Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. - Периферія характеру

Як випливає з попередніх міркувань, до периферії відносимо інтелект, вольові чинники, індивідуальні прикмети людини і її соціально-ціннісні та валео-екологічні орієнтації. Зазначимо ще раз і те, що вони щодо ядра виконують інструментальну функцію.

Розумово-творчий чинник. Цей чинник зорієнтований на об'єктивну дійсність, він освітлює шлях нашим прагненням і нашій дії. Розумово-творчий потенціал людини є вродженим. Поруч із паростками спонук і волі одержує вона від природи і певні нахили та здібності, певну обдарованість. "Кожна людина має від Бога своє покликання і відповідні до нього здібності і таланти" (Г. Ващенко). Але вони — лише потенції, що поступово і по-різному реалізуються.

Розумово-творчий компонент відіграє велику роль у процесах становлення характеру: осмислення спонук, оцінка майбутньої дії з точки зору прийнятих цінностей, врахування наявності відповідних передумов до дії тощо, — все це функція мислення. Воно контролює зміст мотивів та їх боротьбу, з його участю відбувається і заключний акт згадуваного вище психологічного ланцюга дії.

Роль мислення є значною і під час планування дії. Як вважає Г. Ващенко, "справжній вольовий акт можливий лише при умові функціонування абстрактного мислення, або мислення, що підноситься над конкретною ситуацією" (Ващенко Г., 1952, с. 25). Тому безпорадність людини та суспільства можна пояснити відсутністю такого мислення.

У зрілому віці мислення слугує фундаментом світогляду, який здебільшого визначає поведінку людини.

Успіх людини дуже часто залежить від її здатності мислити творчо, тобто від її спроможності виконувати кожне наступне завдання "інакше", неповторно. Складовими таких творчих здібностей є спостережливість, кмітливість, розвинута уява, фантазія, евристичність, добра пам'ять. Добре розвинуте мислення вносить великий внесок у зміст характеру. Поєднуючись з працьовитістю та волею, творче мислення робить характер сильним і стійким.

Творча людина не тільки бачить свою перспективу, а й вирізняється своїм оптимізмом, почуттям гумору, самовпевненістю — рисами, які полегшують життя як їй самій, так і тим людям, які поруч.

Воля. Людина не народжується зі сильною чи слабкою волею. Вона виробляє її сама. Про початки волі можна говорити вже тоді, коли в дитини формується свідоме бажання задовольнити ту чи іншу свою потребу, а відтак, коли починається боротьба мотивів і з'являється потреба володіти собою (Ващенко Г., 1962, с. 30—81).

Уже на ранньому етапі розвитку формується багатофункціональність волі. Зокрема, вона дуже рано починає взаємодіяти не лише зі свідомістю, але й враховує моральні мотиви (добре — зле, дозволено — не дозволено тощо). З допомогою волі людина починає долати себе і в цьому доланні зміцнювати волю. За Г. Ващенком, воля розвивається на фоні цілого ланцюга психічних процесів: спонуки — осмислення — боротьби мотивів — рішення — дії (Ващенко Г., 1952, с. 22).

У більш зрілому віці здатність людини свідомо спрямовувати свою енергію на одну мету протягом тривалого часу свідчить про сильну волю, особливо в тих випадках, коли зусилля не дають швидких результатів. Водночас, це і вияв цілісності натури, яка керується власною метою. Якщо людина піддається швидкоплинним почуттям і часто міняє свою орієнтацію, не панує над потягами натури, то це є ознакою слабкої волі.

Варто також зауважити ще раз, що предметом вольової дії може бути як зовнішній світ (наша праця, господарська і професійна діяльність тощо), так і наші внутрішні переживання, почуття і почування тощо.

Як уже мовилось, К. Ушинський вказує на необхідність провести межу між поняттями про силу характеру і про силу волі. "Характер, — пише він, — наполегливіший у своїх прагненнях і пристрастях, яким і сама людина піддається, але хіба це сила волі?" В окремих випадках, зрештою, сила волі може і обмежувати та стримувати силу характеру. З іншого боку, сильна воля може бути скерована на якусь однобічну діяльність і залишити характер у найсумнішому безладді (Ушинський К., 1964, т. 1, с. 448).

Індивідуальні прикмети діяча. Під цим терміном, як уже згадувалося вище, розуміємо ті особливості людини, які не є для характеру абсолютно обов'язковими (як інтелект чи воля), але їх наявність чи відсутність усе ж позначається на якості дії. Відсутність деяких із них, зрозуміло, ослаблює характер, але не зумовлює його руйнацію. "Характер утворюється внаслідок дії багатьох причин, і нестача однієї сприятливої умови для його розвитку може покриватися дією іншої", — писав П. Кап-тєрєв (Каптерев П., 1982, с. 90). Так, людина може мати добре здоров'я, але вона може бути і хворобливою; терпеливою або ж нетерплячою; спокійною або ж дратівливою; бути надійною у стосунках або й не вартою довіри; бути "сухарем" або ж мати почуття гумору; належати до "песимістів" чи "оптимістів"; бути мужньою або ж боягузом тощо. В дійсності такі риси людини є "периферією у периферії" характеру — значущого, але не вирішального.

Моральність характеру. Характер може бути реалізований як у позитивному, так і в негативному напрямку. І це загалом залежить не від діяльнісних можливостей людини, а радше від того, які соціальні та валео-екологічні цінності приймає і відстоює людина. При цьому, звичайно, можна припустити, що ці цінності беруть участь у боротьбі мотивів, що стосуються як планування, так і перебігу дії. Зважаючи на це, К. Ушинський запроваджує навіть термін "моральний характер". Він уважає, що навіть сильний характер може слугувати і запеклим лиходіям, і великим благодійникам (Ушинський К., 1964, т. 1, с. 451).

Вплив прийнятої системи цінностей виявляє себе в способі мислення (оцінка ситуації) і у зусиллях волі, коли людина в чомусь відмовляє собі, чимось жертвує, а з чимось мусить примиритись. Проте, як зауважує Г. Ващенко, у моральній сфері людини "є щось своєрідне, що навіть попереджує мислення" (Ващенко Г., 1952, с. 28). Це— сумління, в основі якого, на думку деяких психологів, лежить моральний інстинкт. Він стосується вищих психічних процесів і властивий лише людині. "Тому сумління, — пише Г. Ващенко, — було б вірніше називати голосом Божим у серці людини..." (Ващенко Г., 1952, с. 29). Це почуття й вирішує, і підказує людині, що варто робити, а в чому слід поступитись.

Отож, природа людини така, що вона змушена підпорювати свої потяги, долати себе. Але "таке опанування своїм тілом і своїми внутрішніми переживаннями можливе лише при умові, що в свідомості людини є якась ієрархія вартостей, яка дає можливість кожній рисі, кожному переживанню визначити належне їм місце" (Там само, с. 220). Йдеться, отже, про Головний критерій життя людини, яким визначається її світогляд, мета і сенс життя ("усвідомлена ентелехія"). Для одного — це служіння Божій Правді, для іншого — осягнення "класової рівності", а ще для іншого — стати багатим чи знаменитим.

Людина має свою власну систему цінностей, яка тією чи іншою мірою відповідає або не відповідає системі цінностей, котрою живе суспільство. І чим вищими є цілі людини, чим сильніше вона віддана своїй системі вартостей, тим сильніший вплив має ця система на процес її духовного мужніння (Там само, с. 222).

Зрештою, не всяка система вартостей веде до гармонії характеру. Якщо вона не врівноважена (не гармонійна), то її вплив на характер виявиться негативним. На думку Г. Ващенка, "лише на ґрунті християнства можна збудувати позбавлену суперечностей ієрархію вартостей, що забезпечує гармонійність і цілісність характеру" (Ващенко Г., 1952, с. 250).

Система цінностей має відношення до загального світогляду людини, про який йшлося вище. Трансформація вартостей в світогляд відбувається лише тоді, коли людина бере ззовні й привласнює вартості, діє відповідно до них. Саме тому "...у процесі формування світогляду формується й характер, і навпаки" (Там само, с. 244—245).

Вплив морального світогляду на характер дуже великий, і це спостерігається, особливо, при зміні у поглядах людини. Григорій Ващенко наводить приклад з життя Савла — ап. Павла та кн, Володимира, які, змінивши свій світогляд на основі християнства, значно перебудували і свій характер.

Переродження порядних людей у жорстоких на основі засвоєння комуністичної ідеології ілюструє минуле більшовизму. В історії є чимало прикладів, коли зміна світогляду вела до зміни характерів цілих народів. Прикладом цього може бути характер німців часів фашизму і їхній сучасний характер за умов демократії. Подібні процеси відбуваються тепер і з нашим народом, який, успадкувавши поруйнований характер "радянської людини", через зміну світогляду дуже поволі, але все ж повертає собі своє власне гуманістичне обличчя.

І насамкінець — про духовний аспект ціннісних орієнтацій. Григорій Ващенко підкреслює велике значення духовного піднесення як чинника витривалості й працездатності. Дух людини має велику силу, "коли він зосереджений на якійсь ідеї, коли він веде людину до якоїсь мети" (Там само, с. 171).