Основи економічної теорії - Крупка М.І. - Тема 3. Власність та правові форми ділових підприємств

Розглянуті в попередній темі моделі економічної системи відрізняються одна від одної двома основними параметрами: 1) співвідношенням форм власності на економічні ресурси та панівною формою власності; 2) механізмами регулювання економіки (ринковий механізм; централізоване управління; роль традицій і культури; елементи насильницького регулювання) та виділенням серед них головного механізму. В наступних темах докладно розглядатиметься дія ринкового механізму. Основною ж метою цієї теми є з'ясування суті та ролі власності в сучасній економічній системі. Ми розглянемо відмінності в підходах до вивчення власності представниками різних наук, зокрема юриспруденції та економіки; з'ясуємо, як співвідносяться поняття "власність" і "права власності", "суб'єкти права власності" і "об'єкти права власності", "права власності" і "правила гри в економіці"; познайомимося з системами правових форм ділових підприємств у деяких розвинутих країнах, що дозволить глибше проникнути у механізм формування "пучків" прав власності в економіці. На основі вивчення названих проблем виділимо важливі особливості вітчизняних форм власності, приватизації державного виробничого потенціалу та зародження і розвитку вітчизняної системи правових форм ділових підприємств.

Місце власності в економічній системі

Використовувані в економічній системі ресурси мають своїх власників, так само як і створювані споживчі блага знаходять свого власника. Нас цікавить передусім власність на виробничі ресурси, адже саме вона у взаємодії з іншими механізмами регулювання господарського життя визначає "обличчя" економічної системи тієї чи іншої країни, в ту чи іншу епоху.

З давніх часів і до сьогодення використання обмежених ресурсів обслуговувалося інститутом приватної власності. Спроби теоретичного обґрунтування можливості ефективного функціонування економічної системи в умовах зруйнованого інституту приватної власності та потуги втілення цієї ідеї в життя в колишніх комуністичних країнах, як відомо, зазнали поразки. Водночас емпіричні факти свідчать про постійні еволюційні зміни, пристосування окремих елементів цього інституту до потреб розвитку економічних систем, що заперечувалося догмами марксистської економічної теорії. Остання не визнає можливості якісних змін у формах власності на фактори виробництва еволюційним шляхом, відстоює догму про можливість таких змін виключно на революційній основі, шляхом всеохоплюючої націоналізації приватного майна.

Говорячи про власність, люди часто вкладають в це поняття різний зміст. Чому так буває? Відомо, що це поняття є надзвичайно містким. Воно має багато відтінків або аспектів: юридичний, економічний, історичний, екологічний тощо. Коли цим поняттям оперує юрист, то, зрозуміло, його цікавить передусім правова сторона власності. Етологи - фахівці, які вивчають психологію і поведінку деяких видів тварин, - звертають увагу на те, яку роль власність (поряд із ієрархією) відіграє у системі сил, що підтримують індивідуалізовані суспільства; вони намагаються довести наявність глибинних генетичних основ, що обумовлюють інстинкт привласнення не лише у людей, а й у деяких тварин. Історики вивчають особливості інституту власності у різних країнах, в різні епохи. Економісти розглядають власність з різних сторін, зокрема велику увагу вони приділяють правовому та історичному аспектам цього поняття. При цьому головним для них є з'ясування питання, якою мірою та чи інша форма власності сприяє ефективному використанню обмежених економічних ресурсів, яким чином власність стимулює і координує економічну діяльність на мікро- та макроекономічних рівнях.

Щоб конкретизувати досить абстрактне поняття "власність", необхідно завжди брати до уваги конкретні форми, в яких вона існує. Виявлення специфіки тієї чи іншої форми власності передбачає знання такого:

хто привласнює певну річ, тобто хто в кожному конкретному випадку, говорячи мовою юристів, є суб'єктом права власності? До речі, замість поняття "власність" часто вживають інше поняття - "привласнення". Суб'єктами права власності можуть бути фізичні особи, групи (об'єднання) людей, держава, а інколи й кілька держав:

що привласнюється, тобто, знову ж таки за термінологією юридичних законів, що є об'єктом права власності? Об'єктами права власності можуть бути різноманітні речі, і навіть, як це було в рабовласницькому суспільстві, людина-раб. Економістів цікавить передусім те, до якої з двох груп можна віднести той чи інший об'єкт права власності - до споживчих благ чи до економічних ресурсів? До об'єктів права власності належать не лише матеріальні речі, а й різноманітні права, цінні папери тощо;

які є права власності, тобто якими формальними правами володіє той або інший суб'єкт стосовно об'єкта (чи об'єктів) права власності, і якою мірою вони реально ним реалізуються. Як правило, серед багатьох прав власності виділяють три основні - володіння, розпорядження та використання. Отже, можна сказати, що власність - це сукупність прав окремої людини, групи людей, держави щодо володіння, розпорядження та використання конкретних благ.

У цьому визначенні відображені лише найголовніші права, що складають ядро власності. Остання породжує й інші права, наприклад, право відповідальності. Найбільш повну інвентаризацію прав власності провів у свій час англійський юрист А. М. Оноре, який виділив такі права:

1) володіння, тобто виключний фізичний контроль над об'єктом права власності;

2) користування - особисте використання об'єкта права власності;

3) розпорядження (управління) - ухвалення власником рішення про те, хто і як може використовувати річ;

4) на дохід або від попереднього власного використання об'єкта права власності, або від дозволу іншим особам користуватися ним;

5) на відчуження, споживання, марнотратство, зміну або знищення речі;

6) на безпеку - захист від експропріації об'єкта права власності;

7) на передання об'єкта права власності у тимчасове користування або назавжди;

8) на безстроковість: річ належить власникові доти, доки він існує. Якщо власник - фізична особа, а не фірма, наприклад, то після його смерті об'єкт права власності успадковується;

9) заборони шкідливого використання речі;

10) відповідальності - можливості відчуження об'єкта права власності у разі потреби сплати боргів;

11) на відновлення порушених за якихось обставин прав власника.

В кожному конкретному випадку права власності можуть бути реалізовані більш або менш повно 3 метою відображення повноти реалізації прав власності застосовують поняття "пучок" прав власності.

Уся ця сукупність прав породжена і розвивалася інститутом приватної власності. В країнах, де цей інститут тимчасово не діє, як це було у комуністичних країнах, права власності належать не правовій державі. Побудова правової держави означає і відродження всієї сукупності прав власності, а це може статися лише за умови відновлення інституту приватної власності.

В Україні відновлення інституту приватної власності започатковано ухваленням Закону "Про власність" у лютому 1991 р. Цей Закон дозволив співіснування у вітчизняній економіці, поряд з державною власністю на матеріальні ресурси, також приватної та колективної власності. Він дозволив приватним особам та недержавним фірмам використовувати найману робочу силу з метою отримання прибутку. Згідно з цим Законом у межах державної власності розрізняють два види: загальнодержавну та власність адміністративно-територіальних одиниць - комунальну власність. Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України. До об'єктів права загальнодержавної власності належать, зокрема, майно Збройних сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ, оборонні об'єкти, єдина енергетична система, системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення, кошти Державного бюджету, Національний банк України, майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, майно державних підприємств тощо.

Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі Рад народних депутатів різних рівнів, за винятком Верховної Ради України. Об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів: кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства, майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, деякі види транспорту тощо

Закон "Про власність" окремо виділив право інтелектуальної власності, що є надзвичайно важливим для стимулювання науково-технічного прогресу в Україні. Адже в розвинутих країнах інтелектуальна власність, головним об'єктом якої є інформація, - це одна з основних форм національного багатства. Суб'єктами права інтелектуальної власності в Україні визнаються громадяни, юридичні особи та держава, а до об'єктів цієї форми власності належать відкриття, винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські Пропозиції, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної діяльності. Визнання вітчизняним законодавством інтелектуальної власності важливе тому, що воно перекреслило ідеологічну догму, згідно з якою більшість людей інтелектуальної праці не визнавалися у нас такими, що створюють національне багатство. Воно також важливе тому, що право інтелектуальної власності гарантує генераторам нововведень отримання належної винагороди за свою діяльність.

Конституція України закріпила державний захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Згідно з Конституцією України, усі суб'єкти права власності рівні перед законом (ст. 13).

Отже, законодавче закріплення в Україні плюралізму форм власності, зокрема на економічні ресурси, започаткувало відновлення інституту приватної власності, побудову правової держави, без чого не може бути ефективної національної економіки.

Поставимо запитання: яке значення має власність для економіки? На які аспекти власності звертають увагу економісти в першу чергу? Відповідь на них є надзвичайно важливою для тих, хто вивчає економіку. Якщо в країні всі основні ресурси привласнює держава, то вона тим самим усуває від їх привласнення домогосподарства та фірми, котрі втрачають інтерес до найефективнішого їх використання.

У ринковій економіці переважають недержавні власники факторів виробництва. Підприємці, домогосподарства, приватні власники землі, позичкового капіталу, доставляючи свої економічні ресурси у виробництво, отримують за це прибутки, заробітну плату, ренту, дивіденди і проценти. Приватні власники ресурсів намагаються застосовувати їх якнайкраще, з тим, щоб вони приносили їм максимальну вигоду. Приватна власність, водночас, "тисне" і на державну власність, примушуючи державу використовувати належні їй ресурси в режимі приватного сектора. Там, де існує інститут приватної власності, на кожну ділянку землі і на кожну одиницю устаткування складається документ або, іншими словами, "титул власності". Він належить або безпосередньо комусь, або, якщо йдеться про власність акціонерного товариства, непрямо - акціонерам, котрі володіють акціонерним товариством. Більше того, усі ресурси мають ринкову ціну. Звідси випливає, що і кожен титул власності на них також має ринкову ціну.

Підкреслимо, що і в ринковій економіці права власності осіб, домогосподарств, фірм до певної міри є відносними і обмеженими. Так, суспільство визначає, яку частину свого майна людина може заповісти спадкоємцям, а яка частина дістанеться державі у вигляді податку на спадщину та нерухомість. Суспільство регулює також рівень доходів фірм-монополістів, забирає частину доходів фірм, що забруднюють довкілля тощо.

Економісти розглядають права власності дещо під іншим кутом зору, ніж юристи. Коли економісти говорять про права власності на економічні ресурси, то вони мають на увазі щось дуже близьке до того, що інколи називають "правилами гри". Що під цим розуміють?

Незалежно від того, що ми розуміємо під "грою" - ділове підприємство, уряд, науку, сім'ю, школу, дорожній рух, баскетбол, футбол чи шахи, - в неї можна нормально грати лише за умови, що гравці знають правила і погоджуються в основному їх дотримуватися. Більшість взаємодій у суспільстві спрямовуються певними правилами, котрі відомі їх учасникам. В іграх, подібних до футболу чи шахів, правилами передбачено: хто, за яких умов і який хід може зробити, які санкції застосовуються при порушенні правил гри. Таку саму роль виконують правила гри і в економіці.

Значення власності для економіки полягає в тому, що саме вона утворює значну і важливу частину правил поведінки суб'єктів господарювання. Так само як у звичайних іграх визначається, хто, за яких обставин і який хід може зробити, права власності розмежовують, що кому належить. Отже, можна ще сказати так: права власності, з точки зору економістів, - це права контролювати використання певних обмежених ресурсів і розподіляти затрати та вигоди, що при цьому виникають. Саме права власності або те, що на думку людей є відповідними правилами гри, визначають, як саме у сучасному суспільстві здійснюються процеси попиту і пропозиції, як працює ринковий механізм.

Якщо права власності чіткі, стабільні і їх можна обмінювати між суб'єктами економіки, ресурси, як правило, оцінюються у грошовому виразі, і ці оцінки - ціни - відображають відносну рідкісність ресурсів. Особи, що ухвалюють рішення, прагнуть до ефективного використання ресурсів, застосовуючи ціни як інформацію. На цій методологічній основі побудована теорія граничної корисності, що є стрижнем неокласичної школи економічної теорії. її найважливішим твердженням є таке: будь-які об'єкти можуть виступати економічними ресурсами, коли ті обмежені, а їхнє економічне значення перебуває в оберненій залежності до їх кількості. Це стосується оцінки корисності не лише того чи іншого товару, а Й, як про це писав відомий австрійський економіст Карл Менгер, власності в цілому. Власність як економічне поняття, наголошував він, не є довільним винаходом людей, а навпаки, єдино можливим знаряддям вирішення тих проблем, що нав'язані суспільству природою, тобто невідповідністю між потребами та доступною кількістю благ, що перебувають у розпорядженні суспільства. Виходячи з цих міркувань, Менгер висловив припущення, що за умов, коли була б досягнута рівновага між потребами і доступною кількістю благ, власність на них втратила б свою економічну вагу, і тому вона б зникла.

Люди поводять себе в економіці саме так, а не інакше, прагнучи реалізувати свої права власності. Робітники приходять на роботу тому, що впевнено розраховують отримати зарплату. Акціонери купують і утримують акції, оскільки сподіваються брати участь у доходах акціонерного товариства пропорційно до числа придбаних ними акцій. Автомобілісти купують машини тому, що очікують, що зможуть придбати необхідне пальне за доступною ціною. Підприємці, обираючи одну із можливих форм організації бізнесу, також очікують, що саме вона дозволить їм якомога повніше реалізувати належний їй "пучок" прав власності, тобто приноситиме найвищі прибутки.