Зовнішня політика України - Чекаленко Л.Д. - 1.2. Чинники формування зовнішньополітичних засад

Засади, на яких Україна втілює в життя свій зовнішньополітичний курс, ґрунтуються на дотриманні загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, Статуту ООН, Гельсінського Заключного акта, Паризької хартії для нової Європи та інших документів ОБСЄ. У міжнародному праві принципи мирного співіснування, поважання загальнолюдських цінностей, активної співпраці на міжнародній арені є визначальними. Вони передбачають на взаємній основі:

· суверенну рівність і поважання суверенітету;

· територіальну цілісність і непорушність кордонів;

· невтручання у внутрішні справи;

· дотримання і виконання міжнародних договорів і зобов'язань;

· врегулювання міжнародних спорів і конфліктів тільки мирними, політичними засобами.

· Серед зовнішньополітичних цілей, які за багатьма параметрами збігаються із завданнями національної безпеки, виокремимо:

· утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави;

· забезпечення стабільності міжнародного становища України;

· збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів;

· входження національного господарства до світової економічної системи для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу;

· захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном;

· створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним правом;

· поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

В Основному Законі країни — Конституції України — людина піднесена до ступеня найвищої цінності: "Людина, її життя і здо-

ров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю" (ст. 3). А національні інтереси полягають у захисті громадянина, суспільства і держави.

Одним із перших документів, у якому зазначалися основні напрями зовнішньої політики України, була Декларація про державний суверенітет України, прийнята Верховною Радою України 16 липня 1990 р. Декларація проголосила невід'ємне право української нації на економічну самостійність, екологічну безпеку; недоторканність території УРСР (ст. V); право на частку в загальносоюзному багатстві: зокрема, в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, які створено завдяки зусиллям народу Республіки (ст. VI); право задоволення національно-культурних потреб українців, які проживають за межами Республіки (ст. VIII).

Поза тим, у Декларації проголошено намір України в майбутньому бути постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї (ст. IX). Міжнародну правосуб'єктність України закріплює ст. X, у якій ідеться також про право на безпосередні зносини з іншими державами шляхом укладання договорів, обміну дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, створення дипломатичних та інших установ.

У Декларації зафіксовано, що УРСР бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах. Тобто постало завдання стати повноправним членом таких міжнародних організацій, де Україна не була представлена або була представлена як виразник інтересів СРСР.

У Декларації йдеться й про те, що Українська РСР визнає перевагу загальнонаціональних цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права над нормами внутрішньодержавного права. Відносини Української РСР з іншими радянськими республіками будуються на основі договорів, укладених на принципах рівності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи. Цим положенням було закладено принцип нових відносин з колишніми радянськими республіками. Декларація на першому етапі розвитку незалежності стала основою для Конституції, законів України і визначала позицію Республіки при укладанні міжнародних угод.

24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради України прийняла Акт проголошення незалежності України, в якому зазначалося, що незалежність України та створення самостійної Української держави — України проголошується, зокрема, виходячи з права народів на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами.

Підвалини зовнішньополітичної діяльності держави були сформульовані в "Основних напрямах зовнішньої політики України", схвалених Верховною Радою України 2 липня 1993 р. У них визначені інтереси України на міжнародній арені, завдання її зовнішньої політики, на яких ґрунтується зовнішньополітична діяльність нашої держави, принципи, на яких побудована зовнішньополітична концепція. Крім того, названі основні напрями зовнішньої політики України: розвиток двосторонніх відносин, у тому числі з прикордонними державами; розбудова відносин із західноєвропейськими країнами, з європейськими міжнародними структурами. Окремим блоком розглянуті проблеми розвитку відносин з країнами СНД. Зазначалося, що Україна розглядає Співдружність Незалежних Держав як механізм багатосторонніх консультацій і переговорів, що доповнює процес формування якісно нових повномасштабних двосторонніх відносин між державами-учасницями і має на меті сприяти розв'язанню проблем, які постали після розпаду СРСР. Україна виступає за розвиток найширших торговельно-економічних та інших зв'язків між країнами СНД, обстоює позицію збалансованості господарської діяльності в рамках СНД як необхідного етапу на шляху впровадження цивілізованих форм розвитку інтеграційних процесів.

Пріоритетними напрямами двосторонніх відносин у документі визначалися: стосунки з прикордонними державами-сусідами, з провідними західними державами — учасницями ЄС та НАТО, а також з країнами інших географічних регіонів (Азії, Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Африки та Латинської Америки).

У зв'язку з особливостями історичного розвитку і специфікою геополітичного і геоекономічного положення країни в "Основних напрямах зовнішньої політики України" домінантою двосторонніх відносин з прикордонними державами було визначено українсько-російські відносини. Йшлося також, що розбудова відносин із західноєвропейськими державами має сприяти створенню умов для відновлення політичних, економічних, культурних, духовних та інших зв'язків України з європейською цивілізацією. Географічно близькі держави разом із деякими прикордонними країнами визначались своєрідним поясом стабільності в регіоні, що сприяє утвердженню України як впливової європейської держави.

Регіональне співробітництво розглядалося як діяльність у рамках Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), участь у Раді Північноатлантичного співробітництва та Північноатлантичної асамблеї (структурах НАТО), розвиток контактів із Радою Європи (РЄ) та іншими європейськими структурами. До субрегіонального напряму віднесено Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС) в рамках утвореної Організації та участь у Дунайській комісії, широкі контакти на Середземноморському напрямку, курс на співробітництво з країнами Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), тісні контакти з Вишеградською групою. Північною Радою та Радою держав Балтійського моря, співробітництво у межах Карпатського Єврорегіону. Перспективною метою було заявлено членство України в Європейських Співтовариствах.

Трансрегіональна співпраця, яка охоплює взаємодію зі світовими інституціями й регіональними європейськими структурами, передусім ЄС і НАТО, не знайшла широкого визначення у зазначеному документі.

Особливу увагу в "Основних напрямах зовнішньої політики України" приділено сферам діяльності України в ООН та інших міжнародних організаціях: йдеться про підвищення ефективності та рентабельності участі в цих структурах. Першочергового значення наша держава надає миротворчій діяльності ООН.

В оновленій зовнішньополітичній концепції України передбачається скоротити напрями зовнішньополітичної діяльності, виокремивши найголовніші: співпраця з країнами - сусідами, провідними країнами світу: США і Росією, а також із учасниками Євросоюзу і НАТО. Отже, серед основних положень зовнішньополітичного розвитку України європейський вибір є визначальним, а орієнтація на просування в євроструктури — пріоритетною.

Серед документів державної ваги, що визначають засади національної безпеки України в зовнішньополітичному вимірі, є Закон України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 p., який окреслює основні пріоритети зовнішньої політики:

· захист прав і свобод особи і громадянина Української держави;

· запобігання втручанню у внутрішні справи України та відвернення посягань на її суверенітет і територіальну цілісність з боку інших держав;

· створення сприятливих умов для прогресивного економічного і соціального розвитку України;

· захист національних інтересів України за межами України;

· інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір.

· Для реалізації завдань національної безпеки виокремлюються конкретні зовнішньополітичні цілі:

· оновлення зовнішньої політики і політики у галузі безпеки з метою відображення мети України щодо повної євроатлантичної інтеграції;

· реформування державних органів у сфері національної безпеки та оборони, яке б відображало євроатлантичну політику України;

· забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки;

· набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами СНД, а також іншими державами;

· адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу;

· продовження і розширення участі у відповідних операціях з підтримання миру;

· утвердження України як ключового донора регіональної стабільності та безпеки, включаючи збільшення внеску України до міжнародного співробітництва з врегулювання конфліктів та підтримання миру;

· сприяння усуненню конфліктів, насамперед у регіонах, що межують з Україною;

· участь у міжнародній миротворчій діяльності під егідою ООН, ОБСЄ, інших міжнародних організацій у сфері безпеки;

· участь у заходах щодо боротьби з міжнародними організованими злочинними угрупованнями та міжнародним тероризмом;

· протидія поширенню ядерної та іншої зброї масового ураження і

· засобів її доставки;

· повне дотримання міжнародних зобов'язань з контролю над озброєннями;

· подальший розвиток цивільно-військових відносин тощо.

Україна розвиває широке співробітництво з іншими державами, у тому числі й військово-політичне, з метою підвищення довіри й передбачуваності відносин, взаєморозуміння і партнерства, вдосконалення наявних у рамках ООН механізмів глобальної безпеки. У зв'язку з ліквідацією протистояння блоків пріоритетного значення набуло створення загальноєвропейської структури безпеки із залученням універсальних і регіональних світових організацій; при цьому Україна, як вагома і невід'ємна принципова компонента міжнародної безпеки, бере активну участь у розбудові і зміцненні загальноєвропейської структури безпеки.

Національна безпека України, що спирається на засади міжнародного права, Основний Закон України, реалізується через створення ефективних механізмів комплексних заходів протистояння за всіма напрямками гіпотетичних загроз особі, суспільству, державі. Власну безпеку Україна розглядає як складник міжнародної безпеки. Українська держава будує свою зовнішню політику із врахуванням інтересів національної безпеки інших держав і непорушності їх кордонів.

Слід зазначити, що небезпеку в Європі спричинюють політична нестабільність і непередбачуваність розвитку подій, поглиблення стратифікації держав із різним життєвим рівнем, екологічні катастрофи, міжетнічні конфлікти, тероризм, некерованість міграційних процесів, інтернаціоналізація кримінальних структур, загроза ззовні. Для України загроза криється у проблемах економічного та соціально-політичного існування, державної безпеки, соціально-правового захисту, в екологічних проблемах, духовного розвитку, міжнародного тероризму і наркобізнесу, територіальних зазіханнях, сепаратистських тенденціях тощо.

Пріоритетом зовнішньої політики України є європейський напрям. Указом Президента України від ЗО квітня 2002 р. затверджено програму розвитку України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки"; розроблено та прийнято план співробітництва Україна — Є С на 2000 — 2007 pp.; план дій Україна — Європейський Союз від 21 лютого 2005 p., розрахований на три роки; ратифіковано Закон України "Про ратифікацію Меморандуму про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України і Верховним головнокомандуванням об'єднаних збройних сил НАТО в Європі та Верховним головнокомандуванням об'єднаних збройних сил НАТО на Атлантиці про забезпечення підтримки операцій НАТО з боку України" та ін.