Зовнішня політика України - Чекаленко Л.Д. - Можливі наслідки розширення ЄС для України

Втрати України від розширення ЄС, за деякими оцінками, можуть досягти 1 млрд. євро. Йдеться про очікувані значні випробування українських експортерів через невідповідність розмірів української квоти на різну продукцію і можливостей українських підприємств. Так, щорічна квота на постачання на ринки Євросоюзу продукції гірничо-металургійного комплексу становила 180 тис. т. Водночас загальні обсяги постачання споживачам у десяти країнах — нових учасників ЄС — становлять близько 1 млн. т на рік. Лише споживачам Польщі українські виробники відвантажують продукції майже в чотири рази більше. Внаслідок розширення ЄС українські підприємці можуть втрачати щорічно 200—300 млн. євро. Особливо відчутним для українського експорту може стати втрата ринків країн Балтії. Внаслідок цього найбільших збитків зазнають легка, переробна та харчова промисловості України, а також машинобудування. З набуттям країнами Балтії статусу членів Європейського Союзу можуть змінитися й параметри відносин України з цими державами (передусім це стосується питань експортно-імпортних операцій), оскільки Україна мала з ними угоди про вільну торгівлю, що втратили чинність із набуттям членства в ЄС. Як наслідок, експорт до цього регіону скоротиться на 15—20 %, що також викликає певне занепокоєння.

У зв'язку з зазначеним Україна запропонувала Євросоюзу компенсувати очікувані збитки, але її пропозиції наштовхнулися на негативне сприйняття. Як наголошували європейські чиновники, Україна загалом виграє від розширення Союзу. На їхню думку, немає юридичних підстав для компенсації. Більше того, оскільки Україна ще не є членом СОТ, то згідно з Генеральною угодою щодо тарифів і торгівлі вона не має права на компенсації. Представники ЄС впевнені, що Україна не зазнає значних втрат: адже, на їхнє переконання, тарифи на українську продукцію в країнах ЄС загалом зменшаться з 9 % до 4 % і завдяки цьому збалансують втрати України. В ЄС вважають, що Україні доцільніше погодитися з пропозиціями, тому що Євросоюз на даному етапі не може запропонувати іншого. При цьому офіційні представники ЄС посилаються на політику України щодо Єдиного економічного простору СНД, яку розглядають як своєрідну стратегію на противагу концепції "Ширша Європа" без України. Цей факт іще раз підтвердив, наскільки важливим для України є якнайшвидше здобуття членства в СОТ.

До основних викликів, що постають перед Україною у зв'язку з розширенням ЄС, додамо: серйозне ускладнення умов перетину кордону; гальмування динаміки товарообігу; поширення дії Угоди про партнерство та співробітництво (основний документ, що регулює відносини України з ЄС) на нові країни-члени; проблеми з укладенням угоди про реадмісію.

Подальше бачення майбутнього Європи і місця в ній України ЄС визначив у двох документах, розроблених Європейською комісією: "Розширена Європа — сусідні країни: нова структура відносин з нашими східними і південними сусідами" від 11 березня 2003 р. і "Про основи нового інструменту для сусідства" від

1 липня 2003 р., в яких передусім захищаються інтереси ЄС. Основна мета цих документів — збереження стабільності на кордонах ЄС і запобігання новим загрозам, що можуть виходити з українських теренів. У документах містилася також пропозиція ЄС створити у найближчі десять років спільно з сусідніми державами зону процвітання і добросусідства — "кільце друзів". Таким чином європейці продемонстрували розуміння необхідності поширити переваги добробуту і процвітання на нових сусідів, аніж зводити нову стіну навколо Європи.

Водночас ЄС зобов'язався надати Україні фінансову й технічну допомогу для облаштування прикордонних пунктів і створення прикордонної інфраструктури на західному кордоні України з метою запобігання нелегальній, некерованій міграції, зокрема трудовій (на реалізацію програми 2004—2006 pp. ЄС передбачає надати 255 млн. євро). Відповідно до представленого списку "сусідських програм" Україні пропонується участь у трьох із них: співробітництво України, Польщі та Білорусі; співробітництво Угорщини, Словаччини та України і співробітництво України з країнами Центральної та Східної Європи (САКЛ). Новий план щодо України (12 травня 2004 р., м. Брюссель) означав співробітництво, а не подальше розширення.

Серед позитивних моментів співпраці України з ЄС — розвиток спільної європейської політики безпеки та оборони (ЄПБО). Україна бере участь у Поліцейських місіях ЄС у Боснії і Герцеговині та Республіці Македонія. Зміцненню правової основи цієї співпраці слугуватиме укладання Угоди про участь України в операціях Європейського Союзу з врегулювання кризових ситуацій, а також про безпекові процедури обміну інформацією. ЄС визнає не тільки важливу роль України в забезпеченні безпеки і стабільності на континенті, а й її високий промислово-технологічний потенціал у військовій сфері, що підтверджується практикою запрошення нашої держави до проведення військових навчань за участі підрозділів ЄС.

Відносини України — ЄС розвиваються за схемою спеціального сусідства, що означає для євро простору створення кола друзів, а для України — невизначеність на перспективу. Дослідження концепції сусідства дає змогу дійти висновку про те, що з цією програмою певним чином збігається модель "Європи концентричних кілець", яку ще на початку 90-х років запропонував тодішній прем'єр-міністр Франції Е. Балладюр. Ця модель передбачала формування навколо консолідованого ядра ЄС різних зон співробітництва з диференційованою глибиною інтеграції, яка поступово зменшувалася б: ЄС — як ядро євро інтеграційного процесу; друге і третє кола — країни Європейської економічної зони (ЄЕЗ) і країни-кандидати на членство в ЄС; ширше коло — всі інші європейські країни, у тому числі нові незалежні держави (тобто країни СНД).

У разі концепції сусідства коло друзів поширюється ще й на країни Південного Середземномор'я. До того ж нова концепція демонструє неможливість відмежування європейців у сучасному взаємозалежному світі від сусідів. Саме така філософія визначає стратегію євро середземноморського партнерства, яку можна сформулювати як поширення добробуту замість поширення безпеки. Отже, європейці усвідомлюють потенційну загрозу для ЄС з боку нових сусідів, насамперед у сферах ядерної безпеки, юстиції й внутрішніх справ, охорони здоров'я, екології тощо. За словами колишнього голови Європейської комісії Р. Проді, "не намагання встановити нові розмежувальні лінії, а глибша інтеграція між ЄС і колом друзів надасть нового динамізму нашим відносинам у політичній, економічній і культурній галузях".

Трирічний План дій з активізації співробітництва між Євросоюзом та Україною в рамках європейської політики "нового сусідства" Україна і ЄС підписали 21 лютого 2005 p., а 25 лютого 2005 р. — План дій з десятьма додатковими пунктами, що стосувалися: надання українській економіці статусу ринкової, підтримки вступу країни в COT, перспектив створення зони вільної торгівлі між Україною і ЄС, спрощення візового режиму між Україною і Євросоюзом. Лібералізація візового режиму для українських громадян передусім стосується студентів, журналістів, дипломатів і бізнесменів, які мають ділові зв'язки в країнах ЄС. Отже, неформальне доповнення до Плану, так звана дорожня карта, визначає конкретні шляхи реалізації згаданого Плану. Україна скасувала візи для європейських дипломатів з 1997 p., а для інших громадян ЄС — із весни 2005 р. й у відповідь прагне такого самого кроку від ЄС. 1 липня 2005 р. головування в ЄС перейшло від Люксембургу до Великої Британії.

Просування України в напрямі євроінтеграції закріпили результати грудневого саміту Україна — ЄС (1 грудня 2005 р., м. Київ), за якими сторони підписали Меморандум про взаєморозуміння України і ЄС щодо енергетичної галузі. У документі йдеться про моніторинг діючих в Україні атомних електростанцій і впровадження "енергетичного" законодавства ЄС. Враховуючи величезний досвід української сторони у сфері технології глобальної супутникової орієнтації, ЄС також підписав з Україною Угоду про співробітництво у рамках європейської програми супутникової радіонавігації "Галілео". Прикметно, що схожий документ ЄС підписав із Китаєм та Ізраїлем. Поза Меморандумом підписано Угоду про співпрацю в галузі цивільної авіації, яка дозволяє європейським авіалініям здійснювати рейси між країнами ЄС і Україною. Таким чином передбачається інтегрувати авіаційну галузь України в європейські структури. Позитивні наслідки зазначеної угоди є досить сумнівними, оскільки євро інституції в разі захоплення українського повітряного простору обмежуватимуть розвиток вітчизняної авіапромисловості України.

Особливу увагу ЄС налає зміцненню стабільності на українсько-молдовському кордоні, для цього в Одесі розташоване представництво — Місія ЄС з надання допомоги на українсько-молдовському кордоні. Діяльність Місії розрахована на два роки з можливим подовженням, основне її покликання — підвищення спроможності прикордонних служб двох країн щодо здійснення ефективного прикордонного та митного контролю. Враховуючи всі зазначені обставини, у 2007 р., на переконання Міністра закордонних справ України Б. Тарасюка, Україна зможе завершити виконання Плану дій "Україна — Європейський Союз" і висунути питання про переведення відносин у новий формат, а саме — європейської угоди про асоціацію, та приєднання до Угоди про європейську економічну зону. У 2008 р. планується розпочати переговори про виконання конкретних критеріїв набуття членства в ЄС; у такому разі датою посування України в ЄС (за умов успішних економічних, соціальних, політичних перетворень в країні) може стати 2015 рік.

Поряд з тим Україна могла б запропонувати ЄС програму з облаштування кордону по всьому периметру української території, а не тільки західної його частини, оскільки саме зі східного боку кордону посилюється загроза нелегальної міграції, основні потоки якої (з країн СНД, зокрема Росії) за своїми зобов'язаннями перед ЄС має зупинити Українська держава. Внаслідок цього Україна витрачає значні кошти на утримання нелегалів. 19—20 червня 2004 р. і J березня 2006 р. в Брюсселі відбулися чергові раунди переговорів щодо укладення Угоди між Україною та Європейськими Співтовариствами про реадмісію осіб, які нелегально перебувають на територіях Договірних Сторін (Угода про реадмісію), але успіху в цьому питанні не досягнуто.

Євросоюз є найпотужнішим джерелом фінансування України і другим кредитором після Російської Федерації. З 1991 р. ЄС надав Україні фінансову допомогу в розмірі близько 1570,4 млн. євро. З цієї суми на підтримку приватного сектору та сприяння економічному розвитку надійшло 116 млн. євро, на розвиток транспортної, енергетичної інфраструктури та комунікацій — 74 млн., на підвищення безпеки української атомної енергетики, в тому числі заходи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС — 451,9 млн. євро. ЄС фінансує індикативну програму TACIS з ядерної безпеки, розраховану на 2004—2006 pp. (117 млн. євро), програму "Сусідство" у сфері прикордонного співробітництва на 2004—2006 pp. (75 млн. євро, затверджених для всіх країн програмою TACIS). Водночас інвестування в українську економіку залишається на низькому рівні, і ця тенденція зберігається. У 1995—2001 pp. показники обсягів інвестування зменшились приблизно на десять відсотків (з 45,6 % до 36,6 %).

ЄС із 1994 р. надавав Україні також макроекономічну допомогу у вигляді стабілізаційних кредитів для сприяння підтримці платіжного балансу й курсу національної грошової одиниці та полегшення проведення соціальних і економічних реформ. Наступне рішення ЄС щодо макрофінансування було прийняте 15 жовтня 1998 p., після того як МВФ підтвердив надання свого трирічного кредиту розширеного фінансування в розмірі 2,2 млрд. доларів трьома траншами за умови дотримання Україною визначених умов. Іншими прикладами фінансової допомоги за межами УПС є офіційне зобов'язання ЄБРР надати 100 млн. доларів на здійснення проекту ремонту укриття ЧАЕС. До цієї суми мав бути доданий внесок країн ЄС у розмірі 105 млн. екю (52 % від загального обсягу фінансування) на завершення будівництва двох додаткових ядерних реакторів, як компенсації за закриття наявних потужностей ЧАЕС.

Загалом у результаті посиленої переорієнтації України на ЄС у зовнішньоекономічній сфері український експорт до країн євро-простору у 2002 р. становив 19,9 %, а імпорт — 23,6 %, а у 2003 р. український експорт до країн ЄС і асоційованих членів на 41,3 % перевищував експорт до країн СНД і Балтії. Динамічно розвивається торговельно-економічне співробітництво між Україною та Європейським Союзом. На сьогодні ЄС є найбільшим зовнішньоторговельним партнером України у світі: на 25 країн-членів ЄС припадає 33—38,6 % зовнішньоторговельного обсягу України. Водночас питома вага України в зовнішньоторговельному обороті ЄС залишалася незначною — менше як половина відсотка.

Протягом останніх років спостерігається постійне зростання обсягів торговельно-економічного співробітництва з ЄС, що може свідчити про усталену тенденцію. Якщо 2001 р. експорт України з країнами ЄС становив 17,7 %, а імпорт — 21,8 %, то 2003 р. — 19,4 % і 25,2 %. У 2004 р. торгівля товарами з країнами ЄС досягла: експорт — 10 млрд доларів, імпорт — 15, а всього — 25 млрд. доларів. Лідером торгівлі з Україною серед країн ЄС була Німеччина, яка випереджала за показниками Італію, Францію, Іспанію, Австрію та Нідерланди. Порівнюючи показники торговельно-економічного співробітництва з провідним європейським формуванням, зазначимо, що загальний обсяг співпраці збільшився з приєднанням до Євросоюзу нових учасників. Обсяги вартості товаропотоків з новими учасниками і потенційними кандидатами на вступ до ЄС зросли з 5,1 млрд. доларів у 2001 р. до 7,5 млрд. у 2003 р. При цьому слід враховувати, що до загальної цифри товарообігу зараховано показники торгівлі з низкою країн, які поки що не є членами ЄС, такими як Туреччина, товарообіг з якою 2003 р. становив 1,2 млрд. доларів, Румунія — 501 тис. доларів та ін. Змінилися й основні партнери України як в експорті, так і в імпорті товарів: поза Росією та Німеччиною, що традиційно посідають перше і друге місця, в експорті на третю позицію перемістилася Туреччина (6,0 %), на четверту — Китай (4,7 %). В імпорті — РФ (39,9 %), Туркменистан (11,4 %), Німеччина (8,9 %), Польща (3,1 %) і Китай (2,5 %).

Водночас торговельні відносини України з Євросоюзом наштовхуються на низку перепон конкурентного характеру. Поряд із зростанням загальних обсягів зовнішньоекономічних показників з країнами-членам и ЄС, що в цілому можна розглядати як позитивну тенденцію, яка відповідає стратегічним намірам України, зберігається негативна тенденція переваги імпорту над експортом у торгівлі з країнами першого кола. Так, 2003 р. імпорт товарів становив 5,8, а експорт — 4,56 млрд. доларів, тоді як із новими членами ЄС товарний експорт на порядок перевищував імпорт (2003 р. експорт — 5,1, а імпорт — 2,4 млрд. доларів). Перевага імпорту над експортом характеризувалась і поступовою втратою колишніх позицій експортера традиційних вітчизняних товарів, зокрема в харчовій промисловості.

Посилюється негативна тенденція поступового скорочення обсягів експорту України до таких нових учасників Євросоюзу, як

Польща, Угорщина, Чехія, Словенія та Естонія. Високі темпи зростання імпорту були спричинені, зокрема, його подорожчанням через зростання курсу євро до гривні та п'ятикратне зростання порівняно з 2001 р. купівлі цієї валюти в резерви Нацбанку України. Простежується зростання експорту на Кіпр і п'ятикратне збільшення експорту до Мальти: 4,9 млн. доларів 2002 р. і 26,76 млн. 2003 p. (що може свідчити про вивезення капіталу в офшорні зони).

Товарна структура торгівлі ЄС з Україною в цілому відповідала структурі торгівлі ЄС із країнами, що розвиваються. Україна експортувала товари з низьким рівнем обробки, а імпортувала машини й технологічне устаткування, промислові товари і харчові продукти. Визначення тенденції до імпорту готової продукції, а експорту сировини може свідчити про поступове перетворення української промисловості на сировинний характер, що викликає певне занепокоєння: за збереження темпів зростання української економіки можливе подальше прискорення динаміки імпорту.

Порівнюючи ситуацію, що склалася на європейському ринку, нагадаємо, що Російська Федерація також нарощує обсяги торгівлі з європейськими структурами, насамперед із ЄС, товарообіг з яким 2003 р. перевищив 65 млрд. доларів, що дорівнювало 36 % обсягу російської зовнішньої торгівлі загалом. За деякими прогнозами, в результаті приєднання до ЄС десяти нових учасників цей показник може перевищити 50 %. Отже, загальні показники взаємодії РФ— ЄС значно випереджають українські. І це при тому, що Росія не має наміру вступати або претендувати на членство в ЄС.

Низька конкурентоспроможність вітчизняних товарів не приваблює розвинуті європейські країни, а це відбивається на українському експорті. До того ж негативно впливає асиметричність відкритості ринків ЄС та України через застосування Євросоюзом протекціоністських і антидемпінгових заходів. Щороку зростала частка українського експорту, яка підпадала під антидемпінгове розслідування (від 28 % у 1995 р. до 35 % у 1999 p.). Втрати України в результаті таких розслідувань становили наприкінці минулого десятиліття до 1,5 млрд. доларів. Збільшенню українського експорту в ЄС перешкоджали повільні структурні зміни в національному господарстві, розвиток "тіньової" економіки в зовнішній торгівлі, обмежена номенклатура українських товарів тощо.

На початку 90-х років Україна експортувала в ЄС в основному нафту й нафтопродукти, придбані в Росії за пільговими цінами. З середини 90-х років в українському експорті домінували такі товарні групи, як неблагородні метали, текстиль і текстильні вироби, мінеральні та інші продукти, що забезпечували 58—64 % надходжень від українських поставок на ринок ЄС. У 90-ті роки переважав експорт капіталомісткої продукції, успадкованої від структури виробництва колишнього СРСР, де перевага надавалася важкій промисловості. На початку XXI ст. частка машин та обладнання становила всього 6,3—8,2 % українського експорту в ЄС із тенденцією до подальшого скорочення. Показовим прикладом політики ЄС щодо захисту внутрішнього ринку була відмова провідних країн ЄС від українського вантажного літака АН-70 (2000), незважаючи на його очевидні переваги над європейським аналогом як за технічним рівнем, так і за вартістю.

Однією зі статей українського експорту до країн ЄС є металопрокат і металолом. У червні 2004 р. відбулося парафування Угоди між Європейським Співтовариством та Кабінетом Міністрів України про торгівлю деякими сталеливарними виробами. Відповідно до Угоди квота України на поставки сталевих виробів до країн ЄС на 2004 р. складала 606 тис. т. Триває процес опрацювання Євросоюзом питання про відповідність економіки України критеріям ринковості в рамках антидемпінгового законодавства ЄС. Євросоюз, захищаючи інтереси свого виробника, наполягає на зниженні або навіть відміні мита на експорт металолому та інших товарів з України.

ЄС звинувачував Україну в невиконанні Угоди про партнерство і співробітництво, у наданні пільг окремим інвесторам (зокрема в автомобілебудівній промисловості); в обмеженнях із сертифікацією продукції; у митних експортних зборах та підвищенні тарифів. Україні та ЄС вдалося подолати низку цих проблем, у результаті чого було підписано угоду про безквотову торгівлю текстильною продукцією на 2001—2004 pp.

Отже, основним гальмом для українського експорту в розвинуті європейські країни є вкрай низька конкурентоздатність вітчизняних товарів. На співробітництво ЄС з Україною негативно впливає асиметричність відкритості ринків ЄС і України через застосування Євросоюзом протекціоністських і антидемпінгових заходів.

В умовах розширення ЄС Україна вважає перспективним для розвитку двосторонньої співпраці використання її транзитних можливостей. Мова йде про зосередження на території країни міжнародних транспортних коридорів, можливості їх ефективного інтегрування у транспортні системи Європи та Азії, Балтійського і Чорноморського регіонів. Територією України проходять чотири з десяти міжнародних транспортних коридорів, які входять в сітку загальноєвропейських, два з п'яти євразійських транспортних коридорів. Україна має всі можливості для участі у вирішенні широкого спектра проблем стосовно забезпечення енергетичних потреб країн Європи, у тому числі шляхом їх участі в реконструкції газотранспортної системи України, у проекті Євроазіатського нафтотранспортного коридора, в експлуатації нафтопроводу Одеса — Броди — Гданськ — Плоцьк. Україна заінтересована у співробітництві в рамках оборонного компонента, який, як передбачається, формуватиметься на базі колишнього Західноєвропейського союзу. Підтвердженням цього є створення українсько-польського, азербай-джансько-грузинсько-українського, українсько-угорського батальйонів, які беруть участь у різних миротворчих операціях та спільних навчаннях. Певні можливості взаємодії лежать у сфері зовнішньої політики й політики безпеки, розвитку партнерства у сфері юстиції внутрішніх справ.

Інтеграція України в Євросоюз передбачає взяття на себе зобов'язань щодо дотримання певних стандартів якості водних ресурсів. Найпильніша увага приділяється Закарпаттю, територією якого протікають річки, спільні для України та країн ЄС. Один із проектів щодо вивчення екологічного становища в цьому регіоні було здійснено за підтримки програми TACIS "Транскордонний моніторинг та оцінка якості води річок Уж, Латориця та Західний Буг", розпочатий 1998 р. За результатами дослідження найбільшою спільною проблемою двох басейнів (Уж + Латориця та Західний Буг) є незадовільний стан комунальних захисних споруд, більшість із яких була збудована ще в 1970-ті роки. До цього додається біогенне забруднення, джерелом якого є змив поживних речовин із сільськогосподарських угідь. У районі міст Мукачева й Чопа спостерігається висока концентрація нафтопродуктів, амонійного азоту, органічних речовин, міді. Основним забруднювачем р. Уж (басейн Дунаю) є стічні води Ужгорода тощо.

Особливе місце в співробітництві ЄС з Україною займають програми Технічного сприяння Співдружності Незалежних Держав (TACIS). Програма бере початок від технічної допомоги СРСР (протокол від 2 серпня 1991 p.). 11 лютого 1992 р. Україна разом з іншими країнами СНД підписала з ЄС Протокол згоди, де були визначені основні принципи програми для СНД. Технічна допомога країнам надається у реформуванні економіки, реорганізації і вдосконаленні роботи державних органів, проведенні освітніх заходів тощо.

Пріоритетними напрямами програми TACIS в Україні визначені ядерна безпека та охорона довкілля, реорганізація енергетичного сектору, реструктуризація державних підприємств, підвищення ефективності аграрного сектору, допомога у створенні сучасної транспортної інфраструктури, адміністративна реформа. Загалом у рамках програми Україні в 1991—1996 pp. надано допомогу обсягом понад 400 млн. екю, що була спрямована в Донбас, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя і Крим. Програма TACIS на 1996—1999 pp. (обсягом 416,8 млн. екю) охоплювала впровадження ноу-хау, навчання персоналу з країн ЄС, підготовку висновків і експертних оцінок (це становило в сумі 70—80 % витрат, а на навчання українських фахівців — 10—20 %, тоді як інвестиції й мікрокредитування сягали 10 % усієї суми. З боку країн-реципієнтів програми з огляду на непомірні витрати на західних консультантів викликали справедливу критику).

Пріоритетом програми 2000—2006 pp. (обсяг для України — 600 млн. екю) визначено стимулювання інвестицій, на що спрямовується 25 % коштів. Технічна допомога у 2001—2003 pp. із щорічним бюджетом понад 50 млн. євро була спрямована на розвиток громадянського суспільства, освіти, на підтримку малого й середнього бізнесу, реформування енергетичного сектору, створення сучасної банківської системи і розвиток соціальної політики в Україні. Основна увага в секторі атомної енергетики ЄС приділялася закриттю ЧАЕС, на що комісія ЄС надала 500 млн. екю, з яких — 100 млн. у формі грантів від TACIS і 400 млн. екю у формі позик, наданих Євратомом. Після закриття Чорнобильської АЕС ЄС прийняв рішення про надання Україні гранту в розмірі 65 млн. євро для компенсації паливного дефіциту. 13 грудня 2000 р. ЄК ухвалила надання Національній енергогенеруючій компанії України "Енергоатом" кредиту на суму 585 млн. доларів від Євратому на добудову і введення в дію другого блоку на Хмельницькій та четвертого блоку на Рівненській атомних електростанціях (проект K2R4), що покриває близько 40 % необхідної суми (загальна вартість проекту оцінюється у 1480 млн. доларів). Звісно, таких коштів замало для завершення згаданих проектів. За обсягами технічної допомоги Україні найбільшим донором після Європейської комісії виступають Велика Британія, Німеччина й Нідерланди, значно випереджаючи Францію (у 1999—2000 pp. допомога від неї не поступала) і Швецію.

Україна висунула зустрічні пропозиції до ЄС: на його розгляд внесено "Пропозиції щодо форм та механізмів залучення Україною міжнародної технічної допомоги ЄС на 2004—2006 і 2007—2013 роки". Водночас Європейська комісія затвердила (листопад 2003 р.) Стратегію та Індикативну програму прикордонного співробітництва TACIS на 2004—2006 pp., що складається з 12 нових програм сусідства. Програми охоплюють регіони, що межують із ЄС, від Баренцового до Чорного моря. Україна є учасницею чотирьох програм, а саме:

· Україна — Польща — Білорусь: з індикативним бюджетом фінансування з боку TAC1S у 8 млн. євро. Від України в ній беруть участь Волинська, Закарпатська та Львівська області;

· Україна — Угорщина — Словаччина: фінансування 4 млн. євро. Залучена Закарпатська область України;

· Україна — Румунія: фінансування 6,5 млн. євро. Від України беруть участь Закарпатська, Івано-Франківська, Одеська та Чернівецька області;

· програма транснаціонального співробітництва з територіального розвитку — КАРДС (CARDS): 5 млн. євро. Залучені Закарпатська, Івано-Франківська, Одеська, Львівська, Волинська, Чернівецька області. Програма охоплює центральні, адріатичні, придунайські південно-східні регіони Європи — 18 країн.

Отже, Брюссель розраховує на допомогу офіційного Києва в облаштуванні кордонів, у питаннях боротьби з незаконною міграцією й тероризмом і особливо у вирішенні придністровської проблеми. В галузі військового співробітництва пріоритетними напрямами є можливість використання ЄС потенціалу української транспортної авіації для здійснення перевезень на значні відстані; вирішення спільно з ЄС проблем утилізації надлишкових озброєнь та застарілих боєприпасів, а також залучення України до складу Сил швидкого реагування ЄС (Україна пропонує свої інженерні, аеромобільні та авіаційні підрозділи). В контексті співробітництва Україна — ЄС у політико-безпековій сфері сторони узгодили питання участі України в Поліцейській місії ЄС в Боснії і Герцеговині, у стабілізаційних силах на території Іраку, операції ЄС в контексті реалізації завдань Європейської політики безпеки та оборони в Македонії і Конго. До напрямів співпраці України — ЄС слід додати участь спеціалістів у створенні глобальної системи спостереження за землею (GEOSS). Розпочато переговори з Україною щодо угоди про співпрацю у створенні Глобальної навігаційної системи (GNSS), участі України в програмі "Галілео". Схвалений десятирічний план дій, що визначає основні напрями й послідовність колективних дій для створення ГЕОСС; схвалена спеціальна резолюція з попередження стихійних лих, пов'язаних із цунамі й землетрусами. Вирішено, що секретаріат розміщуватиметься у Всесвітній метеорологічній організації й координуватиме з нею свою роботу. Для України використання національних засобів космічного спостереження (системи СІЧ) у міжнародних проектах є важливим чинником розвитку вітчизняного ракетно-космічного потенціалу.

Європейське космічне агентство заінтересоване у використанні розвинутої української наземної інфраструктури для прийому та обробки потоків інформації з супутників дистанційного зондування Землі (ДЗЗ). До неї входять центри управління польотами й випробувань космічної техніки, а також прийому та обробки інформації і контролю за навігаційним полем з вимірювальними пунктами у Сімферополі, Дніпропетровську, Харкові, Києві. Окремо в цьому проекті можуть бути задіяні вимірювальні пункти Центру управління польотами Національного центру управління і випробування космічних засобів у Євпаторії (система "Вулкан") і Центру прийому і обробки спеціальної інформації і контролю навігаційного поля в Дунаївцях (Хмельницька область).

Дослідження Землі з Космосу стає що більше затребуваним для отримання достовірної інформації про її стан. Таку інформацію можуть забезпечити космічні апарати зондування, оснащені радіолокаторами, радіометрами, оптико-електронними сканерами. Процеси, що відбуваються на Землі, перебігають досить повільно — протягом десятиліть: ерозія ґрунту, утворення байраків, опустелювання земель, зміни площі лісів, русел річок, кордонів морів тощо. З цією метою створюються архіви даних і системи доступу до них, зокрема Інтернет. Створення в Україні супутників дисзондування "Січ-ЇМ" і "Мікросупутник" КС5МФ2, інтегрованих у систему ЕКА ЄС, робить можливим передавати для використання європейським спеціалістам накопичені в архіві дані. Ринок збуту систем ДЗЗ щороку розширюється на 20 %. У результаті такого контролю з'являється можливість зміцнити управління природними ресурсами, підвищити якість контролю і стану навколишнього середовища й забезпечити національну безпеку.

Водночас ЕКА планувала серед інших використовуваних ракет-носіїв з космодрому "Куру" у Французькій Гвіані (важкі Агіапе-5, Франція; середні "Союз-ST", Росія; легкі Vega, Бельгія, Італія, Франція, Нідерланди, Іспанія, Швеція і Швейцарія) використати український двигун малої тяги. Поза тим, українські ракетоносії поки що не "пробилися" на європейський ринок. 2004 р. компанія Avio S. p. А. уклала контракт з ДКБ "Південне" і ВО "Південмаш" на поставку цих двигунів для ракет Вега з 2005 р. За контрактом щорічно українська сторона має постачати шість силових установок. ДКБ "Південне" вже передало технічну документацію на виготовлення двигунів ВО "Південмаш" для підготовки їх до серійного виробництва. Створення ракет Vega (Вега) надасть можливість європейським країнам збільшити кількість запусків малих апаратів із космодрому "Куру", що допоможе дещо знизити ціни на пускові послуги ракет легкого класу.

На Україну було поширено мандат Європейського інвестиційного банку, зокрема в галузях енергетики, транспорту, навколишнього середовища і прикордонного співробітництва.

ЄС підтримав Україну у вступі її до СОТ, у тому числі опрацював відповідні документи. Особливу увагу було приділено питанням інтеграції інфраструктурних мереж України і ЄС у контексті розширення Євросоюзу, енергетичним і транспортним мережам, зокрема з'єднанню з панєвропейськими транспортними коридорами і транс'європейською транспортною системою. Водночас ЄС негативно сприйняв підписання Україною угоди про створення Єдиного економічного простору в рамках СНД, вважаючи подвійну інтеграцію неможливою.

Правила прийому до європейського товариства щодалі ускладнюються. Вимоги до нових членів ЄС є досить жорсткими, особливо ті, що пов'язані з вільним пересуванням людей і капіталу, з екологічними параметрами продуктів, санітарними та якісними стандартами, а також правила походження товарів, що імпортуються ЄС, що мають бути виробленими на 60 % у країнах-експортерах (в іншому випадку їх ввезення в ЄС забороняється), тощо. В основу схеми конкретних кроків у просуванні інтересів держави у напрямку євроінтеграції можна було б покласти набутий десятиліттями досвід інституцій ЄС. Значна залежність ділових кіл від наднаціонального регулювання їхньої діяльності на єдиному ринку ЄС привела до утворення специфічної системи взаємозв'язку і лобістського впливу на інститути Союзу. В результаті поза індивідуальним склалося колективне лобіювання через союзи та об'єднання ділових кіл різних рівнів. На національному рівні вони представлені торгово-промисловими палатами, загальнонаціональними й регіональними об'єднаннями промисловців і підприємців (у Бельгії, Іспанії та ін.).

Серед гіпотетичних ускладнень у разі інтеграції України до ЄС слід враховувати і зростання конкуренції з боку розвинутих фірм європейських країн, згортання низки галузей вітчизняного виробництва, ліквідацію неконкурентоспроможних підприємств, соціальні наслідки тощо. Наведені вище дані торгового балансу України з країнами ЄС також можуть свідчити про загрозливу тенденцію входження України у світовий поділ праці як сировинного та ресурсного додатку. Триватиме поступова переорієнтація на забезпечення українського ринку збуту другосортною продукцією іноземного походження, постачання за кордон за значно заниженою вартістю трудових ресурсів, натомість розміщення на своїй території екологічно забруднених і небезпечних виробництв. З огляду на занепад вітчизняної наукової галузі імпорт наукоємної продукції в Україну значно перевищуватиме експорт, що може призвести до перетворення Української держави на науково-технічну периферію промислово розвинутих країн. Отже, в сучасній ситуації Україні необхідно диверсифікувати зовнішні зв'язки, використати увесь комплекс двостороннього і багатостороннього співробітництва, виходячи насамперед із завдань внутрішнього розвитку. Україну не лише приймуть, а й заохочуватимуть до вступу в ЄС лише тоді, коли ми самі побудуємо за європейськими стандартами не тільки державу, а й суспільство — суспільство, яке житиме за прийнятними в Європі принципами поваги до прав людини і до права в цілому.

Європейський напрям зовнішньої політики України — один із шляхів модернізації економіки, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, можливості виходу на внутрішній ринок ЄС. У політичному аспекті європейська інтеграція детермінує модернізацію правового поля Української держави, демократизацію її політичної та інституційної систем. Співробітництво з ЄС сприятиме наближенню соціальних умов країни до високих європейських стандартів, підвищенню рівня життя й добробуту населення.

Водночас із розширенням Європейського Союзу навколо України утворився вакуум безпеки, Українська держава об'єктивно шукає захисту від глобальних і регіональних проблем саме в участі в міжнародних організаціях, у співробітництві з ними.

Підсумовуючи, зазначимо, що повернення до Європи стало одним із визначальних напрямів зовнішньої політики суверенної України з перших кроків її існування. Держава як активний учасник світового процесу відігравала й відіграє важливу роль у становленні й розвитку системи міжнародних відносин, у тому числі й формуванні європейських структур із захисту миру й безпеки, політичного та економічного співробітництва.

Обережна і стримана позиція у виборі провідних партнерів України, яка опинилась у центрі вируючих політичних процесів трикутника США — Європа — Росія, на даному етапі розвитку виправдовує себе. Таку геостратегічну поведінку, з огляду на внутрішньополітичні та економічні процеси в самій Українській державі, а також на різновагові можливості європейських, заокеанських і євразійських союзників, можна визначити як перехідну. Але в будь-якому разі процеси, підвладні діалектичним законам розвитку, відбуваються. 1 наша держава продовжує обирати прийнятну модель існування, вимірювати позитиви й негативи розширених європейських структур і альянсів, аналізувати ситуації в країнах, що приєдналися до Північноатлантичного блоку і Європейського Союзу, зважати на можливості і прорахунки міждержавної інтеграції простору СНД.

Євроінтеграція є основним і незмінним зовнішньополітичним пріоритетом України, вона визначена стрижнем стратегії економічного та соціальног