Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Функції вчителя

У виховному процесі дуже важливо, щоб людина, яка передає свою точку зору (тобто виховує учня), не переходила "межу дозволеного", щоб вона, трактуючи предмет, не робила це нав'язливо, надто адресовано, чим часто грішить практика виховання в нашій школі. Треба постійно пам'ятати, що учень не є пасивним об'єктом, якому ми повинні приписувати правила поведінки, як лікар приписує хворому ліки. Таке нав'язування поглядів ззовні приглушує власну самовиховну ініціативу учня, зачіпає почуття гідності, а нерідко й викликає опір. У всіх випадках учень сам повинен відчути, "вловити" чужу точку зору, самостійно "відкрити" її для себе. Тому вміння вчителя зробити свій виховний вплив непомітним — один з дуже важливих елементів педагогічної майстерності.

Виховний вплив зумовлюється, насамперед, двома важливими моментами. По-перше, той, хто виховує, сам повинен займати послідовну чітку моральну позицію. Вона сигналізує про себе завжди і всюди, при цьому часто в таких непомітних формах, що "свідомо" керувати нею не завжди вдається. Фальш, спроби пропонувати учням одне, а в думках поділяти погляди часом протилежні — швидко розпізнаються дітьми, і процес виховання дістає негативне спрямування.

По-друге, важливе значення має ставлення учня до особи, яка виховує, її авторитет. Мало користі, якщо вчитель або інший вихователь "протистоїть" тому, кого виховує, як особа "вища", "старша", наділена більшими правами, з якої молодші зобов'язані брати приклад і чию думку вони повинні приймати як обов'язкову. І навпаки, сприятливою для виховання є ситуація, коли вихователь є співучасником діяльності учня, його партнером, людиною, якій вірять. Лише в цьому випадку учня можна непомітно підвести до бажання і потреби засвоїти чужу думку. Наприклад, низький або навіть негативний ефект може дати вимога, щоб учень наслідував життєвий приклад певного героя. Навпаки, спільне переживання героїчного вчинку і перенесення труднощів життя, відданого людям, — усе це непомітно формує в учня симпатії до героя. Ці почуття не завжди виставляються назовні й не кожен хоче розповідати про них, але вони глибоко позначаються на внутрішній оцінці його учнем.

Крім того, вчитель повинен чітко знати і постійно враховувати можливо вже сформовану позицію самого учня, його готовність сприймати пропоновану точку зору. Суттєвим джерелом такої інформації є аналіз вчинків дітей, їхніх домашніх умов, уподобань тощо.

Цілком зрозуміло, що це змушує і вчителя подивитись на учня з іншого боку. По-перше, ситуація спонукає нас до заглиблення у внутрішній світ кожної дитини як у світ унікальний та уважного ставлення до її духовних потреб і орієнтацій. По-друге, постає практична проблема пізнавати і дбайливо ставитись до всього, що становить джерело людяності, до національного контексту, в якому живе і формується людина, до її історичних витоків, до природи, частиною якої вона є, до способу її життя, діяльності тощо.

Звичайно, це не означає, що вчитель повинен піддаватися стихії обставин і не впливати на виховний процес. Навпаки, він має це робити якнайактивніше. Але не через нав'язування абстрактних вимог і понять, а насамперед, через добір предметів, які наводили б учня на відповідне ставлення до них. Учитель має допомогти вихованцеві в потрібний момент виробити власне судження про предмет, тобто обрати щодо нього свій знак "+" або "—". В обов'язки вчителя входить забезпечення таких умов, за яких об'єктивний процес самовиховання набув би бажаного спрямування.

Завдання для самоконтролю

1. Що означає поняття "учень як суб'єкт виховання"?

2. Якою є функція вчителя як суб'єкта виховання?

3. Назвіть головні чинники, які визначають зміст виховання на уроці.