Історія вчень про державу і право - Кормич А.І. - 5. Теорія реформ держави, права Вільгельма Гумбольдта і Лоренца Штейна. "Надкласова монархія"

Ранній німецький лібералізм зародився напередодні революції 1848- 1849 рр. Ліберальний рух у Німеччині відрізнявся організованістю й ідейно-теоретичною зрілістю. Пропонувалася низка політико-правових моделей для модернізації німецького суспільства, держави. У відновленні ставка робилася на соціальні середні прошарки і на здоровий глузд монарха та дрібних керівників німецьких держав.

Німецький лібералізм першої половини XIX ст. представлений Фрідріхом Дальманом, Робертом фон Молем, Карлом Роттеком, Карлом Велькером, Юліусом Фребелєм та ін. Але найбільш відомі представники цього періоду - це Вільгельм фон Гумбольдт і Лоренц Штейн. їхні правові вчення, політико-правові погляди набули загальноєвропейської популярності.

Вільгельм фон Гумбольдт (1767-1835) стояв біля джерел німецького лібералізму. У 1792 р. написав роботу "Досвід установлення меж діяльності держави", яка була опублікована лише в 1851 р. Основна ідея праці - підхід до держави з позиції гуманістичного індивідуалізму. На першому місці у співвідношенні з державою стоїть людина, найбільш сприятливе становище в державі має бути забезпечене саме для людини.

Гумбольдт підтримує лінію соціальної науки кінця XVIII ст. на диференціацію суспільства (громадянського суспільства) і держави.

Гранями цієї диференціації виступають розбіжності між: І. Системою національних установ (організацій, союзів, об'єднань, сформованих знизу, самими індивідами) і державними інститутами та службами. II. "Природним і загальним правом" і правом позитивним, створюваним безпосередньо державою. III. "Людиною" і "громадянином".

Суспільство і держава не є рівноцінними. Суспільство принципово значуще порівняно з державою, а людина є щось більше, ніж громадянин - член політичного ("державного") союзу. З тієї ж причини "природне і загальне право" має бути єдиною основою для права позитивного, керівним при розробці й прийнятті державних законів.

Мета існування держави як такої - служіння суспільству. Держава, що правильно реалізує призначену їй роль, у своїй діяльності не повинна переслідувати нічого іншого, крім забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки громадян. Гумбольдт дотримувався концепції "мінімальної держави". Функції держави мають бути різко звужені. Держава не повинна піклуватися про позитивне благо громадян: 1. Господарський успіх. 2. Суспільну кар'єру. 3. Моральність. 4. Фізичне здоров'я. 5. Спосіб життя. 6. Особисте щастя.

У державі об'єднання людей в один соціальний союз породжує нескінченну багатогранність людських сил і діяльностей. За таких умов розвиваються багаті натури, повнокровні характери, а саме: формується людина, яка володіє внутрішнім достоїнством, волею. Держава - це втілення верховної влади, де існують різні суперечності і конфлікти. Тому держава погано переносить властиві соціальному союзу: розмаїття індивідуальностей, інтересів, воль, думок, учинків.

Верховна влада через державу хоче: 1. Підігнати всіх і все під один ранжир. 2. Уніфікувати свідомість і поведінку людей, а також усілякі життєпрояви нації і суспільства. На думку Гумбольдта державне втручання фактично націлене на зниження того рівня різноманіття, яким відрізняється буття суспільства. Турбота держави і государя розслаблює свободу й енергію індивідів, відучує їх самостійно вирішувати повсякденні життєві проблеми, власними силами переборювати труднощі. Постійне очікування допомоги з боку держави в кінці обертається бездіяльністю людини, що призводить до зубожіння. Страждає моральність, згасає дух громадянськості, індивід утрачає самостійність, впадає в апатію, робить висновок Вільгельм фон Гумбольдт.

Критикуючи тотальну регламентацію життя членів суспільства, Гумбольдт доходить до абсурду. Він думає, що державні закони, незалежно від їх конкретного змісту, аморальні і соціально порочні, тому що спрямовують поведінку людей і до того ж супроводжуються примусовою санкцією. У межах права живуть не вільні люди, а юрба відгодованих рабів.

Як підсумок, політико-правові вчення Гумбольдта зводяться до того, що державний устрій: 1. Завжди пов'язаний з обмеженням свободи. 2. На нього не можна дивитися інакше, як на "зло, нехай і необхідне".

У 40-х роках XIX ст. Лоренц фон Штейн (1815-1890) приїхав до Парижа для ознайомлення з ситуацією у Франції, після чого опублікував книгу "Соціалізм і комунізм у сучасній Франції" (1842 р.). У своїй роботі він виступив з різкою критикою теорій соціалізму і комунізму. Штейн був істориком, економістом і великим німецьким державознавцем. Написав низку робіт: "Поняття суспільства" у трьох томах, "Вчення про управління", "Сьогодення і майбутнє науки про державу і право Німеччини".

Лоренц фон Штейн пророкував неминучість соціальних революцій. Соціалістичний рух пов'язаний з розвитком класу найманих робітників і має інтернаціональне значення. Для того, щоб уникнути соціальних потрясінь, Штейн розробив проект реформ держави і права.

Штейн у своїх політико-правових вченнях розрізняє державу і громадянське суспільство. Суспільство засноване на поділі праці, що, у свою чергу, залежить від форми власності. Суспільство поділяється на класи. У феодальному суспільстві існували землевласники і залежні від них селяни. Після революції у Франції суспільство поділяється на капіталістів і робітників. Боротьба класів - особливий науковий інтерес Штейна Він вважав, що якщо суспільство поділяється на класи, то держава повинна мати надкласовий характер. Протилежні класи прагнуть оволодіти державною владою і використовувати її у своїх інтересах, що обмежить загальний прогрес.

Штейн міркував, що перемога капіталістів загрожує суспільству застоєм, тому що за допомогою держави вони поневолили б робітничий клас і позбавили б його можливості здобувати власність. Але ще небезпечніше захоплення держави робітничим класом. Це привело б до поділу всіх благ порівно. Виробництво припинилося б, і все завмерло б. Почався б розпад і настав би занепад суспільства. Відродився б деспотизм.

Штейн засуджує республіку як державу, підлеглу суспільству. Якщо в республіці є високий майновий ценз, вона стає знаряддям влади капіталістів і, навпаки, наділення більшості політичними правами підкоряє республіку пролетаріату. Єдина форма держави, незалежна від класів, це конституційна монархія, вважав Штейн. Монарх, особливо спадкоємний, перебуває на такому могутньому і недосяжному щаблі влади, що йому далекі інтереси будь-якого класу. Тільки монарх здатний усвідомити інтереси суспільства в цілому. Виходячи з цих інтересів, він попереджає утиск одного класу іншим. Штейн стверджував навіть, що монарх, який стоїть вище будь-яких приватних інтересів, схильний захищати пригноблених, тобто пролетарів, від надмірного гноблення капіталістами.

Лоренц фон Штейн розрізняв владу законодавчу, урядову і князівську (монархічну). У законодавстві повинна брати участь представницька установа, перед якою відповідальні міністри. Штейн обґрунтовує законність, правопорядок, непорушність прав громадян, прав, що розуміються тільки як рівні можливості членів суспільства домагатися поліпшення свого становища за допомогою законних засобів.

Ряд ідей Штейна використовували прусський канцлер Бісмарк та інші політичні діячі з метою декларації німецької імперії як "соціальної монархії", що стоїть вище класових суперечностей.

Політико-правові вчення Штейна захищали індивіда, його права, його особистість. Головний мотив, що повинен рухати індивідом, - це прагнення до самореалізації. Його суть - добування, переробка, виготовлення і збільшення благ. Усяке благо, зроблене особистістю, належить їй і є недоторканним, як і сама особистість. Цією недоторканністю блага є право. Поєднане через право з особистістю в одне недоторканне ціле благо є власністю. Законом громадського життя є "по суті своїй постійний і незмінний порядок залежності тих, хто не володіє, від тих, хто володіє". Вища форма суспільства - держава. Держава є персоніфікованим організмом загальної свободи. Тому вона повинна служити тільки загальному, забезпечувати свободи. Свобода - той принцип, на якому тримається держава.

Політико-правові ідеї Лоренца фон Штейна щодо ролі "надкласової монархії" викликали негативну реакцію з боку прихильників революційного шляху, соціалізму і комунізму.