Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - Стародавній Єгипет

Економічні погляди та твори мислителів Стародавнього Сходу, Античного світу та середньовіччя не можуть вважатися науковими. Суттєво відрізняючись між собою предметом дослідження, вони містять описи конкретного досвіду ведення економічної діяльності у відокремленому господарстві або в державі в цілому. їм не притаманне виділення із сукупності явищ сутнісних закономірностей, загальних рис і причин економічного розвитку. Оскільки економічні знання не були чітко відокремленими від інших знань, не виділялися предмет і методи дослідження.

Зародження наукових абстракцій пов'язано з намаганнями окремих мислителів пояснити товарно-грошові відносини, які тоді складалися і розвивалися, доповнюючи пануючі форми натурального виробництва. Такі властивості товарно-грошових відносин, як постійна мінливість, автономність, що поступово формується в надрах натурального господарства, досить важко пояснювалися в умовах традиційних емпіричних поглядів на суспільні зв'язки. Тому прагнення більш глибоко пояснити феномен товарно-грошових відносин стало фактором появи перших ознак наукового пізнання. Проте, поки обмін носив випадковий і нееквівалентний характер, не мав під собою відповідної основи - розвинутого товарного господарства, жодні, навіть самі геніальні спроби побудови наукових знань неминуче зводилися лише до постановки питань.

2.1. Економічна думка Стародавнього Світу

Перехід до азіатського способу виробництва в результаті розпаду первісного ладу раніше за всіх був здійснений на Стародавньому Сході: в Єгипті, Месопотамії, Ассирії, Фінікії, Персії, Індії, Китаї. Багато в чому це пояснювалося особливостями господарської діяльності. Природні умови в цих країнах (теплий клімат, наявність родючих земель), з одного боку, сприяли бурхливому розвитку землеробства, а з іншого, - визначали певні труднощі обробки землі. Нестача води вимагала створення розвинутих іригаційних систем, що було неможливим без об'єднання зусиль великої групи людей, тобто існування централізованої форми управління, а, значить, і могутньої верховної влади. Отже, в азіатському способі виробництва держава є розпорядником всіх зрошувальних робіт і верховним власником земель. Саме тому питання ролі держави (її правителя), пошуку співвідношення суспільної та приватної власності, а також ефективних механізмів державного управління знайшли втілення у різноманітних повчаннях та законодавчих актах.

Стародавній Єгипет

Пам'ятки давнини дозволяють стверджувати, що вже на початку III тис. до н.е. в Єгипті склалася іригаційна система, необхідна для постійного регулювання режиму Ніла. Організація подібної системи, яку потрібно було постійно підтримувати і покращувати, стала могутнім фактором формування жорсткої бюрократичної системи з численними чиновниками (писцями). Саме твори писців доносять до нас економічні особливості й погляди тієї епохи.

Серед таких робіт: "Вислови Іпусера" і "Пророцтво Нефертіті" (близько ХХІІІ-ХХІ ст. до н.е.), "Повість про красномовного жителя оазису", "Історія пастуха", "Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму сину Піопі" (ХУШ-ХУІ ст. до н.е.) та інші. Одним з найбільш відомих творів, в якому розкриваються принципи державного управління, є "Повчання гераклео-польського царя своєму синові Мерікарі" (XXII ст. до н. е.).

В "Повчанні" можна прослідити зміст економічних функцій правителя, що подаються у формі рекомендацій старого царя молодому. Серед них:

o збереження та зміцнення ієрархічної піраміди чиновників для того, щоб апарат управління працював "як один загін";

o підтримка і просування найбільш здібних серед підлеглих, у тому числі з нижчих за соціальним статусом прошарків населення. Не робити різниці між "синами знатними та простими", підбираючи "до себе людину за справи її";

o постійна турбота про підтримку родючості землі, розширення земельних площ, проведення нових і підтримання вже існуючих каналів для зрошення. Рекомендується залучати до вирішення цих проблем не тільки селян, але й (у невійськовий час) армію.

В письмових пам'ятках Стародавнього Єгипту відображено численні аспекти організації й управління державним господарством. Періодично проводилися переписи населення, де враховувалися його вікові і професійні особливості, складалися земельні кадастри, здійснювався розрахунок матеріальних і трудових ресурсів, необхідних для величезного за своїми масштабами іригаційного та культового будівництва. Окрім того, літературна спадщина доносить до нас уявлення стародавніх єгиптян про приватну власність, розвиток товарно-грошових відносин, рабство. Останнє носило в основному домашній характер і часто супроводжувало позичкові відносини, коли в якості виплати боргу слугувала віддача кредитору на певний час рабів або рабинь. Боргові зобов'язання укладалися як в натуральній, так і в грошовій формі, а відсотки по цим зобов'язанням були досить високими.