Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Держава і право Західноукраїнської Народної Республіки (1918-1923 рр.)

Утворення та розбудова у 1918-1919 рр. Західноукраїнської Народної Республіки (далі - ЗУНР) стала закономірним результатом і складовою розвитку загальноукраїнського національно-визвольного руху першої чверті XX ст., в тому числі - Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр. Водночас тогочасні революційні події на західноукраїнських землях були ключовими і мали довготривалі наслідки для історії Східної і Центральної Європи.

Безпосередній і вирішальний вплив на утворення ЗУНР справили три фактори: проголошення державної незалежності Української Народної Республіки, військова поразка країн Троїстого союзу та масовий національно-визвольний рух в Австро-Угорській імперії, який завершився її розвалом.

Назву держави - Західноукраїнська Народна Республіка - було визначено на засіданні Української Національної Ради (9 листопада 1918 р.). Республіка мала охоплювати близько 70 тис. км території західних теренів етнічних українських земель з 6 млн населення (понад 70% українців). Щоправда, невдовзі північну частину Буковини захопила Румунія. Закарпатським українцям до кінця 1918р. так і не вдалося визволитись з-під влади мадяр, однак вже у січні-квітні 1919 р. цю територію загарбала сусідня Чехо-Словаччина. Усе це відбувалося зі згоди країн Антанти. У травні 1919 р. на засіданні Паризької мирної конференції обидві анексії вони санкціонували, а отже, й "узаконили". Фактично ж ЗУНР охоплювала лише територію Східної Галичини з 4 млн населення.

По суті, від моменту свого виникнення Українська республіка галичан (термін С. Макарчука) зіткнулася зі серйозними труднощами: претензіями на західноукраїнські землі з боку сусідніх держав, особливо Польщі; збройною агресією на територію ЗУНР; міжнародним невизнанням тощо. Спробою вийти з глухого політичного кута і реалізувати споконвічні мрії українців про возз'єднання став акт Злуки між ЗУНР та УНР (22 січня 1919 р.), який, однак, реалізувати не вдалося. Уряди обох українських республік, враховуючи реальну геополітичну ситуацію, визнали за доцільне зберегти повноваження західноукраїнського уряду й адміністрації в рамках територіальної автономії - Західної Області УНР (це сподобалося не всім галицьким політикам). Фактично втілення Злуки в життя покладалося на майбутні Установчі Збори від обох держав, а до того обидві держави мали залишатися "незалежними одна від одної" (С. Макарчук). Загалом формальне входження ЗУНР як Західної Області УНР мало позначилося на внутрішніх державотворчих процесах західноукраїнської держави. У багатьох відношеннях вони мислились як самостійні. Зрештою, сторони, що декларували об'єднання, не мали достатньої кількості державотворчих сил, щоби вистояти у складних тогочасних умовах.

Невдовзі територію УНР окупували російські радянські війська Л. Троцького. ЗУНР під ударами підтримуваних Антантою польських збройних сил Ю. Пілсудського, незважаючи на відчайдушні спроби відстояти свою незалежність, втратила контроль над власною територією (червень - липень 1919 р.). Далі: вимушене об'єднання Української галицької армії з Армією УНР (їхні генерали також не змогли знайти спільної мови) та майже чотирирічне існування в еміграції. Відколи Рада послів Антанти (14 березня 1923 р.),на пропозицію Б. Муссоліні, схвалила рішення, яким визнавала за Польщею "суверенне право" на володіння Східною Галичиною, еміграційні власті та органи ЗУНР припинили свою діяльність.