Педагогіка - Пальчевський С.С. - Історичний аспект формування змісту шкільної освіти.

Упродовж тривалого історичного часу зміст шкільної освіти змінювався згідно з чинниками, які викликали таку зміну. Найважливіші з них: 1) змінність систем суспільних та особистісних потреб; 2) динаміка соціальних та наукових досягнень; 3) державна стратегія розвитку шкільної освіти; 4) досягнення педагогічної науки, що викликали зміну методологічних позицій учених.

Найвідомішими теоріями освіти, які в різний час впливали на зміну змісту шкільної освіти, є такі:

1. Теорія формальної освіти. її започатковували Дж.Локк (XVII ст.), И.Песталоцці, Е.Кант, Й.Гербарт та ін. (XVIII- XIX ст.). Згідно з нею головним завданням освіти є розумовий розвиток школяра, його логічного мислення, пам'яті, уяви, інтелекту. Зважаючи на це, перевага надавалася предметам, які слугували гімнастикою для розуму (латинська, грецька мови, математика, логіка і т. д.). Однак на вивчення предметів природничо-математичного циклу відводилося лише 20% навчального часу. На основі цієї теорії формували зміст освіти класичні гімназії, ліцеї в Росії та в Англії. Певним чином орієнтуються на неї і нині в окремих гімназіях та ліцеях гуманітарного напряму. Наприклад, у граматичних школах Англії чи в загальноосвітніх ліцеях Франції, покликаних формувати "загальну культуру за допомогою тренування мислення".

2. Теорія матеріальної освіти сформувалася наприкінці XVIII - на початку XIX століття. Засновником її вважається англійський філософ Герберт Спенсер (1820-1903). Зумовлена загальним науково-технічним прогресом, швидким розвитком промисловості, що викликала потребу в підготовці відповідних фахівців. Прихильники матеріальної освіти виходили з філософії емпіризму (від гр. empeiria - досвід), згідно з якою вважалося, що джерелом знань є лише досвід. На основі цього вибудовувалася система освіти для людей практичної діяльності - ремісників, торговців, бізнесменів, кваліфікованих робітників тощо. Ця система базувалася на п'ятьох видах людської діяльності: 1) самозбереження; 2) здобування засобів для існування; 3) виховання потомства; 4) виховання соціальних функцій; 5) організація дозвілля. Зважаючи на це, основна увага приділялася вивченню таких дисциплін: логіки, математики, соціології, біології, психології, хімії, геології, мови та літератури, іноземних мов. Таким чином, головним критерієм у відборі змісту освіти вважалася практична значущість знань, а не їхній розвивальний вплив. Раніше такі підходи використовували реальні та комерційні училища, сьогодні на них спираються коледжі та окремі ліцеї.

Однак як і перша, так і друга теорії виявляли певну однобічність, за що обидві неодноразово піддавалися критиці.

Дидактичний утилітаризм (Д.Дьюї, Г.Кершенштейнер та ін.) визнавав пріоритет індивідуальної та суспільної діяльності учня, які повинні бути зорієнтовані на досягнення цивілізації. Дітей необхідно привчати до організації власного побуту - вчити готувати їжу, прибирати, шити тощо. Навколо вирішення проблем елементарної самоорганізації в житті зосереджувати інформацію загального характеру. Основні постулати цієї теорії: "Навчання шляхом робленості - основний метод у школі", "Матеріал для навчання слід брати з досвіду дитини", "Дитина сама має визначити якість та кількість навчання".

Певним чином сферою впливу дидактичного утилітаризму стала американська школа.

Проектна система навчання, розроблена у 20-і рр. XX ст. на основі ідей Дж.Дьюї, передбачала структурування змісту шкільної освіти згідно з конкретними навчальними проектами, які учні вибудовували разом з учителем на основі власних інтересів. У ході виконання цих проектів ставилося завдання оволодівати певними відомостями з навчальних дисциплін. Зрозуміло, що надмірне захоплення цією навчальною системою вело до зниження загального освітнього рівня школярів. Однак як навчальний метод, що використовується в окремих випадках із конкретними дидактичними цілями, ця система зберігає свої сліди до сьогодні.

Дещо перекликається з цією теорією проблемно-комплексна теорія польського вченого Б.Суходольського, згідно з якою вивчення навчальних предметів у школі слід здійснювати не окремо, а комплексно. В основу цієї комплексності ставляться проблеми, розв'язання яких потребує знань та вмінь із різних навчальних дисциплін.

Згідно з теорією структуралізму польського вченого К.Сосницького, зміст шкільної освіти розглядається як решітка, складена з великих структур, які містять системотворчі компоненти. Організовуються вони за логічним принципом. Це дозволяє скоротити обсяг навчального матеріалу, уникнути перевантаження змісту за умови збереження його якості.