Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - Економічні вчення античної Греції

Природно-географічні особливості Стародавньої Греції (численні маленькі острови, роз'єднані гірськими хребтами прибережні родючі землі на материках, безліч бухт і гаваней) зумовлювали певну відособленість грецьких общин одна від одної. їх розвиток відбувається у формі міст-держав (полісів). В містах, найвідомішими з яких були Афіни, Спарта, Коринф, Мілет, Халкіда, процвітали ремесло (будівництво, ткацтво, суднобудування, виробництво кераміки тощо), яке базувалося на значних власних природних ресурсах, що, в свою чергу, стимулювало розвиток торгівлі, у тому числі зовнішньої.

Швидкий розвиток ремесел, торгівлі, а також сільського господарства у VIIГVI ст. до н.е. зумовлюють широке використання праці рабів, які потрапляють в країну завдяки війнам і колонізації. Однак роль рабів в економічному житті країни не була визначальною, - в основному вони працювали в містах у ремісничих майстернях - ергастеріях.

Загалом, на відміну від Стародавнього Сходу, в Стародавній Греції панує античний спосіб виробництва. Його головні ознаки: порівняно широке розповсюдження приватної власності на засоби виробництва, вільних товаровиробників і ринкових відносин; демократичні форми організації влади власників; взаємодія державних, ринкових і громадянських економічних регуляторів.

Ці особливості економічного розвитку Греції визначають певну специфіку суспільно-економічних поглядів. Для економічної думки даного періоду характерне дослідження шляхів зростання доходності домашнього господарства, проблем натурального і грошового обміну, застосування рабської праці у виробництві та створення на цій основі реальної можливості для вільних (в основному аристократів) займатись розумовою працею. В найбільш досконалому вигляді погляди представників античної думки знайшли своє відображення в працях Ксенофонта, Платона і Аристотеля.

КСЕНОФОНТ (430-355 рр. до н. е.)

Афінський аристократ і політичний діяч, землевласник

Основні твори - "Домострой", "Кіропедія"

Мислитель об'єднує проблеми раціонального господарювання у особливу галузь знань - "ойкономію" (від грец "ойкос" - дім, господарство, "номос" - закон), яка має зосередитись на вивченні законів ведення домашнього господарства. "Ойкономія - є ... назва... науки..., за допомогою якої люди можуть збагачувати господарство, а господарство, ... є все без виключення майно ... те, що корисне в житті, а корисне... все те, чим людина вміє користуватися"6.

Господарство для Ксенофонта - це володіння і майно в землеробстві. "Землеробство - мати і годувальниця всіх професій. ... Коли землеробство процвітає, процвітають й інші мистецтва". Основним фактором виробництва, на переконання Ксенофонта, повинна бути праця рабів. Разом з тим, розуміючи іі низьку продуктивність, він рекомендує господарям використовувати матеріальні й моральні стимули, вести господарство раціонально.

Ксенофонт є одним із перших учених, які аналізують поділ праці та його вплив на прибутковість домашнього господарства. Фізичною працею мають займатися раби, вільні ж люди мають виконувати функції нагляду і управління. Ксенофонт зауважує, що розвиток поділу праці в дрібних містах значно поступається його розвитку в крупних. Отже, мислитель впритул наближається до проблеми залежності поділу праці від розмірів ринку.

Ксенофонт вперше в економічній літературі виділяє дві властивості товару: "Цінність - все те, від чого можна отримати користь. ... Земля, вівці, гроші не є цінністю для тих, хто не вміє ними користуватися". Одночасно, він стверджує, що коли річ, якою людина не вміє користуватися, продати, то можна вилучити користь і, тим самим, надати речі цінність.

Мислитель розглядає сутність та функції грошей. Вважає, що гроші - особливий товар, специфічність якого полягає в ненасиченості. "Грошей ніхто не має стільки, щоб не бажати їх мати ще більше, а якщо у кого-небудь вони виявилися в надлишку, то він, закопуючи надлишок, отримує не менше задоволення, чим якщо б він ним користувався". Таким чином, Ксенофонт виділяє дві функції грошей - надавати користь і створювати скарби.

Хоча Ксенофонт був прихильником натурального господарства, він все ж вважав за можливе використання торгівлі для збагачення рабовласників.

ПЛАТОН (427-347 рр. до н. е.)

Аристократ, засновник філософської школи - афінської "Академії", в якій викладав протягом останніх двадцяти років свого життя.

Основні твори - "Держава", "Закони"

Коло філософських інтересів Платона багато в чому пояснюється кризою стародавнього грецького полісу, загостренням боротьби між рабами і рабовласниками, між демократичними Афінами і олігархічною Спартою. Саме тому Платон намагається побудувати модель ідеальної держави, здатної примирити існуючі протиріччя.

Ця модель базується на принципах природного поділу праці. На думку вченого, людині від народження притаманний лише певний, причому одноманітний талант: "одні народжені для управління, інші - для надання допомоги, а інші - для землеробства і ремісництва". Зважаючи ж на те, що потреби людей різноманітні, існує певне протиріччя між потребами людей і можливостями їх задоволення. Це протиріччя можливо зняти шляхом створення такої держави, в якій кожний виконував би певні функції за своїм талантом і отримував частку суспільного продукту згідно природним здібностям. Виходячи з таких передумов, Платон обґрунтовує поділ населення в ідеальній державі на три стани: 1) філософи (управляють державою); 2) воїни (охороняють державу); 3) землероби, ремісники, торговці (виробляють продукти). Раби не відносяться до жодного стану, тому що вони - знаряддя праці.

Перший та другий стани не можуть мати ніякої власності та повинні бути звільнені від продуктивної праці для того, щоб викорінити пристрасть до збагачення і таким чином забезпечити правильне управління. Третій стан має приватну власність і забезпечує на її основі існування філософів та воїнів, споживання якими суспільного продукту організується на принципах зрівняльності.

Таким чином, Платон закладає в основу ідеальної держави поділ праці, який походить з протиріччя між багатоманітністю потреб людей і одноманітністю їх здібностей. Поділ праці з'єднує в державі воєдино всі три стани.

Платон вважає, що в державі необхідна торгівля, тому що саме вона обслуговує поділ праці. А оскільки необхідна торгівля, то необхідні й гроші. Вчений виділяє три їх функції: міру вартості, засіб обігу і засіб накопичення скарбів, вважаючи виправданими (справедливими) перші дві, а негативною - третю.

Окрім обслуговування поділу праці, торгівлі належить, на думку Платона, ще одна важлива роль: завдяки їй відбувається зрівнювання всіх товарних тіл, торгівля робить товари порівнюваними, незважаючи на те, що вони виступають носіями "різноманітної і не порівнюваної власності". Таким чином, Платон висуває геніальне для своєї епохи твердження про порівняння і рівність товарів, хоча і не відповідає на питання, завдяки чому ці товари є порівнюваними.

АРИСТОТЕЛЬ (384-322 рр. до н. е.)

Учень афінської "Академії" Платона, вихователь Олександра Македонського, засновник філософської школи афінського "Лікею", в якому займався педагогічною діяльністю

Основні твори - "Нікомахова етика", "Політика"

Аристотель був прихильником натурального господарства, заснованого на рабській праці, а також землеробства як провідної галузі економіки. В історію економічної думки він ввійшов як вчений, який першим виявив певні економічні категорії та їх взаємозв'язки. Найбільш переконливим свідченням цього є аналіз товарного обміну.

Необхідність такого обміну зумовлюється поділом суспільства (внаслідок дії природних законів) на вільних і рабів, а їх праці - на розумову і фізичну. "Дійсно, не із двох лікарів утворюється суспільство, але із лікаря і землероба, і взагалі з людей неоднакових і не рівних.. .". Ідеальною Аристотель вважає засновану на праці рабів модель невеликого землеробського господарства, діяльність якого спрямована на самозабезпечення життєвими благами. Оскільки ж всі блага створити в такому господарстві неможливо, виникає необхідність обміну результатами діяльності із сусідами.

У цьому зв'язку Аристотель розмірковує про двоїсту природу споживання кожного блага (товару). Він вважає, що в одному випадку річчю користуються "заради властивої їй цілі, заради того, для чого вона призначена", а в іншому - для обміну, який не є "природним способом споживання блага", проте все ж таки приносить користь її власнику, тому що дає можливість отримати інше благо. Таким чином, Аристотель фактично виділяє дві властивості речі - властивість бути спожитою власником і властивість бути обміняною на іншу річ. Однак зазначені властивості вчений зводить до однієї основи - здатності приносити користь людині.

Аналізуючи процес обміну, Аристотель ставить фундаментальне питання, яке й досі є центром наукових дискусій - чим визначається співвідношення товарів в обміні? Аристотель вбачає в обміні речей певну рівність і намагається знайти загальну основу такої рівності: "... все, що піддається обміну, повинно порівнюватися з чимось одним. Отже, розрахунок матиме місце тоді, коли буде знайдено рівняння, щоб продукт чоботаря відносився до продукту землероба, як землероб відноситься до чоботаря". Аристотель вважає, що саме гроші роблять товари порівнюваними. "... Необхідно, щоб все вимірювалося чим-то одним... Цим одним є ... потреба, яка для всього є сполучною ланкою. В якості ж заміни потреби за домовленістю з'явилася монета.... Монета мов би міра, яка робить всі речі порівнюваними, прирівнює"9. Отже, гроші є закономірним результатом процесу обміну, вони є специфічним товаром, який на основі домовленості обслуговує акти обміну і робить всі речі порівнюваними.

За Аристотелем, гроші виконують три основні функції: по-перше, засіб порівняння благ, або (в сучасній термінології) міра вартості, по-друге, посередник в процесі обміну, або засіб обігу і, по-третє, - засіб накопичення багатства. Аристотель стверджує, що "справедливий обмін" це той, коли "... ніхто не терпить збитку і не наживається". Проте, в реальній практиці справедливість часто порушується, що пов'язується вченим з отриманням лихварями відсотків за надання грошей в позику. "... Лихварство... робить самі грошові знаки предметом власності, котрі, таким чином, втрачають те своє призначення, заради якого вони були створені: адже вони виникли заради мінової торгівлі, стягування ж відсотків веде саме до зростання грошей... Цей спосіб наживи є переважно противним природі".

Отже, гроші можна використовувати як для отримання в процесі торгівлі (обміну) необхідних життєвих благ, так і для наживи за рахунок лихварських операцій. Другий спосіб збагачення, на думку Аристотеля, суперечить принципу справедливості.

Подібне розуміння сутності "справедливого" обміну, розмежування сутності багатства як, по-перше, "... сукупності засобів... необхідних для життя і корисних для державної і сімейної общини" і, по-друге, як намагання "... збільшити кількість грошей до безкінечності" , зумовлюється поділом Аристотелем науки на дві сфери - "економіку" і "хрематистику".

Економіка - комплекс знань про господарську діяльність, пов'язану з виробництвом споживчих цінностей. "Мистецтво економії" (економіка), за висловом Аристотеля, "заслуговує похвали", тому що праця землеробів, ремісників і дрібних торговців приносить суспільству реальні блага, які необхідні для нормальної життєдіяльності.

На відміну від економіки, хрематистика (від слова "хрема" - майно, володіння) повинна вивчати діяльність, націлену на нагромадження багатств у грошовій формі та не пов'язану із створенням реальних життєвих благ. "Мистецтво нагромадження грошей", або наживи, за Аристотелем, повинно "... по справедливості викликати осудження", тому що діяльність крупних торговців і лихварів спрямована на нагромадження багатства понад необхідне.