Педагогіка - Пальчевський С.С. - Мотивація учіння та зовнішня стимуляція його.

Поняття "мотивація" не слід змішувати з поняттям "мотивування", яке означає наведення системи доказів із метою обґрунтування чого-небудь. У психології під мотивацією розуміють спонуки, які викликають активність організму і визначають її спрямованість (А.В.Петровський, М.Г.Ярошевський). У дидактиці мотивація - це процес формування і закріплення у школярів позитивних мотивів учіння. Мотивація не тільки детермінує навчальну діяльність школяра, а й пронизує пізнавальну сферу його психічної активності з усіма її пізнавальними процесами: сприйманням, мисленням, уявою та пам'яттю.

Мотиваційні чинники, які впливають на сприймання, залежать від настанови. Як правило, учень чутливіший до того об'єкта, який відповідає його настанові. Вплив мотивів на сприймання виявляється і у так званому феномені сензитивізації, або принципі резонансу, тобто школяр завжди сприйнятливий до того об'єкта, який для нього є актуально значущим.

Мотиви мислення виникають у самому його процесі. Традиційно їх поділяють на дві групи: 1) зовнішні (розумова діяльність спрямована на результат, не пов'язаний із пізнанням об'єкта); 2) внутрішні (розумова діяльність, пов'язана з пізнанням об'єкта). Зміни в мисленні відбуваються під впливом змін у мотивації. Наприклад, в одній ситуації піддослідний розв'язував задачу за "нейтральною" інструкцією, а в іншій повідомлялося про дослідження розумової обдарованості. Виявилося, що із запровадженням мотивації продуктивність знаходження рішень зросла у 3,5 рази (Т.С.Кудріна).

У процесі психологічних досліджень виявлено також вплив мотивації на уявлення та фантазію. Найчастіше учень мріє про те, що для нього значуще або в чому він відчуває потребу. Як особистість він проектується в продуктах уявлень та фантазії разом із своєю мотиваційною сферою.

Зв'язок мотивації з пам'яттю підтверджує "ефект Зейгарник". Виявляється, що людина краще запам'ятовує незавершену дію, ніж завершену. Наприклад, якщо учень за завданням учителя розпочав виконувати у класі якесь завдання і з певних причин не завершив його, у нього виникає потреба в діяльності. Це викликає напруження, яке могло б отримати розрядку в діяльності, спрямованій на виконання цього завдання. Але ця діяльність на певний час виявилася загальмованою, що не допустило розрядки напруження. Потреба ж у цій розрядці викликає у школяра прагнення повернутися до припиненої діяльності. А це вже свідчить про мотиви, які лежать в основі його.

Таким чином, учителю у процесі формування позитивних мотивів навчальної діяльності учня необхідно спиратися на: 1) формування відповідних психологічних настанов в нього; 2) наближення об'єкта пізнання до кола актуально значущих для цього учня об'єктів; 3) заміну в тих випадках, коли це можливо, "нейтральних" навчальних інструкцій мотивованими; 4) врахування у відборі змісту навчального матеріалу орієнтації на проекцію особистості школяра у світлі його уявлень та фантазії; 5) використання "ефекту Зейгарник" під час організації виконання самостійних навчальних робіт та домашніх завдань.

Однак, як уже згадувалося, базові потреби у пізнанні відзначаються градацією від потреби елементарної допитливості до захопленого пошуку істини.

Проведені нами дослідження засвідчили, що учні з подібним рівнем захоплення певним улюбленим навчальним предметом зустрічаються значно рідше, ніж "круглі відмінники". У вчителя зі стажем не менше 10 років їх було лише 2-3.

Такий показник слабо корелює навіть із результатами згаданих уже досліджень, проведених останнім часом у Росії професором Н.В.Кузьміною, згідно з якими професіоналами високого класу стають приблизно 5% зайнятих у певному виді професійної діяльності. Шлях же до такого професіоналізму започатковується в школі. Зважаючи на це, виникає необхідність у "культивуванні" учнів із високим рівнем розвитку базової потреби у пізнанні навіть за умови, що вона проявлятиметься в царині однієї навчальної дисципліни.