Історія держави та права України - Трофанчук Г.І. - Четвертий Універсал Центральної Ради

Тими тривожними днями Центральна Рада 9 січня 1918 р. прийняла Четвертий Універсал. Оскільки у складі Росії, заявляла в ньому, Україна не могла мати справжньої волі, то "однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою".

Україна, зазначалося далі в документі, хоче жити в мирі та злагоді з усіма сусідніми державами, але жодна з них не повинна втручатись у її внутрішнє життя.

До скликання парламенту (Установчих зборів) влада тимчасово належатиме Центральній Раді та її виконавчому органу - Раді Народних Міністрів. Урядові доручалося самостійно проводити переговори про мир із державами Центрального блоку і домагатися укладення справедливого миру.

Щодо нашестя "петроградських більшовиків, що нищать та руйнують наш край, приписується Правительству твердо і рішуче взятись до боротьби з ними". Декларативність такої заяви була зрозумілою, оскільки українська влада практично не мала як боронити власну державу. До того ж в Універсалі заявлялося, що після підписання миру з ворожими сторонами армію розпустять, а натомість створять народну міліцію.

Після повернення додому демобілізованих солдатів по всій Україні планували провести перевибори до місцевих органів влади - міських, сільських, волосних і повітових народних рад і міських дум. А до перевиборів "слід встановити на місцях таку власть, до якої 6 люди мали довір'я і яка опиралася б на всі революційно-демократичні верстви народу". Більшовицьким радам робітничих, солдатських і селянських депутатів пропонували співпрацювати на благо українського народу.

Не обійшов Універсал і найболючіше питання - земельне. Українська влада відмовилася від 40-десятинної норми на кожне господарство. Натомість повідомляли, що новостворена земельна комісія "вже виробила закон про передачу землі трудовому народові без викупу, прийнявши за основу скасування власності й соціалізацію землі". Варто зауважити, що і тут Центральна Рада не змогла чітко пояснити, кому належатиме земля і як скоро вона стане селянською. А термінологія стосовно "скасування власності" та "соціалізації" землі була малозрозумілою простому українському селянинові.

Дещо передчасним був припис уряду "приступити до переведення всіх заводів і фабрик на мирний стан, на вироблення продуктів, потрібних насамперед трудящим масам". Ішлося також про заходи з боротьби з безробіттям, матеріальне забезпечення соціально незахищених прошарків населення.

Універсал передбачав певні заходи економічного характеру: націоналізацію найважливіших галузей торгівлі, встановлення державної монополії на зовнішню торгівлю, контроль держави над банками тощо.

Підтверджували проголошені в попередньому універсалі демократичні права та свободи. Усі нації мають рівні права і національно-персональну автономію.

Проголосивши незалежність України та її суверенітет, Центральна Рада і надалі не заперечувала можливості укласти федеративний союз "із народними республіками колишньої Російської держави".

Проголошення суверенної УНР мало значний міжнародний резонанс, її визнали Румунія, Франція, Велика Британія, США, Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина, Японія, Китай, Польща, Фінляндія, Швеція та багато інших держав світу.

Оскільки радянська влада в Україні ні достатньої підтримки з боку населення, ні власних збройних сил не мала, то для придушення національно-визвольної боротьби з Росії в Україну відрядили війська. 4 січня 1918 р. український більшовицький уряд (Народний секретаріат) видав наказ про наступ на Київ. Після 11-денного бомбардування місто зайняли вояки П. Муравйова, які вчинили тут криваві розправи. За словами очевидця, "з часів Андрія Боголюбського Київ не бачив такого дикунського спустошення"1.

Утворення Української Радянської Республіки було використане російськими більшовиками (Радянською Росією) як привід для вторгнення в Україну, надання "братньої допомоги" українським трудящим для захисту від націоналістів. У цій боротьбі українське село тримало нейтралітет: селяни вичікували - хто переможе. І саме тоді стала очевидною хибність гасел Центральної Ради про соціалізацію землі. Норму у 40 десятин на кожне господарство, яку проголосив Третій Універсал, селянство вважало високою і як наслідок, - не підтримало Центральну Раду. А через відкладення вирішення цього питання до скликання Всеукраїнських установчих зборів хлібороби-власники зневірилися в українській владі. А тим часом російські більшовики видали декрет про землю, який проголошував її націоналізацію і втілював принцип зрівняльного землекористування ("земля тим, хто її обробляє"). Поширення декрету в Україну сприяло переходу селян на бік більшовиків.

Трагедія української національної державності доби її становлення полягала в тому, що більшовизм не зустрів в Україні рішучого спротиву. У Центральній Раді панували переважно соціалістичні, федералістські щодо Росії настрої. Вона не мала не лише доброї армії, аби протистояти більшовицьким військам, а й втратила головний важіль соціальної протидії більшовицькому режиму - селянство, сподівання якого отримати землю шляхом ліквідації поміщицького землеволодіння не справдилися.