Історія вчень про державу і право - Кормич А.І. - 3. Правова концепція Георга Єллінека

Німецький державознавець Георг Єллінек (1851-1911) спробував поряд із "юриспруденцією інтересів" розробити іншу концепцію буржуазного правознавства. Він вирішив з'єднати формально-догматичне розуміння держави і права із соціологією. Єллінек розрізняв: 1. Соціальне вчення про державу. 2. Вчення про державне право. Виходячи з неокантіанської методології, він стверджував, що ці вчення засновані на різних методах. Відповідно, держава і право мають різні аспекти і визначення. Держава - це соціальне явище, що володіє первинною пануючою владою союзної єдності осілих людей. Правове поняття держави зводиться до "корпорації"". Це юридична особистість, суб'єкт права. У різних аспектах - у нормативному й у соціальному вивчається право.

Єллінек розрізняв соціальні і юридичні поняття держави і права. Відокремлював писану конституцію від фактичної. Він доводив, що право є компромісом між різними суперечними один одному інтересами. Влада і право в соціальному аспекті повинні тлумачитися психологічно. Усі явища громадського життя мають масово-психологічний характер. Суспільство - сукупність психологічних зв'язків, що виявляються в суспільному світі, між людьми. Діюче право, за Єллінеком визначалося в дусі юридичного позитивізму. Право в соціальному аспекті, позитивність права засновані на середній, типовій переконаності народу в тому, що це є право діюче. На такій основі побудований увесь правопорядок.

У соціально-психологічному плані тлумачиться і держава, що зводиться до співвідношень волевиявлення пануючих і підвладних. Покора забезпечується там, де до фактичних відносин панування приєднується їхнє психологічне визнання підвладними як нормативних відносин. Повинно бути так, як є. Саме ця нормативна свідомість, додаючи владі правового характеру, робить її міцною. Державна влада повинна - не враховуючи перехідних епох - спиратися на переконаність народу в її правомірності, що притаманне будь-якій формі держави, не виключаючи і необмеженої монархії.

Таким чином, Єллінек висловив ідею, названу пізніше політологами ідеєю легітимації державної влади.

Як істинний ліберал, Єллінек надавав у своїх політико-правових вченнях великого значення правам і свободам як необхідній умові вільної від державного втручання індивідуальної діяльності. З погляду юридичного позитивізму ці права і свободи визначаються об'єктивним правом, що створюється і застосовується державою. Необхідно було довести "пов'язаність держави" нею ж створюваним правом. З юридичної точки зору цю "пов'язаність" Єллінек пояснював обов'язковістю законів для державних органів. Діяльність органів держави і є сама державна діяльність. Іншої діяльності держави, крім здійснюваної за посередництвом її органів, взагалі не існує. Однак, коли воля державного органу і є воля держави, з тієї ж, суто юридичної точки зору, таке твердження може обернутися і протилежністю. Бо будь-який, навіть і суперечний закону акт державного органу, повинен вважатися правомірним.

Посилаючись на соціальне поняття держави і права, на пануючий соціально-психологічний погляд, Єллінек зазначав, що вся наша сучасна культура заснована на переконанні. Влада держави має свої межі. А ми - підлеглі безмежно всемогутній владі державні раби. Ці міркування Єллінека відображають більш високий рівень конституційного розвитку Німецької імперії, ніж апеляції Рудольфа Ієрінга до розуму правлячих кіл.

Політико-правова теорія Єллінека торкалася і проблеми суспільства. Суспільство складається з різних, протилежних одна одній соціальних груп, що борються між собою. Тому воно не може мати єдиної свободи. Представницька установа (Парламент) повинна виражати єдину народну волю. Єллінек, як і представники юридичної школи державознавства, схвалює інститути парламентаризму, незалежність депутатів від виборців. Народ, пояснював Єллінек, впливає на хід державних справ через виборче право. Депутат за законом не зобов'язаний звітувати перед виборцями, але перебуває під їхнім фактичним контролем. Парламент, свобода якого розходиться з народними поглядами, не може довго залишатися при владі.

У парламентському, представницькому правлінні знімаються суперечності між єдністю держави як юридичної особи і соціальною роз'єднаністю інтересів народу, що утворюють цю юридичну особу.

Політико-правова теорія Георга Єллінека служила обґрунтуванням розвитку представницьких установ парламентського типу в Німецькій імперії й інших країнах.