Історія вчень про державу і право - Кормич А.І. - 2. Вчення Рудольфа Ієрінга про право і державу

Юридичний позитивізм відповідав повсякденним правовим інтересам громадянського суспільства, що розвивається, але не відповідав низці гострих соціальних проблем. Поза полем юридичного позитивізму залишалися суперечності і конфлікти в суспільстві, соціальні процеси, що визначають його розвиток, співвідношення суспільства і держави. Формально-догматична методологія не могла дати обгрунтування правовій державі.

Розібратися в цьому питанні спробував один із найпомітніших представників європейської юриспруденції другої половини XIX ст. німецький юрист Рудольф фон Ієрінг (1818-1892). У багатьох університетах він очолював кафедри римського права, як відомий професор того часу, лектор, учитель, керівник. Галасливе життя Берліна, Відня заважали великому юристу зосередитися. Він приймає рішення переїхати жити і працювати в маленьке місто, де був Геттінгенський університет. Там він написав низку праць, які назавжди залишили в історії його ім'я. Біля кафедри Рудольфа Ієрінга постійно збиралися студенти і юристи зі всього світу. Всі хотіли бути його учнями, слухати його лекції. Популярність Ієрінгу принесли такі роботи: "Дух римського права на різних ступенях його розвитку" (1865 р.), "Боротьба за право" (1872 р.) і особливо книга "Ціль у праві" (1883 р.).

Політико-правову творчу діяльність Ієрінга поділяють на два періоди. І. До середини 50-х років XIX ст. У цей період він дотримувався установок "юриспруденції понять", що вважала головною своєю справою виведення (дедукцію) конкретних правоположень із загальних понять, вбачаючи в поняттях основне джерело знання. Прихильники даного напрямку в науці права вважали, що "поняття продуктивні, вони комбінуються і виводять на світ нові поняття". Від такого напрямку у правознавстві Ієрінг відходить. II. Із середини 50-х років XIX ст. відбувається період революції у поглядах Ієрінга. Він приступає до розробки "юриспруденції інтересів", натхнений думкою, що культ логічного для юриста-теоретика недоречний, оскільки правознавство не математика, і в ньому пріоритет повинен належати не логіці. Власне не логіка повинна бути об'єктом правознавства, а життєві цінності, реальні інтереси людей. Ієрінг дедалі більше уваги приділяє нелогічним і навіть не психологічним аспектам права, а його соціолого-прагматичним, утилітаристським моментам. Перше місце в застосовуваній ним методології пізнання права і держави він тепер відводить описові, класифікації й аналізові фактів. Вважаючи недостатніми "юриспруденцію понять", формально-догматичний підхід до права, Ієрінг у своїй книзі "Ціль у праві", том І, прагнув дати сучасним йому праву і державі соціологічне обгрунтування. Центральним поняттям його теорії є поняття інтересу, вираженого в праві.

Ієрінг вважав, що не можна обмежуватися формальним визначенням права як сукупності чинних у державі примусових норм. Він наголошував на необхідності розкрити зміст права. Звідси його визначення: "право - є система соціальних цілей, гарантованих примусом", "право - є сукупність життєвих умов суспільства у широкому сенсі, забезпечуваних зовнішнім примусом, тобто державною владою".

Визначення права, спроба розкрити його суспільний зміст Ієрінг нерозривно пов'язував з апологією відносин громадянського суспільства. Він стверджував, що приватна власність випливає з природи людини. Це правовідношення визначене самою природою. Заснований на еквівалентності товарообіг Ієрінг називав "чудом природи", "економічним провидінням", "утіленням справедливості". Гроші - істинний апостол рівності, там, де мова йдеться про гроші, замовкають усі соціальні, політичні, релігійні і національні забобони та розбіжності. Цілі всіх і кожного забезпечуються правом: "Ціль - творець права". Право - вираження "загальних інтересів".

У роботі "Боротьба за право" Ієрінг доводив, що право не завжди виражало інтереси суспільства. З цього приводу він критикував представників історичної школи права, зокрема тези Фрідріха-Карла фон Савіньї і Георга Фрідріха Пухти, що право розвивається мирно, стихійно і безболісно, подібно до мови і культури.

Право, на думку Ієрінга, розвивалося в кривавій боротьбі класів і станів, що домагалися закріплення в праві через законодавство власних інтересів. Але ця боротьба стала змінювати свій характер після втілення в праві рівності всіх перед законом, свободи власності, промислів, совісті (тобто, по суті справи, принципів громадянського суспільства). Тому тезу "про кривавий" розвиток права Ієрінг відносив до минулого. Сучасну боротьбу за право Ієрінг тлумачив тільки як захист існуючого права від порушень, як відстоювання суб'єктивного права окремого індивіда, порушеного іншою особою. Крім того, Ієрінг звертався до "здорового правового почуття" як самостійного мотиву боротьби за своє право.

Потурання зловмисному порушенню свого права - прояв боягузтва, негідне людини. Хто робить із себе черв'яка, писав Ієрінг, той не може потім скаржитися, що його топчуть ногами. Боротьба за право - обов'язок перед самим собою. "Здоровому правовому почуттю" притаманні здібності відчувати біль від правопорушення і діяльна сила, тобто мужність і рішучість захисту від нападів. Боротьба за право - є поезія характеру. Сила права, так само як і сила любові, ґрунтується на почутті. Ця боротьба - обов'язок не тільки перед собою, але і перед суспільством.

Суб'єктивне право не існує без об'єктивного, і навпаки. Кожен покликаний і зобов'язаний придушувати гідру сваволі і беззаконня. Істинною школою політичного виховання народів є передусім боротьба за приватне право. Римський народ володів найбільш розробленим приватним правом. Це була вершина політичної і зовнішньої могутності. Німеччина втратила Ельзас і Лотарингію, коли селянин і городянин були об'єктом феодальної й абсолютистської сваволі. Сила народу рівнозначна силі правового почуття, турбота про національне правове почуття - турбота про здоров'я і силу держави, писав Ієрінг.

Без боротьби немає права, як без праці немає власності. Для охорони інтересів суспільства необхідна держава. Але держава - це держава організованої примусової влади. Держава - це суспільство, що примушує. Ієрінг виступав за сильну державну владу. Сама нестерпна форма державного стану все-таки краща за повну її відсутність. Ієрінг підтримував прагнення німецької буржуазії до розширення кордонів німецької імперії. Він схвалював політику "заліза і крові" Бісмарка. Але при цьому німецька буржуазія прагнула ввести діяльність держави в рамки законності, забезпечити непорушність правопорядку. Ієрінг підтримав ідею про самообмеження держави правом. Він зазначав, що в принципі держава не обмежена нею ж виданими законами. "Право", в широкому розумінні слова, є двосторонньо-обов'язковою силою закону, підпорядкуванням самої державної влади виданим нею законам. "Право" - це розумна політика влади". Власний інтерес держави, егоїзм змушує владу вступити на шлях права вже з тієї причини, що одна норма замінює для влади тисячі індивідуальних повелінь, писав Ієрінг у своїх політико-правових вченнях.

За допомогою права забезпечується захист загальних інтересів. Виконуються ціль і права держави. Де державна влада підкоряється запропонованому нею порядку, писав Ієрінг, там вона сама здобуває остаточну правову міцність. Тільки за панування права процвітають національний добробут, торгівля, промисли.

Вчення Рудольфа Ієрінга дуже вплинуло на розвиток буржуазної і правової думки XIX ст. Водночас це політико-правове вчення із самого початку породило низку сумнівів, заперечень і критики.