Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Кримінальне законодавство

В Україні доби Гетьманату кримінальне законодавство, на думку дослідників (Е. Кісілюк), розвивалося за трьома головними напрямами. Посилена увага законодавців була спрямована: по-перше, на злочини проти держави та охорону громадського порядку і громадського спокою (до них належали протиправні діяння, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади; посягання на життя державного діяча; бандитизм; контрабанда та інші); по-друге, - на злочини проти власності - крадіжка, грабіж, шахрайство, умисне знищення або пошкодження майна та ін.; по-третє, - на господарські злочини. Що до останнього, то в основному велася боротьба зі спекуляцією різними видами товарів. Зверталася увага також на законодавче регулювання боротьби з іншими видами злочинів, зокрема, злочинам проти особи, військовою підсудністю, хабарництвом, установлювався порядок провадження деяких карних справ та інше.

На забезпечення політичної та економічної безпеки держави, охорони державного порядку та громадського спокою було спрямовано ряд нормативних актів, серед яких - "Постанова про деякі тимчасові заходи щодо охорони державного порядку і громадського спокою" (26 липня 1918 p.). Вона надавала право передавати до Військового суду для засудження, згідно зі законами військового часу, справи про вчинення приватними особами злочинів, які становлять небезпеку для державного порядку й громадського спокою, навіть якщо ці злочини були вчинені в місцевостях, у яких не оголошено воєнний стан. До таких злочинів належали усі, передбачені згаданим вище "Законом про військову підсудність" (30 травня 1918 p.), а саме: зрада держави, шпигунство, повстання проти влади, опір владі, напад на військових при виконанні ними службових обов'язків, антидержавна агітація, знищення або пошкодження військового майна, вантажів, технічних засобів і засобів зв'язку, вбивства, розбій, грабіж, підпал та зґвалтування. Також до цих злочинів постанова відносила всі злочини проти державного устрою України: напад на урядових осіб цивільного відомства при виконанні або з приводу виконання ними службових обов'язків, навмисне знищення або пошкодження майна і підробка грошових знаків. Посилював відповідальність за вищевказані злочини "Закон про доповнення постанови про деякі тимчасові заходи до охорони державного порядку та громадського спокою" (2 жовтня 1918 р.).

З метою дотримання державної безпеки та правопорядку в Українській Державі було затверджено ще один законодавчий акт - постанову "Про міри проти осіб, які загрожують державній безпеці Української Держави та її правопорядку" (24 вересня 1918 р.). Вона надавала право міністрові внутрішніх справ на всій території держави, губерніальним старостам та столичним і міським отаманам в межах підлеглих їм територій робити розпорядження про проведення обшуків і вилучень та попередні арешти осіб, запідозрених у здійсненні діянь, що загрожують державній безпеці й правопорядку.

При проведенні обшуків і вилучень належало керуватися правилами, встановленими для попереднього слідства. Було визначено строк попереднього арешту (два місяці, а від 30 листопада - три місяці), а також встановлювався прокурорський нагляд за додержанням законності в цій сфері. Крім цього, у разі необхідності вказані особи могли бути примусово вислані на строк до двох років у спеціально визначені Радою міністрів місцевості або за межі Української держави.

Окремо законодавець намагався правовими засобами захистити особу Гетьмана від будь-яких образ. Законопроект "Про захист життя, недоторканності й честі особи Гетьмана всієї України" (27 листопада 1918 р.) передбачав кримінальне покарання за низку таких протиправних дій: посягання на життя, здоров'я й свободу особи Гетьмана, а також за посягання на його верховну владу шляхом її обмеження чи позбавлення; участь в організованій групі, заклик до утворення організованої групи з метою заподіяння вищезазначених дій; образа особи Гетьмана, погроза його особі, вчинена безпосередньо або заочно, глум над Його образом, розповсюдження чи прилюдне виставлення творів чи Малюнків, образливих для його гідності; вироблення творів чи малюнків, що містять образу або по грозу особі Гетьмана, а також збільшення, переховування чи доставка з-за кордону таких творів, якщо розповсюдження чи прилюдне виставлення їх не відбулося.

Правовим засобом боротьби проти страйків та саботажів, які охоплювали все більше різних підприємств, стало прийняття "Постанови про відновлення на Україні сили закону Російської держави від 2 грудня 1905 року про покарання за участь у деяких страйках" (19 липня 1918 р.), яка передбачала переслідування в кримінальному порядку й сувору відповідальність за будь-які заклики чи агітацію до страйків.

Варто наголосити, що розвиток гетьманського кримінального законодавства здійснювався шляхом вибіркового скасування, оновлення й доповнення тих кримінально-правових нормативних приписів попередніх державних формацій, які не суперечили політичним та соціально-економічним засадам Української держави. Базовим документом у цьому зрізі було законодавство Російської імперії, зокрема російсько-імперське "Уложення про покарання кримінальні та виправні" (1903). Статті останнього були відновлені в чинності, передовсім, як правовий засіб боротьби з контрабандою.

Попри це, окремо було прийнято Закон (2 вересня 1918 р.) щодо відповідальності державних службовців чи військовослужбовців, задіяних у контрабанді. Він передбачав кримінальну відповідальність, зокрема для військовослужбовців прикордонної служби - кордонної охорони за переміщення краму через кордон контрабандним способом поза митними пунктами та за допомогу такому переміщенню. Розрізнялися два види цього злочину - під час виконання службових обов'язків з охорони кордонів і злочин, вчинений поза виконанням таких обов'язків.

Отже, кримінально-правові норми Гетьманату були спрямовані на врегулювання найбільш важливих галузей державного та громадського життя. Посилена увага приділялася забезпеченню державної безпеки та громадського спокою. В цій галузі було посилено кримінальну відповідальність за деякі злочини проти держави, зокрема, зрада держави, повстання проти влади, опір владі, злочини проти державного устрою України, було встановлено відповідальність за страйки і контрабанду та інше.

Правовим заслоном на шляху злочинів проти власності мала стати низка прийнятих нормативно-правових актів щодо визначення покарання і судової підсудності за ці злочини, забезпечення законності й порядку в галузі сільського господарства тощо.

Згідно з приписами "Постанови про деякі тимчасові зміни кар за крадіж, шахрайство, присвоєння та розтрату чужого майна і поширення підсудності карних справ Мировим Суддям" (14 червня 1918 р.) за перелічені у назві протиправні діяння, підсудні Мировим судам, відповідальності підпадали винні, коли вартість захопленого через ці злочини не перевищувала 1500 крб. (раніше було 300 крб.). А покарання за такі злочини залишалися такими самими, як були при 300 крб. Коли ж ціна захопленого через крадіжку або шахрайство, присвоєного або розтраченого перевищувала 1500 крб., то покарання накладалося відповідно до статей російсько-імперського "Уложення про покарання кримінальні та виправні" (у редакції 1885 p.).

Забезпечення законності й порядку в галузі сільського господарства, зокрема щодо умисного знищення різного сільськогосподарського майна (посіви, хліб у снопах або зерні, сінокоси, сільськогосподарський живий і робочий інвентар), покладалося на Постанови про деякі тимчасові доповнення окремих статей "Уложення про покарання кримінальні та виправні" (29 червня 1918 p.). Зокрема, передбачалися покарання за підпал власником свого майна; за умисне знищення власником чи сторонніми особами сільськогосподарських речей, у тому числі живий і робочий сільськогосподарський інвентар.

Ухвалений Тимчасовий закон про заходи боротьби із розрухою сільського господарства (8 липня 1918 р.) надавав право губерніальним земським комісіям видання обов'язкових постанов про примусове використання живого та робочого сільськогосподарського інвентаря тих власників, які не повністю використовують його у власних господарствах, для робіт у інших господарствах і для перевезень, які мають державне значення; про норму платні за сільськогосподарську працю та примусове виконання місцевим населенням термінових сільськогосподарських робіт. За порушення цих постанов встановлювалося покарання - арешт до трьох місяців і штраф до 500 крб. Встановлювалася також кримінальна відповідальність - ув'язнення на строк до одного року чи примусові громадські роботи на такий же термін - за самовільне псування чи знищення посівів, зібраного врожаю, а також за схиляння до таких вчинків. Ще один Закон про передачу хліба врожаю 1918 р. у розпорядження держави (15 липня 1918 р.) зобов'язував власників хліба охороняти Його на свій страх і ризик, нести за охорону хліба цивільну, а в певних випадках - і кримінальну відповідальність.

Отже, значна увага приділялася і злочинам проти власності. Велася боротьба з крадіжками майна, розбоями, шахрайством, присвоєнням та розтратою майна. Особливо це стосувалося галузі сільського господарства, де набули поширення такі злочини, як умисне знищення або пошкодження сільськогосподарського інвентарю та товарів виробництва, підпали.

Спекуляція "поглинула" Українську Державу, і тому було створено міцну законодавчу базу для боротьби з нею. На боротьбу з господарськими злочинами, зокрема спекуляцією різними видами товарів, була спрямована Постанова про заходи боротьби зі спекуляцією закордонною валютою (8 липня 1918 p.), яка передбачала заборонити купівлю-продаж закордонних грошових знаків на суму понад одну тисячу карбованців поза місцями, що зазначені Міністерством фінансів, а також доповнити "Уложення про покарання кримінальні та виправні" статтею відповідного змісту, яка б передбачала кримінальні санкції за вищезазначені заборонені дії.

Тимчасовий закон про кримінальну відповідальність за перевищення граничних цін та за спекуляцію (24 липня 1918 р.) був спрямований проти перевищення граничних цін на товари, торгівля якими підлягала урядовій регламентації, а також проти безперервно зростаючої спекуляції тими найбільш необхідними для населення товарами, торгівля якими залишалася вільною. Цей Закон мав надзвичайний характер і призупиняв дії раніше виданих законів про кримінальну відповідальність за підвищення цін і спекуляцію, оскільки застосування на практиці цих законів довело повну непридатність їх для боротьби зі спекулянтами.

Таким чином, можна зазначити, що за доби Гетьманату кримінальне законодавство, незважаючи на всі труднощі та недоліки, розвивалося. Було розроблено кримінально-правову законодавчу базу для боротьби зі злочинністю, однак у зв'язку з важким економічним станом, політичною нестабільністю та постійними військовими діями на території Української держави впровадити її у життя майже не вдалося.