Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - Олівер Ітон Уільямсон (народився у 1932 р.)

Професор Університету Каліфорнії в Берклі, лауреат Нобелівської премії з економіки (2009 р.).

Основний твір - "Економічні інститути капіталізму" (1996)

Уільямсон зробив спробу відобразити зміни рівня обмеженої раціональності через схильність людини до опортуністичної поведінки. Опортунізм він пов'язує з егоїзмом і визначає його, як "переслідування власного інтересу, що доходить до віроломства". На його думку, недооцінка значущості опортуністичної поведінки при поясненні умов і результатів використання обмежених ресурсів призводить до недооцінки трансакційних витрат. Саме тому Уільямсон робить акцент на витратах опортуністичної поведінки. Він виділяє два типи таких витрат: ex ante та ex post. До витрат типу ex ante включають витрати на розробку проекту угоди та проведення відповідних переговорів. Витрати типу ex post включають організаційні та експлуатаційні витрати, пов'язані з використанням наявної структури управління .

Уільямсон вважається одним із засновників наукової школи, яка досліджує економічні організації з точки зору існування "контролюючих структур". Контролюючі структури регулюють відносини між учасниками угоди на стадії її виконання і створюються для оцінки поведінки учасників угоди, вирішення виникаючих суперечок, адаптації до неочікуваних змін, застосування санкцій до порушників. Потребу в контролюючих структурах він пояснює тим, що контракти є неповними, а тому досліджує проблему зменшення трансакційних витрат у контрактному процесі, шукає засоби забезпечення достовірності зобов'язань сторін контракту в умовах використання специфічних ресурсів.

Уільямсон довів, що різноманітність контрактів відображає властивості трансакцій, які диференційовано закріплюються за структурами управління, що дозволяють економити на трансакційних витратах27. Зростання ефективності виробництва може бути забезпечене за рахунок не тільки технологічних змін (в тому числі у зв'язку з використанням специфічних ресурсів), але й переходу до адекватної форми інституціонального устрою або створення його нової модифікації.

Теорія прав власності. Широкий спектр форм власності та контрактів, на підставі яких здійснюється обмін, досліджується прихильниками "теорії прав власності": А. Алчіаном, Г. Беккером, Д. Бромлі, Г. Демсецем, А. Оноре, Е. Остром, Р. Познером.

Під системою прав власності в неоінституціоналізмі розуміють сукупність норм, які регулюють доступ до рідкісних ресурсів. Ці норми можуть санкціонуватися як державою, так і суспільством - у вигляді звичаїв, моральних і етичних настанов. Кожен "пучок правочинностей" права власності на прийняття рішень з приводу доступу до того або іншого ресурсу розподіляється таким чином, що окремі правочинності можуть належати одному суб'єкту, інші - іншим. Точне визначення та закріплення окремих правочинностей права власності за окремими економічними суб'єктами називають "специфікацією" прав власності. Вона можлива за умови чіткої класифікації окремих правочинностей права власності.

Один із варіантів класифікації прав власності запропоновано англійським юристом А. Оноре:

1) право володіння - фізичний контроль над власністю та намір здійснювати виключний контроль, в тому числі через представників власника, агентів;

2) право використання - право на особисте використання об'єкта власності;

3) право розпорядження (управління) - право на прийняття рішень, ким і як об'єкт власності може бути використаний;

4) право присвоєння (право на доход) - володіння благами, які з'являються внаслідок попереднього особистого використання об'єкта власності або від дозволу іншим особам користуватися ним;

5) право на остаточну вартість - право на відчуження, споживання, продаж, зміну або знищення об'єкта власності;

6) право на безпеку - гарантує імунітет від експропріації;

7) право на перехід об'єкта власності у спадок або за заповітом - передача контролю над об'єктом власності;

8) безстроковість - необмеженість володіння правами власності у часі, якщо інше не обумовлено спеціально в контракті;

9) право на заборону шкідливого використання - право заборонити використовувати об'єкт власності, якщо це пов'язане з появою негативних зовнішніх ефектів;

10) відповідальність у вигляді стягнення - можливість вилучення об'єкта власності в оплату боргу;

11) остаточний характер - очікування повернення переданих будь-кому прав по закінченню терміна передачі28.

Нечітка специфікація прав власності змінює поведінку економічних суб'єктів й негативно впливає на стан і перспективи розвитку економіки. Найбільш фундаментальним і доступним інструментом захисту прав власності є легітимізація, оскільки її використання не потребує значних витрат. Цей засіб є досить ефективним для мінімізації трансакційних витрат реалізації прав власності та захисту слабких економічних суб'єктів.