Криміналістика - Волобуєв А.Ф. - 3. Наукові засади криміналістичного почеркознавства і авторознавства

Наукові засади криміналістичного дослідження письма складає психофізіологічне вчення академіка Павлова про вищу нервову діяльність і динамічний стереотип. З часом у процесі навчання і практичної діяльності у людини створюються письмово-мовні і письмово-рухові навички, які стають автоматизованими і фіксуються у вищій нервовій системі кожної людини у вигляді динамічного стереотипу.

Писемність - найбільш універсальна і давня форма закріплення і передачі інформації. Письмове закріплення думок робить їх надбанням не тільки сучасників, але й наступних поколінь. Мовну інформацію у письмовій формі можна представити у вигляді рукописів, поліграфічних, машинописних або принтерних і електронних текстів.

Письмо - це засіб фіксації думки людини за допомогою мови і спеціально створеної системи у мовних позначень (письмових знаків, літер, правил їх сполучення).

У письмі виділяють смислову (письмова мова) та графічну сторону (почерк). Письмова мова - це відображення інтелектуальних, а почерк - динамічних навичок людини.

Почерк - система рухів, які використовуються під час виконання знаків, літер, зафіксованих у рукописі.

Одним із напрямів у дослідженні рукописних текстів є встановлення виконавця, тобто особи, яка безпосередньо написала літери при фіксації змісту тексту. В основі встановлення виконавця рукописного тексту лежать ознаки почерку.

Процес вироблення навичок почерку має умовно-рефлекторну форму. На початковому етапі навчання певному виду писемності особи, які навчаються, пишуть за прописами, але з часом під впливом об'єктивних та суб'єктивних факторів, властивих даній особі, формується свій почерк. Вміння писати набувається в результаті тривалого навчання та тренувань. Окремі ідентифікаційні ознаки почерку починають проявлятися у дітей уже в 3-4 класі. Однак їхня сукупність, достатня для ідентифікації за почерком, як правило, формується в 5-8 класі, коли рухові навички, обумовлені діяльністю центральної нервової системи людини, доводяться до автоматизму, проявляючись у відносно стійких ідентифікаційних ознаках письма.

Під впливом волі, анатомічних особливостей людини, зовнішнього середовища та інших суб'єктивних та об'єктивних чинників у почерку з'являється багато особливостей, сукупність яких стає індивідуальною. У почерках різних осіб можуть зустрічатися окремі однакові ознаки, але їх сукупність у кожної людини своя. У цьому проявляється така властивість почерку як індивідуальність.

У результаті систематичних вправ у пишучого утворюються певні навички, формується система вироблених рухів, що дозволяє виконувати письмо швидко, скорописом, не контролюючи безпосереднє виконання кожного елемента літери. Надалі почерк у людини стає налагодженою системою вироблених умовно-рефлекторних зв'язків - так званий динамічний стереотип. Тепер у особи, яка пише, на перший план виступає тільки смислова сторона письма, а сам почерк переходить у категорію свідомо не контрольованої дії, в автоматизм рухів. У цьому проявляється така властивість почерку як стійкість. Але ця стійкість є відносною, оскільки у почерку конкретної особи під впливом різних обставин можуть відбуватися зміни. До причин, що впливають на зміну почерку, у судовому почеркознавстві відносять такі: неправильна поза, незвичне тримання приладу для письма, незвичний матеріал чи інші умови письма; різні травми рук, органів зору; порушення психічного та фізичного стану особи; різні психічні захворювання; виконання рукопису лівою рукою за звичного письма правою рукою та навпаки; виконання рукопису особливим чином (з незвичним темпом, з наслідуванням почерку іншої особи чи друкованому шрифту тощо).

Під час дослідження почерку необхідно виявити та вивчити всі його елементи, сторони, які у своїй сукупності дозволяють встановити тотожність чи відмінність, тобто - ознаки почерку.

Ознаки почерку - це особливості письмо-рухових навичок, які відобразилися у рукопису за допомогою системи рухів.

Ознаки почерку бувають загальними та окремими.

Загальні ознаки почерку (характеризують почерк в цілому як систему рухів і мають, як правило, групове значення).

1. Характеризують просторову орієнтацію рухів:

* розміщення окремих самостійних фрагментів документа стосовно основного тексту;

* розмір інтервалів між словами та рядками;

* наявність або відсутність полів;

* абзацні виступи;

* розташування та форма рядків тощо.

2. Характеризують ступінь та характер сформованості письмово-рухових навичок:

o виробленість почерку - рівень володіння технікою письма, що виявляється у здатності виконати текст у швидкому темпі, стійкими координованими рухами відповідно до загальноприйнятої системи скоропису (маловироблений, середньо-вироблений, високовироблений почерк);

o складність почерку виражається у спрощенні або ускладненні письмових знаків і їх зв'язків у порівнянні з прийнятими нормами (типовими прописами); спрощення виражаються у втраті окремих елементів письмових знаків чи зменшення їх розміру або в випрямленні овальних рухів та введення в рукопис спрощених конструкцій письмових знаків, при яких знижується чіткість і розбірливість почерку (спрощений почерк); ускладнення виражаються в додаткових елементах письмових знаків, не передбачених прописами (ускладнений почерк); почерк, в якому відсутні як спрощені, так і ускладнені рухи, зовнішній вигляд якого близький до типових прописами, зветься простим.

3. Характеризують структуру рухів за їх траєкторією:

o нахил, який залежить від розміщення вертикальних осей письмових знаків щодо лінії рядка (прямий, правонахильний і лівонахильний почерк);

o розмір літер (великий, середній та малий);

o зв'язність почерку, яка залежить від здатності виконати певну кількість знаків в межах одного слова без відриву пишучого приладу від паперу (мала зв'язаність, середня та велика);

o розгін почерку - співвідношення довжини рухів по горизонталі та вертикалі;

o інтенсивність натисків почерку, яка визначається відношенням ширини штриха, виконаного з натиском, до ширини штриха, виконаного без натиску;

o переважна форма і напрям рухів.

Окремі ознаки почерку - характеризують індивідуальні особливості рухів під час виконання письмових знаків конкретною особою. Під час дослідження окремих ознак почерку слід звертати увагу на відхилення рухів при виконанні елементів письмових знаків від загальноприйнятих норм прописів. Ідентифікаційна значимість певної ознаки почерку буде тим вища, чим менше вона буде зустрічатися у почерках різних осіб.

Наприкінці 70-х років минулого сторіччя як самостійна судово-експертна галузь знання і новий вид криміналістичної експертизи сформувалося судове авторознавство. У 1977-1984 роках були розроблені і впроваджені в практику методики ідентифікаційної авторознавчої експертизи для вирішення питань про тотожність автора рукописних і машинописних документів, а також методики діагностування таких соціально-біографічних характеристик автора, як рідна мова, місце формування мовних навичок, його освітній рівень, професія.

Письмова мова - сукупність певних засобів, що застосовує особа для викладу змісту документа.

Поступово під впливом особистих даних особи, зовнішніх умов створюється стійка, найзручніша, прийнятна для певної особи система умовних зв'язків. У процесі подальшої практики в письмову мову вносяться особливості, зумовлені професією, видом діяльності, що формує індивідуальність письмової мови.

У криміналістиці ознаки письмової мови поділяють на декілька груп.

1. Лексичні ознаки - сукупність мовних засобів особи, яка пише, та особливості їх використання для висловлення своїх думок:

* характеристика мови - словниковий запас, який може бути невеликим, середнім, великим і дуже великим;

o наявність у мові діалектизмів, неологізмів, архаїзмів, жаргонних слів, професіоналізмів, слів-паразитів.

2. Граматичні ознаки - сукупність звичних для особи способів побудови речень, а також стійкі порушення письмової мови, властиві конкретній людині (орфографічні, пунктуаційні, синтаксичні помилки).

3. Стилістичні ознаки - своєрідність засобів письмової мови певної людини. Стиль характеризує притаманні певному авторові особливості способу мислення, добору слів, архітектоніку викладення думок.

4. Окремі звички письмової мови:

* ознаки навичок використання символів, скорочень, виправлень, вставок;

o ознаки акцентування (підкреслення, виділення слів спеціальним шрифтом, зміна нахилу, зміна натиску, використання дужок, крапок).

4. Почеркознавча і авторознавча експертизи.
5. Техніко-криміналістична (технічна) експертиза документів
Способи матеріального підроблення документів
Види технічної експертизи документів
Глава 8. Криміналістична габітологія
1. Поняття, природничо-наукові засади криміналістичної габітології, її значення для розкриття і розслідування злочинів
2. Поняття, елементи, ознаки зовнішнього вигляду людини, їх класифікація, властивості та ідентифікаційне значення
3. Джерела інформації про ознаки зовнішності людини, способи її одержання
4. Загальна характеристика криміналістичних методів, засобів і прийомів фіксації ознак зовнішнього вигляду людини
5. Криміналістична фотопортрета експертиза
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru