Педагогіка - Пальчевський С.С. - Нормативні основи реалізації змісту загальної середньої освіти в сучасній школі.

Необхідність забезпечення достатнього рівня загальної середньої освіти в країні вимагає стандартизації \ змісту (від англ. stan-dart - зразок, еталон, модель). Під стандартом освіти прийнято розуміти систему основних показників, що є складовими державної норми освіченості. Така система була визначена "Концепцією державного стандарту загальної середньої освіти в Україні"(1996). Реалізується вона в державному стандарті загальної середньої освіти - зводі норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової та повної загальної середньої освіти, здобуття яких гарантується державою.

Державний стандарт, узгоджуючись із Законом України "Про загальну середню освіту" (1999), містить базовий навчальний план середньої школи. Він визначає зміст навчання і співвідношення навчальних предметів за роками навчання, тривалість їхнього вивчення, тижневе навантаження учнів на різних ступенях навчання та його структуру (державний, регіональний та шкільний компоненти; додаткові години на окремі освітні галузі, індивідуальні та групові заняття; курси за вибором, факультативні заняття тощо).

Інваріативна складова змісту цього плану є спільною для всіх загальноосвітніх закладів України і, таким чином, визначає її загальнодержавний компонент. Варіативну складову формує сам навчальний заклад на основі власних можливостей та інтересів і побажань батьків та учнів.

Інваріативна виходить із вимог державного стандарту, який розробляється Міністерством освіти і науки України, Академією педагогічних наук України і затверджується Кабінетом Міністрів України. Підлягає перегляду не менше як раз на 10 років.

Державний компонент стандарту (інваріативна складова) містить предмети і курси (освітніх галузей):

"суспільствознавство" - історія України; всесвітня історія; українознавство; основи суспільствознавства, права, економіки; "людина і світ";

"мова і література" - українська мова і література національних меншин, іноземна мова, зарубіжна література;

"культурознавство" - музика, образотворче мистецтво, основи етики й естетики;

"природознавство" - природознавство, фізика і астрономія, хімія, біологія, екологія, географія;

"математика" - математика, алгебра, геометрія;

"фізична культура і основи здоров'я" - фізична підготовка, допризовна підготовка юнаків, безпека життя і діяльності людини, валеологія;

"технологія" - трудове навчання, виробничі технології, основи виробництва, інформатика.

На вивчення цих предметів припадає 80% навчального часу, з якого 35% відводиться на вивчення суспільно-гуманітарних навчальних дисциплін,

25% - природничо-математичних, 1б%- оздоровчо-трудових, 5%- естетичних.

Шкільний компонент (варіативна складова) передбачає години для поглибленого вивчення окремих предметів та курсів, можливості для проведення факультативних занять. Певним чином враховує особливості соціально-економічного розвитку регіону, його етносоціальну своєрідність.

Типовий навчальний план середньої школи - це план, який розробляється на основі базового для певного типу шкіл. Ураховуючи специфіку навчальних закладів певного типу, він передбачає додаткові години на індивідуальні та групові заняття, факультативи, курси за вибором тощо.

Власне навчальний план школи враховує вимоги як базового, так і типового. До того ж враховує конкретну ситуацію в районі, який обслуговує.

На основі навчального плану складаються навчальні програми з усіх предметів - документи, що визначають зміст і обсяг знань, умінь і навичок з кожного навчального предмета, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання. Вони слугують вихідною основою для планування вчителем кожного конкретного навчального заняття.

Основні розділи навчальної програми: 1) пояснювальна записка, у якій визначаються цілі та завдання вивчення певного предмета, ознаки навчального процесу; 2) зміст навчального матеріалу, поділений на розділи і теми із зазначенням кількості відведених годин на кожну з них; 3) обсяг умінь і навичок, обов'язкових для оволодіння; 4) перелік унаочнення, літератури, методичних засобів для учнів та вчителів; 5) критерії оцінювання знань, умінь і навичок щодо кожного з видів навчальної роботи.

Внесенням змін до програм займаються комісії, створені при Науково-методичному центрі Міністерства освіти і науки України, до роботи яких залучаються провідні вчені та педагоги.

Відповідно до навчальних програм розробляються підручники, посібники, довідники, книги для додаткового читання, атласи, карти, збірники задач і вправ тощо.

Головним джерелом знань для учня є підручник - книга, у якій представлено основи наукових знань із певного навчального предмета відповідно до мети та завдань навчання, визначених навчальною програмою та вимогами дидактики.

Його зміст можуть поповнювати навчальні посібники - книги, зміст яких розширює межі підручника, орієнтуючи учня на здобуття додаткових найновіших та довідкових відомостей.