Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок

Виховання розпочинається, як правило, із "зустрічі" людини з предметом діяльності, через що воно завжди упредмечено. Вступаючи у взаємодію з об'єктом, людина постає перед необхідністю відповідати на вічне запитання: Як до нього поставитись? — прихильно чи вороже, схвально чи заперечно, доброзичливо чи з осудом? Виховання розпочинається з відповіді на це запитання, це точка його зародження. Саме тут — у цій відповіді — схрещуються два впливи, протистоять дві групи чинників — ті, що йдуть від самої людини, і ті, що надходять ззовні, з боку соціального оточення.

У деяких випадках учень сам формує свою оцінку, тобто ставить на предмет своє "тавро" — плюс або мінус. Ця оцінка, як правило, ґрунтується на його попередньому досвіді, на вірі в певну систему вартостей, з урахуванням особистісних інтересів, під впливом його внутрішніх стимулів. Людина також "радиться" з іншими людьми, часто на рівні підсвідомості. Система цих чинників входить до поняття ціннісних орієнтацій індивіда. Діапазон їх визначається розвитком особистості, широтою її зв'язків з навколишнім середовищем. Основне місце тут посідають духовні, моральні, національні, естетичні орієнтації, ставлення до праці, тобто весь духовний багаж, набутий нею раніше.

Але в "точці зародження" виховання важливою є і роль виховника. Власне тут реалізується принцип морально-етичної партнерської допомоги, яку він покликаний надати вихованцю. І зробити це треба непомітно, ненав'язливо, доброзичливо: "Я на це запитання відповідаю ось так, а ти вирішуй сам". Це право і професійний обов'язок виховника — якнайбільше бачити і якнайчастіше відчувати запитання, перед яким стоїть вихованець, і вчасно, на партнерських засадах, допомогти йому дати таку відповідь (а якщо треба, то й переконати!), яка відповідала б потребам самого вихованця і суспільства, в якому живемо.

Зі "знайомства" людини з предметом розпочинається те, що можна назвати "ситуацією виховання". Компонентами її виступають: а) суб'єкт виховання (учень); б) об'єкт (предмет, з яким учень взаємодіє); в) ставлення суб'єкта до об'єкта, що є наслідком відповіді на головне запитання виховання. Звичайно, один такий акт "зустрічі" учня з предметом (суб'єкта з об'єктом) ще не вирішує долі виховання. Але якщо аналогічна ситуація повторюється багато разів, то вона зумовлює певний "виховний продукт" — формування поглядів, переконань, навичок, звичок.

Погляд — це обрана позиція. Людина приймає або відкидає пропоновану норму і формує власну думку про предмет. Погляд — це схвалене людиною ставлення до дійсності. Він може бути позитивним або негативним щодо бажаної норми. Якщо він формується через прийняття норми, процес подальшого виховання одержить позитивне спрямування. Якщо ж погляд кристалізується через заперечення морально-етичної норми, то шлях до формування позитивних якостей особистості закривається. Відбувається утворення якостей, протилежних очікуваним.

Як уже зазначалося, вихованість формується у контексті загальної діяльності учня, що передбачає повторення аналогічних ситуацій і актів прийняття норми. На тлі наявних виховних знань і оцінної орієнтації, а також під впливом мотивації відбувається переростання поглядів у переконання. На цьому рівні поглиблюється і стабілізується прийняте людиною раніше ставлення до зовнішнього середовища.

Переконання є активною формою ставлення людини до життя. Це міцні позиції (закріплені погляди), якими вона послуговується в своїй діяльності. Істинність їх підтверджується цією діяльністю. Переконання, як зазначав В. Сухомлинський, — це не лише усвідомлення людиною істинності світоглядних та моральних понять, а й особиста її готовність діяти відповідно до цих правил і понять.

Навряд чи є потреба протиставляти погляди переконанням на основі того, наскільки вони стимулюватимуть людину до дії. Проте очевидно, що переконання впливають на поведінку людини сильніше; вагомим компонентом переконань є почуття, які й роблять їх стабільними, міцними, дієвими. Саме завдяки почуттям набута людиною соціальна істина стає частиною її власного "Я". Переконана людина — впевнена в правильності своїх поглядів і готова вести безкомпромісну боротьбу за їхні здійснення. Переконання слугують основою для формування власної концепції поведінки, набору власних правил, які входять до фонду загального досвіду.

Наслідком процесу виховання є також навички поведінки. Формування їх також бере початок у прийнятті певної норми, спирається на усвідомлення заданих правил поведінки і стимулюється мотивами діяльності. Кінцевим же продуктом цього процесу є здатність людини поводитися правильно вже без актуального усвідомлення норми і, головне, без мобілізації зусиль.

Формування навичок завершується становленням звичок, пов'язаних з потребою у певних вчинках. Звичка зазвичай з'являється непомітно для самої людини. Вона відрізняється від навички тим, що має спонукальний характер, примушує людину діяти певним чином. Звички відіграють значну роль у поведінці людини. В їх основу покладено динамічні стереотипи, формування яких потребує тривалих і часто повторюваних морально-виховних вправ в умовах аналогічних ситуацій.