Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Розділ 7. Розвивальна функція процесу едукації

Розвиток як аспект едукації

Традиційно розвиток мислиться як результат навчання і виховання. Такий підхід зумовив поширення терміна і поняття "загальний розвиток", що по суті наближається до поняття "формування особистості". В обидвох випадках йдеться фактично про все те, чим "збагачується" людина.

На жаль, таке універсальне, а отже, нечітке розуміння поняття "розвиток" виявилося для педагогіки і для практики навчання згубним, бо дозволило підмінювати те, що дійсно можна назвати розвитком, звичайним заучуванням інформації. І оскільки пропонувати інформацію ("давати знання") — справа порівняно неважка, то все це й спричинило формування культу знань, умінь та навичок і загалом призвело до домінування ЗУН-ів, а звідси і до перевантаження учнів. Справа подавалась таким чином, що чим більше знань, умінь і навичок ми забезпечимо дітям, тим більш "розвинутими" вони виявляться.

Ототожнення інформативного навчання і розвитку безпідставне. Широка поінформованість людини ще не є ознакою її високого розвитку. І навпаки, розвинута особа не завжди широко поінформована. Люди, які переоцінюють знання, помиляються в розумінні самого поняття "розвиток". Пригадаймо ще раз, що воно стосується мислення, механізму пам'яті, здібностей, вольових якостей, уяви, почуттів, смаків, потреб, духовної й фізичної витривалості тощо. Брак відповідних якостей жодними знаннями не компенсувати. Відтак очевидно, що інформація стосується якоїсь певної сфери чи ситуації, а розвинуте мислення, удосконалені здібності, вольові якості тощо переносяться на будь-які, іноді зовсім нові для людини, сфери. Розвиток стосується найперше "інструментарію" діяльності людини і характеризується не кількісними, а якісними показниками.

Розвиток не може зводитися також до поняття виховання. Ці процеси мають чіткі відмінності. По-перше, розвиток завжди пов'язаний з потребою діяльності й розширює здатність до неї, тоді як виховання охоплює лише ставлення людини до того, що її оточує.

По-друге, до цих двох сфер структури особистості соціальне середовище (суспільство) ставиться по-різному. Хоча воно й зацікавлене в розвитку своїх членів, проте відсутність у них "розвинутості" не розглядається як момент антисоціальний. На вади ж виховного характеру суспільство реагує гостро і сприймає їх як ворожу щодо себе категорію.

По-третє, розвиток є процесом односкерованим, поступовим. Він може прискорюватися або сповільнюватися. Що ж до виховання, то це процес, який не може бути прискореним або сповільненим.

Різницю між розвитком і вихованням неважко помітити і на практиці. Людина може бути розвинутою, але погано вихованою, і навпаки, вихованість не є показником розвинутості.

Отже, розвиток — це удосконалення функцій та якостей людини, що стосуються духовної, психічної, соціальної та фізичної сфер її життєдіяльності.

Головна передумова розвивального навчання полягає в тому, щоб кожна дитина працювала на межі своїх можливостей і ставила перед собою складніші, вищі цілі, що осягається шляхом широкого застосування навчальних задач. Розвиток починається там, де закінчуються знання, уміння і навички (рис. б). Якщо навчальна задача розміщена в їх межах, тобто, якщо знань, умінь і навичок цілком достатньо, щоб її вирішити (на рис. 5 позначено точкою А), то вона не вимагатиме напруження сил і розвитку практично не забезпечує.

Рис. 5. Рівні проблемності навчальної задачі

Якщо ж задача знаходиться за межами ЗУН-ів (позначена точкою Б), то вона неминуче вимагатиме певної "здогадки", "відкриття", "пошуку", а отже, передбачає активізацію зусиль на межі можливостей, зумовлює напругу. У процесі такої діяльності індивід мобілізує свої фізичні, психічні, соціальні й духовні потенції (виявляє зусилля), унаслідок чого, згідно зі законами природи, вони удосконалюються, розвиваються. "Людина.., як і все живе, розвивається лише тоді, коли вона і думає, і почуває, і діє", — писав російський педагог (Вахтеров В., 1987, с. 366).

Сучасне виробництво дедалі частіше ставить перед працівником — незалежно від рангу — величезну кількість проблемних задач. Як правило, вони не стандартні, тому він не має у своєму розпорядженні готових способів їх розв'язання. Так виникає потреба в особливих творчих зусиллях, на які спроможна лише розвинута людина.

Детальніше проблеми змісту і методів розвитку розглядаються у другій частині цього курсу. Тут лише зауважимо, що головним предметом зусиль учня і вчителя у цій сфері є: потреби діяльності, здібності, мислення, вольові якості, пам'ять, а також духовні й соціальні можливості суб'єкта діяльності.