Педагогіка - Пальчевський С.С. - 3.3. Зміст освіти як вихідна ланка процесу навчання

Поняття про зміст загальної середньої освіти та його структуру.

Генріх Гейне свого часу стверджував: "Кожна людина - це світ, який із нею народжується і з нею помирає. Під кожним могильним надгробком лежить всесвітня історія". Цей світ усі ми вибудовуємо у своєму баченні, починаючи з найраніших років життя. Особлива роль у цьому належить школі, яка покликана створювати загальну платформу для дальшого самовизначення особистості згідно з особистісними уподобаннями та внутрішньо-інтенційною спрямованістю. Акмеологічний характер останньої пояснюється тим, що царина професійної діяльності людини в усі часи була і залишається чи не найважливішою основою її найповнішої самореалізації та самоактуалізації, без чого важко уявити щастя та повноцвітний період "акме" у житті.

Хоч і вважається, що в кожній людині історія людської культури розвивається заново, однак таке відтворення щоразу відбувається на новій основі, оскільки розвиток, у якій би формі він не виступав, завжди спрямовується по спіралі, а не по замкнутому колу. Тому кожному поколінню, незважаючи на "торування" шляху культури, доводиться збирати свої "цеглинки мудрості". Зважаючи на це, перед освітою, з одного боку, стоїть завдання, згідно з висловом французького історика Жана Жореса, брати з минулого "вогонь", залишаючи історії "попіл", з іншого боку - забезпечувати засвоєння новими поколіннями найсучасніших здобутків світової культури. Лише за рахунок цього людина зможе вижити в тому складному суперечливому світі, у якому їй призначено жити та активно діяти, щоб постійно відтворювати власну автентичність і відчувати повноту життя.

Середня ланка освіти покликана створювати основу для професійного самовизначення юнаків та дівчат. У свою чергу правильність такого самовизначення має перевірятися рівнем професіоналізму підготовленого фахівця. На жаль, такі "перевірки" засвідчують негаразди як у самому характері організації середньої, середньої спеціальної та вищої освіти, так і в її змісті, оскільки, як уже згадувалося, визнається, що лише 5 фахівців з 100 виходять у життя професіоналами високого класу.

Щоб висвітлити проблеми змісту сучасної шкільної освіти, шляхи їхнього розв'язку педагогічною наукою та практикою, проаналізуємо цей компонент дидактичної системи в компонентно-структурній, функціональній та історичній площинах.

У дидактичній системі зміст освіти створює підґрунтя для визначення характеру інших її компонентів. В визначення особливостей та обсягу змісту навчального матеріалу відповідно до вимог навчальної програми вчитель розпочинає планування пізнавальної навчальної діяльності учнів на уроці. Лише на цій базі можлива конкретизація навчально-виховних завдань уроку, вибір методів, засобів та форм навчання. Таким чином, зміст - це вихідна основа для структурної побудови будь-якого навчального заняття, тому в якості компонента дидактичної системи ми розглядаємо його першим.

У вітчизняній педагогічній науці зміст освіти визначають як:

o "сукупність тих знань, умінь і навичок, які входять у загальну середню освіту (В.М.Галузинський, М.Б.Євтух);

o "систему наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці" (М.М.Фіцула);

o "систему наукових знань, умінь і навичок, засвоєння й набуття яких закладає основи для розвитку та формування особистості" (Н.П.Волкова);

o "частину культури, соціального досвіду суспільства, яка використовується в навчальному процесі для вирішення завдань навчання, виховання і розвитку особистості" (Н.Є.Мойсеюк).

Як бачимо, у цих визначеннях частково відображається структура змісту шкільної освіти, його спрямованість на всебічний розвиток особистості. Однак поза увагою залишається спрямованість та інтереси самого суспільства, яке якраз і визначає цей зміст та динаміку тих вимог, які соціальний поступ ставить перед кожною особистістю зокрема та суспільством в цілому.

Зважаючи на це, пропонуємо змістом загальної середньої освіти вважати ту частину культури та соціального досвіду людства, які суспільство спрямовує на створення вихідних можливостей для самовизначення підростаючої особистості з метою її автентичної самореалізації в умовах гармонізації внутрішньо особистісних та загальносуспільних інтересів. Оскільки суспільні інтереси визначаються вимогами суспільного розвитку, то вони мають динамічний характер, що відповідним чином відбивається на соціальному замовленні школи, а відтак і на змісті загальної середньої освіти. Таким чином, зміст освіти постійно зазнає оновлення, насамперед, на своїх "верхніх поверхах", хоча трапляється, що розвиток науки змушує переглядати фундаментальні основи "нижніх поверхів".

До складу людської культури та надбань соціального досвіду входять такі складові: 1) знання про природу, суспільство, людину, її мислення, техніку і способи діяльності; 2) здатність до здійснення відомих способів діяльності, яка втілюється в уміннях і навичках особистості, що засвоїла цей досвід; 3) досвід творчої діяльності, спрямованої, з одного боку, на розв'язання висунутих динамікою розвитку суспільних проблем, а з іншого - на знаходження шляхів творчого вираження особистості в умовах її автентичної самореалізації; 4) досвід емоційно-ціннісного ставлення до світу природи, суспільства і самого себе, що пов'язане із формуванням емоційно-естетичної, вольової та моральної культури.

Зрозуміло, що з огляду на таку структуру людської культури та надбань соціального досвіду обмежувати зміст загальної середньої освіти - стартового майданчика для професійного самовизначення та акмеологічної спрямованості підростаючої людини - лише одними знаннями, уміннями та навичками вкрай неправомірно.

Зважаючи на це, вважають, що структуру змісту загальної середньої освіти складають чотири основні компоненти: 1) знання; 2) уміння і навички; 3) досвід творчої діяльності; 4) досвід емоційно-ціннісного ставлення до світу.

Знання - найбільший за обсягом компонент змісту сучасної загальної середньої освіти. Вони покликані формувати в учня цілісну багаторівневу систему уявлень про світ, суспільство, про самого себе і свою діяльність, сучасну і майбутню, що все в сукупності складає образ світу. Згідно з психологічною теорією діяльності цілісність його виводиться з єдності відображеного в ньому об'єктивного світу і системного характеру людської діяльності, яка задає образ світу як момент свого руху. Діяльна природа цього образу виявляється в наявності в нього поряд із властивими фізичному світу координатами простору і часу п'ятого квазівиміру: системи знань, яка втілює в собі результати сукупної суспільної практики (О.М.Леонтьєв). їхнє включення в індивідуальний акт пізнання забезпечується участю цілісного образу світу в породженні пізнавальних гіпотез, які виступають як початкова ланка процесів побудови нового образу. Таким чином, діяльна природа образу світу виявляється в безперервному генеруванні взаємозв'язаної системи пізнавальних гіпотез, які спрямовуються назустріч зовнішнім стимулам.

Отже, знання покликані породжувати нові знання, які б розширювали і поглиблювали образ світу, у центрі якого перебуває сам учень. Вони -основна орієнтувальна основа його для знаходження свого місця в ньому і самого себе. Таким чином, пізнавальний досвід минулого, який відбирається для змісту шкільної освіти, не повинен бути представлений знаннями, що несуть у собі, за висловом Жана Жореса, попіл, а не вогонь.

Завершену наукову картину світу створює комплекс наук, які представлені у школі низкою навчальних предметів.

Навчальний предмет - педагогічно адаптована сукупність знань і умінь з якої-небудь окремої області дійсності та відповідної їй діяльності, яка передбачає засвоєння і застосування цих знань та вмінь у процесі навчальної взаємодії (І.Я.Лернер).

Навчальні предмети є засобом розкриття змісту освіти. Відмінність їх від науки полягає в тому, що вони містять лише основні положення певної галузі знань, які доступні учням на певному ступені навчання. До складу їх входять також дидактичні матеріали, які зорієнтовані на оволодіння комплексом необхідних навичок та умінь. Зміст кожного навчального предмета охоплює фактичний матеріал, що відображає ознаки і властивості об'єктів навчального пізнання, а також узагальнені результати суспільно-історичного пізнання світу, які знаходять свій вияв у наукових фактах, уявленнях, поняттях, методах, правилах, принципах, законах, закономірностях, ідеях, наукових теоріях.

Наукові факти - фрагменти реальності, виявлені за допомогою засобів науки, а не інших шляхів пізнання світу і людини (релігії, інтуїції, мистецтва і т. д.)

Уявлення поділяються на конкретні та загальні. Конкретні - чуттєві образи предметів і явищ сформовані на основі безпосереднього їхнього сприйняття. Загальні - уявлення, які формуються на основі аналізу емпіричних даних.

Поняття - основна форма знань, яка відображає внутрішні, недоступні для органів відчуттів об'єктивні властивості та ознаки, закономірні відношення між предметами та явищами, завдяки чому зазвичай характеризують не один якийсь предмет, а весь клас предметів, об'єднаних певною ознакою.

Методи (від грецьк. methods - шлях, спосіб пізнання, дослідження) - спосіб практичних чи теоретичних дій людини, спрямованих на розв'язання певного завдання, зокрема, навчального.

Правила - певні положення, які виявляють закономірність, постійне співвідношення певних явищ, процесів як основу для керівництва мнемонічними, перцептивними, мислительними, фізичними і навчальними діями.

Принципи - вихідні положення, які висувають загальні вимоги до змісту, методів, засобів, форм вивчення певного навчального предмета.

Закони-стійкі, істотні, повторювані відношення між явищами об'єктивної дійсності, а також суттєві зв'язки між предметами, їхніми складовими елементами, властивостями.

Закономірності - сукупності виявів багатьох законів, які виражають систему суттєвих, необхідних загальних відношень, кожна з яких представлена окремим законом.

Ідеї - вища форма пізнання зовнішнього світу, яка не тільки відображає певний об'єкт, а й спрямована на його перетворення, спираючись на визначені цілі та способи їхньої реалізації.

Теорії - системи знань, які описують і пояснюють сукупність явищ певної галузі діяльності та зводять відкриті закони до спільного першо-початку.