Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - Стародавній Китай

Економічна думка Стародавнього Китаю виникла і розвивалася в межах таких загальних філософських і політичних учень, як конфуціанство, даосизм, легізм і моїзм. Пануючим вченням було конфуціанство. Його засновником є Кун-Цзи або Конфуцій (551-479 рр. до н.е.). Його вчення було оформлене учнями в збірку "Лунь юй" ("Бесіди та судження"), де окрім загальних філософських принципів життєдіяльності людини і суспільства висвітлено уявлення Конфуція про господарські відносини.

Конфуцій висуває ідею "природного права". В основі суспільного устрою покладене божественне начало, і поділ суспільства на "вищих" та "нижчих" є природним. Також "природним" є існування різних форм власності - колективної (власності селянських общин) і приватної.

Вчення Конфуція спрямоване на посилення авторитету держави і влади верховного правителя, хоча ідеал держави він бачив у минулому, в принципах патріархального устрою. Конфуцій вважає, що держава - це велика родина, голова її - "батько народу", а підлеглі - "його діти". Мислитель пропонує програму морального вдосконалення кожної людини, як шлях до стабілізації соціально - економічного устрою. Повага до старших - одна із головних рис "благородної людини", яка ніколи не буде виступати "проти вищих за рангом".

Достаток народу залежить від якісного господарювання, а сумлінна праця примножує багатство як народу в цілому, так і його володаря. Для пом'якшення існуючих протиріч Конфуцій вважав за необхідне розподіляти багатство більш рівномірно, полегшити тягар податків і залучати населення до виконання суспільних робіт, враховуючи сільськогосподарський цикл.

Визначним представником стародавнього конфуціанства був Мен-цзи (372-289 рр. до н.е.), або вчитель Мен. Він виступав за чіткий поділ суспільства на "управляючих та керованих", бо нерівність - це "воля небесна". Цим він виправдовує протиріччя між багатим чиновництвом і аристократією (розумовою працею), з одного боку, і селянством (фізичною працею), - з іншого.

Одночасно Мен-цзи виступав на захист общини, економічних інтересів селян, проти збільшення рабовласницького гноблення. Він пропонував відродити колишні общинні форми виробництва та ввести систему "криничних полів" (названа так за порядком розміщення полів, що нагадує ієрогліф "криниця"). Згідно з нею громадська земля розмежовувалася на дев'ять однакових ділянок. Вісім із них оброблялися окремими родинами, а дев'ята ("суспільне поле") - усіма цими родинами спільно. Урожай з цієї ділянки було призначено для держави. На думку Мен-цзи, розумний правитель повинен бути помірним при стягуванні податків, не віднімати у землероба час, необхідний для роботи на своєму полі.

Виразником економічних ідей стародавнього конфуціанства був також Сюнь-цзи (313-238 рр. до н.е.). У своєму вченні він, на відміну від Конфуція і Мен-цзи, виходив з "лихої природи" людини. На його думку, тільки практична діяльність породжує доброчесність. Він висловив ідею про необхідність поділу праці, зазначивши, що речі, котрими користується одна людина, є результатом праці багатьох людей, оскільки кожна людина не може одночасно все вміти. Тому, вважав Сюнь-цзи, мудреці розподілили обов'язки між людьми, щоб вони не робили тільки те, що їм вигідно. Головним керуючим розподілом обов'язків у державі є її правитель. Основними принципами економічної політики держави мають бути: економія у видатках, забезпечення достатку народові, необхідність збереження надлишків, задоволення тільки того рівня потреб, який відповідав соціальному рангові людини. Ощадливість принесе державі надлишки суспільного продукту, які потрібно нагромаджувати і зберігати.

З критикою конфуціанства виступили Мо-цзи (479-400 рр. до н.е.) і його прихильники (моїсти). Моїсти пропагували природну рівність людей, виступали проти станового поділу суспільства, засуджували рабство, привілеї знаті. Вони вважали фізичну працю джерелом багатства й закликали всіх старанно працювати, щоб досягти щастя та добробуту. Шлях до вдосконалення громадського життя Мо-цзи та його прихильники вбачали в утвердженні у відносинах між людьми принципів "загальної любові" і "взаємної вигоди".

У VI-III ст. до н.е. в Китаї виникла школа легістів. Вона пов'язана з поглядами визначних політичних діячів того часу: Лі Куя (424-386 рр. до н.е.), Гунсунь Яна (390-338 рр. до н.е.), Хань Фея (280-233 рр. до н.е.) та інших. Ідеологія легізму відбивала нові тенденції господарського розвитку Стародавнього Китаю, пов'язані з посиленням економічної ролі держави і формуванням імператорсько-бюрократичної системи управління. Легісти виступали за управління країною за допомогою законів та адміністративних актів, були прихильниками політичної централізації і об'єднання країни.

Лі Куй (перший міністр правителя царства Вей) склав "Зведення" усіх наявних до нього законів, яке стало основою законодавства у період III ст. до н.е. - III ст. н.е. Він створив учення про найповніше використання сил землі, виступав за державне регулювання хлібного ринку. Держава має регулювати ціни на зерно, закуповуючи його у врожайні роки і продаючи за твердими цінами у неврожайні роки, під час стихійних лих і голоду.

Визначним представником школи лепетів був Гунсунь Ян, відомий іще як Шан Ян. Його економічні погляди викладено у "Книзі правителя області Шан", складеній його учнями у кінці IV - першій половині III ст. до н.е. На переконання Шан, процвітання держави досягається двома шляхами - розвитком землеробства і веденням війни. Мудрому правителю для ведення воєн і утримання чиновників необхідні великі запаси продовольства. А оскільки, на думку Шан Яна, сільське господарство тогочасного Китаю перебувало у занедбаному стані, держава мусила активно проводити політику "повернення до землі". Шан Ян пропонував здійснити загальний подвірний перепис селян і законодавчо запровадити єдиний податок із кількості зібраного зерна, насильно залучати до землеробства ледарів і бродяг, значно підвищити мито на заставах та ринках, щоб запобігти скуповуванню зерна за дешевими цінами та спекуляції ним у неврожайні роки. Шан Ян виступав за збереження сільської общини, проти перетворення вільного населення на орендарів та рабів і пропонував заборонити вихід з общини незаможним і малоземельним селянам.

Інший представник школи лепетів - Хань Фей був прихильником жорсткої централізації влади в державі, зміцнення її економічної та військової могутності завдяки беззаперечному виконанню законів. Нагромадження багатств схвалювалося лише в державній скарбниці. Економічною основою країни є розвиток сільського господарства, а головна причина бідності - у лінощах та марнотратстві. Хань Фей радив правителям оподатковувати багатих.

Особливе місце в історії суспільної думки Китаю займає трактат "Гуань-цзи". На початку IV ст. правитель царства Цинь започаткував академію "Палац наук коло західних воріт", де працювало понад 2000 вчених. Науковці академії написали більш ніж 500 творів, які були об'єднані однією спільною назвою "Гуань-цзи".

Трактат визнає закономірність змін у природі й суспільстві. Зміни в громадському житті пояснюються періодичністю урожайних і неврожайних років. В той же час автори трактату висловлюються за регулярний вплив держави на господарське життя.

Оскільки найважливішою умовою забезпечення стійкого розвитку економіки вважалося зміцнення землеробства, автори трактату радили здійснити ряд заходів: визначити родючість земельних ділянок, розподілити їх більш рівномірно, встановити рівень оподаткування відповідно до якості землі, не залучати селян до інших робіт протягом сільськогосподарського року, давати їм дешеві кредити й організувати для зубожілих у неврожайні роки громадські роботи.

В "Гуань-цзи" висунуто принцип "врівноваження господарства". "Розумний правитель пускає в обіг те, в чому народ відчуває нестачу і тримає у себе те, чого у народу надлишок"4. Згідно з принципом "врівноваження господарства" рекомендувалося створити державні фонди, в яких правитель мусить нагромаджувати до половини всього врожаю зерна для вирівнювання і стабілізації цін на хліб. Треба продавати продовольство з державних фондів, коли його бракує в країні, та поповнювати фонди, коли харчів є вдосталь. При цьому вимагалося рівномірно регулювати ціни в усій країні, що даватиме змогу запобігти можливості переходу контролю над цінами в руки торговців і спекулянтів5.

У трактаті також розглядалися питання податків і грошового обігу. Пропонувалося замінити прямі податки на залізо та сіль непрямими, застосовувати для стабілізації господарства нормовану емісію грошових знаків. Багато ідей "Гуань-цзи" було використано в господарській практиці Стародавнього Китаю.

У IV-III ст. до н.е. з'явилася книжка "Дао де цзин", в якій викладаються основні положення вчення даосизму. Автором її вважають Лао-цзи (VI- V ст. до н.е.) - основоположника даосизму. Поняття "дао" (буквально - шлях, закон) тлумачиться як природний, закономірний рух і мінливість усього сутнього. Цей рух не допускає будь-якого зовнішнього втручання. Усе соціальне зло, на думку Лао-цзи, є наслідком порушення цього закону, заміни його "людським дао" через несправедливість правителів. Даосизм виступав проти соціальної нерівності людей, рабства і нагромадження вельможами багатств. Даосизму належить ідея пасивного протесту - "недіяння", за якою люди здатні лише збагнути навколишній світ, але не можуть нічого змінити в ньому. Лао-цзи та його послідовники ідеалізували минуле та закликали повернутися до колишніх "добрих" часів.