являють собою найменування окремих груп конкретних методів роботи, що виступають модифікаціями або різновидами найбільш загального з них.
На різних рівнях поділу методів діяльності використовується ознака "природи методів", який дозволяє здійснити поділ останніх на методи керуючих дій на людину, а через нього — на об'єкти керування (методи управління), що спираються на закони управління, та методи вироблення керуючих дій, що базуються на законах розумової діяльності людини та законах функціонування об'єктів його праці. Складність класифікації пов'язана з станом області дослідження проблем взаємозв'язку закони — принципи — цілі — методи. Методи управління поділені на методи керуючих дій (соціально-психологічні), методи управління організацією діяльності персоналу управління та методи управління індивідуальною діяльністю людини. За основу класифікації методів праці приймається поділ за способом розумової діяльності людини: емпіричний і аксіоматичний (аналітичний) способи мислення (на основі набутого особистого та суспільного досвіду та навичок), а також діалектичний спосіб, що потребує творчої (евристичної*) діяльності. За логічною структурою творча розумова праця та розумова праця з виконавчими функціями (емпірична, аналітична) однакові, але різняться за "способом мислення". Розумова праця з виконавчими функціями характеризується тим, що аналіз і синтез здійснюється за вже відомим алгоритмом, програмою дій. В процесі творчої розумової праці відбувається пошук алгоритму, програми, за якими слід виконувати дії для аналізу і синтезу інформації. Результат класифікації свідчить, що в цілеспрямованій діяльності персоналу управління використовуються методи управління і методи праці, між якими існує закономірний діалектичний зв'язок. Запропонований варіант класифікації методів дозволяє обирати їх при вирішенні різних задач і використовувати їх в своїй роботі. Але існують інші способи класифікації управлінських рішень. Приведена далі класифікація дозволяє виокремити класи і види рішень, що потребують різних підходів до організації процесу управління і до методів прийняття рішень, а також неоднакових за затратами часу і інших ресурсів (табл. 13.1).
Рис. 13.1
Класифікація методів розробки, прийняття та реалізації рішень
Відомо, наприклад, що кількість оперативних рішень, що приймаються в організаціях, значно перевищує кількість тактичних і стратегічних рішень, однак за затратами часу найбільш ресурсомісткими є стратегічні рішення. Розподіл загальних витрат часу на прийняття оперативних, тактичних і стратегічних рішень в організаціях великого, середнього і малого розмірів також має свої особливості: на малих підприємствах основна частка витрат часу припадає на оперативні рішення, але поряд зі зростанням підприємств суттєво зростає час, що витрачається на вироблення стратегії розвитку.
Таблиця 13.1
Класифікація рішень, що приймаються організаціями
Критерії | Класи рішень |
Ступінь структурованості | Слабо структуровані (не запрограмовані) Високо структуровані (запрограмовані) |
Зміст | Економічні, соціальні, організаційні, технічні, наукові і т. ін. 1 |
Кількість цілей | Одноцільові, багатоцільові |
Тривалість дії | Стратегічні, тактичні, оперативні (або довгострокові, і середньострокові, короткострокові) І |
Особа, що приймає рішення | індивідуальні, групові |
Рівень прийняття рішення | Організація в цілому, її структурні підрозділи, функціональні служби, окремі робітники |
Глибина дії | Однорівневі, багаторівневі |
Напрям рішення | Всередину організації як системи, за її межи |
Класифікація рішень на високо та слабоструктуровані дозволяє більш ефективно організовувати процес за допомогою розробки різних підходів і дій, що мають забезпечувати досягнення обраних цілей. Рішення, що високою мірою структуровані відомі також як запрограмовані. Вони виступають як результат реалізації певної послідовності дій або заходів. При цьому кількість альтернатив обмежена і вибір робиться в межах напрямів, що задані організацією, а також з урахуванням нормативів, стандартів, правил і т. п. Як приклад, можна навести задачу визначення кількості керівників при заданій нормі керованості. Виділення класу запрограмованих рішень дозволяє розробляти стандартні процедури і програмувати рішення під ситуації, що повторюються з певною регулярністю. Слабо структуровані рішення (незапротрамовані) ухвалюються в ситуаціях, що відрізняються новизною, внутрішньою неструктурованістю, неповнотою і невірогідністю інформації, різноманіттям і складністю впливу різних чинників. Це не дозволяє знаходити рішення шляхом побудови адекватних математичних моделей і основну роль в пошуку грає людина та її здатність розробляти відповідну процедуру, що веде до вирішення проблеми. Слабо структурованими є рішення, що пов'язані з визначенням цілей і формулюванням стратегії розвитку організації, зі зміною її структури, з прогнозами роботи на нових ринках і т. п. Кількість таких рішень збільшується із зростанням масштабів складності організації; до такого ж результату призводять сучасні тенденції до глобалізації економіки, збільшення її відвертості, оскільки їх прямим наслідком стають зростання кількості зв'язків між організаціями, велика динамічність і зміни як зовнішнього середовища, так і внутрішньої організації кожного підприємства. В той же час, сучасні розробки в сфері дослідження операцій, розвиток інформаційної технології і комп'ютеризація дозволяють значно підвищити частку програмованих рішень, які, як вже було зазначено, характеризуються більшою точністю і у ряді випадків вимагають менших затрат часу і інших ресурсів.
Між двома видами рішень — запрограмованими і незапрограмованими - знаходиться безліч їх комбінацій, і саме ця безліч являється реальністю, в якій ухвалюються управлінські рішення. Програмованість рішень підвищується по мірі просування зверху вниз по вертикалі управління. Тому вищій ланці управління доводиться мати справу в основному з слабо структурованими рішеннями, на середньому рівні характер проблем, що виникають вимагає прийняття як запрограмованих, так і незапрограмованих рішень (при цьому треба відзначити, що автоматизація праці в цій ланці супроводжується зростанням питомої ваги рішень, що характеризуються більшою структурованістю), в низовій ланці переважають рішення, прийняття яких здійснюється по заздалегідь розроблених правилах і процедурах.
13.4. Роль прогнозування в процесі прийняття управлінських рішень
13.5. Основні методи прогнозування: класифікація прогнозів
13.6. Евристичні методи обґрунтування й прийняття рішень
13.7. Політичні рішення: сутність, технології прийняття І впровадження
13.8. Традиційні методи економічного аналізу
13.9. Математичні методи в економічному аналізі
13.10. Багатопланові аналітичні методи
Висновки
Розділ 14. Філософія галузевого планування.