Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Ядро характеру

Змістовна структура ядра. Поняття ядра характеру пов'язується з почуттєвою сферою людини. Вона є найінтимнішою у її структурі. У психології розділ про неї й досі залишається найбільш нез'ясованим, туманним і, правдоподібно, таким залишиться, бо в природі цієї сфери багато транераціонального, містичного. У своїх дослідженнях К. Ушинський розрізняє два види відчуттів: почуття і почування.

Почуття (див. рис. 16, В) є безпосередніми відгуками душі на зовнішнє середовище і виявляють себе в силі й темпах реакції: вони можуть бути сильними і слабкими, глибокими і поверхневими, швидкоплинними і повільними. Почуття зумовлюють спосіб сприймання світу і засвоєння досвіду, а тому можуть мати свої особливості в кожної людини. Правдоподібно, що тут, власне, стикаємося з тим, що в процесі розвитку людини трансформується в темперамент, коли в характері починають домінувати якісь певні риси— вразливість, дратівливість, стійкість, повільність тощо.

Беручи свій початок від рефлексів, імпульсів та інстинктів, цей аспект чуттєвої сфери свідчить про стан емоційності людини (Ващенко Г., 1952, с. 173). Зауважимо також, що в цій ділянці чуттєвої сфери на основі природних і привласнених особливостей відбувається розвиток інтровертності та екстравертності характеру, що, як уже йшлося, є важливим предметом уваги нашої етнопсихології.

Характерною особливістю почуттів є те, що вони безпосередніше, ніж почування, пов'язані зі зовнішнім світом, а також те, що в їхньому формуванні беруть участь наші органи відчуттів. Через це вони мають конкретніший характер.

Почування (див. рис. 16, А) — це відгук душі на її ж власні відчуття (наші переживання), а тому вони мають ще більш суб'єктивний характер, ніж почуття (сором, жаль, гнів, співчуття, симпатія тощо). "Почування більш невіддільні від душі, ніж відчуття, і саме їх людина не може передати іншій людині" (Ушинський К., 1954, т. 5, с. 31). З цієї причини спроба вивчення почувань часто заводить дослідників у сферу глибоко індивідуального і духовного, де будь-яка їх класифікація взагалі неможлива.

Важливим супутником почувань є віра, що поруч з іншими чинниками лежить в основі переконань. Поєднуючись з переконанням, віра полегшує боротьбу мотивів, посилює рішучість, робить доступнішим вибір. Навпаки" відсутність віри і переконань робить людину часто рабом випадку і сторонніх впливів (Г. Ващенко). Це ослаблює характер.

Функції ядра. Ядро характеру є, отже, фокусом, у якому зароджується образ мети і прагнення її осягнути. Цю серцевину людини П. Юркевич трактував як осердя духовного життя і називав її "серцем". Він уважав, що саме тут "зачинається і зароджується рішучість людини на ті чи ті вчинки; у ньому (у "серці". — О. В.) виникають різноманітні наміри й бажання" (Юркевич П., 1993, с. 74).

Як мовилось вище, тут — у ядрі характеру — зосереджена і його сила як здатність людини концентрувати свої потенції й зорієнтовувати на обраному напрямку дії — до мети. Сила характеру цим і визначається. Людина може в окремих випадках виявляти волю, але якщо вона розкидана, не мобілізована у вигляді стійких прагнень, — бажаних результатів очікувати не слід. Так само і розум, навіть великий, може не виправдати надії, якщо не слугує стійкій меті, прагненню. "Достойність людини — не в знаннях, а в прагненнях", — писав відомий російський педагог (Каптерев її., 1982, с. 77). Зважаючи на цю відповідальну функцію, у ядрі є підстави вбачати первинні сили душі.

Трактуючи силу характеру "як вияв зосередженого прагнення" і протиставляючи ЇЇ силі волі як інструменту діяльності, К.Ушинський вказує ще на одну її функцію — як чинника єдності характеру (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 450). Ця функція рятує характерну людину від лиха розпорошення сил, змушує концентруватись на обраній меті, якщо різні почуття чи почування діють окремо, характер руйнується. "Це найбільш небезпечні й нещасні характери", — пише про них К. Ушинський. Такі люди не можуть зосередитись на одній меті, часто змінюють напрям зусиль, метушаться, а тому він називає це "дикістю характерів" (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 450). "Про індивідуальність тільки тоді скажемо, що в неї є характер, коли у її внутрішній і зовнішній вольовій активності добачатимемо узгодженість і незмінливість основних напрямків" ("Українська педагогічна думка Галичини в іменах", 2003, с. 150).

Будь-яке рішення, намір вчинку проходять також "крізь цензуру" боротьби і протиріч мотивів, крізь "муки вибору". У дорослої людини ця боротьба бажань ускладнюється, створюючи іноді ситуацію нерішучості. І хоча цей процес супроводиться обдумуванням обставин, чинником вирішальної ваги тут завжди буде ядро характеру, що несе образ мети і прагнення. Іноді таке рішення може цілком суперечити "логіці" чи "здоровому глузду".

Наявність чітко вираженого мотиваційного стрижня, певних сталих і переконливих цілей, ідей та засад визначає і стан рішучості, здатності сприймати рішення без вагань. У цьому випадку, оцінивши факт, проблему, потребу, достатньо лише з'ясувати їх зв'язок з тим, чим ми керуємось завжди, і відразу діяти. Натомість "брак певних сталих директив, як і нерозвиненість у думанні, спричинятимуть труднощі, через що вирішування може тривати довше, ніж це повинно б бути нормально. Іноді це є головна причина постійної нерішучості" ("Українська педагогічна думка Галичини в іменах", 2003, с. 149). Ось чому пошук життєвої стратегії повинен започатковуватись з дитинства; про досягнення свідомо поставленої мети має думати вже 7—8-річна дитина (Сухомлинський В., 1977, т. 2, с. 231).

Зрозуміло, що ядро (наявність сталих ідей і засад) допомагає людині й в тому, чого не слід робити, в чому виявити стійкість. Тут, власне, маємо шанс протистояти примхам власної натури — відкидати їх, якщо вони суперечать усталеним у нашій душі засадам.

Та обставина, що ядро характеру є ініціатором дії, робить його стрижнем усієї структури. "Особисті переживання відіграють панівну роль у всіх визнаних нами віруваннях, теоріях, системах, у наших почуттях, у нашому способі життя і в нашій діяльності" (Вахтеров В., 1987, с. 350).

Життєтворча роль ядра. Сила характеру — в його ядрі, а цілісність і стійкість ядра забезпечується наявністю мети. Мета, особливо стійка і висока, є чинником, який стабілізує життя людини. Як уже мовилося, вона має велике значення не стільки результатом, як самим процесом її осягнення. Людина живе не тим, що має, а тим, що хоче, прагне мати, вона живе перспективою. Досягши мети, вона цю перспективу втрачає. У таких випадках в душі утворюється порожнеча, яка потребує нового наповнення, нової мети. Далекосяжні й високі цілі тим і корисні, що їх не потрібно часто міняти. "Якщо ви хочете зробити людину цілком глибоко нещасною, то позбавте її мети в житті й негайно задовольняйте всі її бажання", — писав К. Ушинський (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 462). Це шлях до безхарактерності.

Зрештою, цілі людини можуть бути і дрібними, і навіть нікчемними. Але якщо вони для неї здаються значущими, якщо вони відповідають її "духовному росту", то для її життя їх достатньо. Драма наступить тоді, коли і вони перестають бути для неї маяком. У такому випадку людина "буде животіти, а не жити, або накладе на себе руки" (Там само, с. 463). Перспектива, отже, може бути для однієї людини лиш ледве помітним тліючим вугликом, а для іншої — палаючим смолоскипом, носити суспільний чи духовний, або й егоїстичний характер, але вона завжди слугує дороговказом і є однією з головних ознак характеру.

Таким чином, ядро характеру є життєтворчим центром, який виробляє "стратегію життя особистості" (Г. Сагач), слугує джерелом духовних сил, спрямованості, забезпечує стійкість її життя та концентрацію зусиль, її рішучість і організованість тощо.