Криміналістика - Волобуєв А.Ф. - 1. Поняття, природничо-наукові засади криміналістичної габітології, її значення для розкриття і розслідування злочинів

1. Поняття, природничо-наукові засади криміналістичної габітології, її значення для розкриття і розслідування злочинів

Для потреб боротьби зі злочинністю здавна використовують ознаки зовнішності людини. Наукові методи і засоби роботи з інформацією про зовнішній вигляд людини започатковані й стали надбанням практики у 80-х роках XIX ст. Зокрема, у 1885 р. французький криміналіст Альфонс Бертильон запропонував спеціальну систему опису ознак зовнішності, назвавши її словесним портретом. Розвиток цього та інших методів і засобів певним чином сприяв становленню криміналістики як науки.

Натепер існує досить розвинена галузь криміналістичної техніки, яка, проте, називається по-різному, але мета спільна - дослідження питань роботи з інформацією про зовнішні ознаки людини в інтересах правосуддя.

Криміналістична габітологія як галузь криміналістичної техніки - це система теоретичних положень про зовнішній вигляд людини, його матеріальні та ідеальні відображення й базовані на них техніко-криміналістичні методи, прийоми, засоби збирання, дослідження та використання даних про ознаки зовнішності з метою розкриття і розслідування злочинів. Терміни габітологія (а в деяких джерелах габітоскопія) походять від habitus (лат.) - зовнішній вигляд, зовнішність та вже відомих грецьких logos, skopeo.

Криміналістична габітологія вивчає: 1) структуру і властивості зовнішнього вигляду людини, систему його елементів і ознак, основні передумови його використання в практиці попередження й розкриття злочинів; 2) закономірності відображення зовнішнього вигляду людини в різних відображеннях, систему і характеристики відображень і можливості їх використання в криміналістичній практиці; 3) загальні закономірності збирання і використання даних про зовнішній вигляд людини, систему науково-технічних засобів і методів збирання даних про зовнішній вигляд людини, їх вивчення і використання; 4) науково-технічні засоби і методи вивчення й використання, методику криміналістичної портретної експертизи.

Науково-природничі засади криміналістичної габітології становлять дані антропології, анатомії, фізіології, морфології людини. До них також віднесено положення матеріалістичної діалектики, що становлять методологічні передумови ідентифікації об'єктів матеріального світу; дані окремих криміналістичних учень і теорій, насамперед криміналістичної ідентифікації, криміналістичного вчення про ознаки тощо.

Криміналістична габітологія має важливе значення в боротьбі зі злочинністю. Положення цієї галузі, розроблені методи, засоби використовуються для розшуку живих осіб, передусім злочинців під час розслідування злочину, безвісти зниклих людей, що нерідко стають жертвами злочинів, ідентифікації живих осіб, невпізнаного трупа. Одержані за допомогою методів і засобів криміналістичної габітології дані використовуються для побудови версій, планування розслідування злочинів. Зафіксовані в протоколах слідчих дій, серед яких найважливішим є пред'явлення для впізнання, висновках фотопортретної, інших експертиз, деяких документах ці дані набувають статусу доказів. Як такі вони сприяють доказуванню всіх обставин у кримінальній справі, передбачених ст. 64, 23 КПК України, а також вини певної особи.

2. Поняття, елементи, ознаки зовнішнього вигляду людини, їх класифікація, властивості та ідентифікаційне значення

Одним із основних у криміналістичній габітології є поняття зовнішнього вигляду людини, яке трактують як її зовнішні характеристики, що сприймаються зором.

Зовнішній вигляд формується з елементів, якими вважають анатомічні органи та їх частини, прояви певних функцій організму, одяг, речі, які повсякчас перебувають із людиною. Для цих елементів і зовнішнього вигляду загалом притаманні відмінні риси, особливості, що називаються ознаками зовнішнього вигляду (зовнішності) людини.

Елементи зовнішності й відповідні ознаки залежно від походження і зв'язку з особою класифікують за двома групами: 1) власні, тобто елементи і ознаки, які випливають із природи людини і е невід'ємними від її зовнішності; 2) супутні, тобто одяг і речі, якими повсякчас користується людина, їх ознаки.

Власні ознаки зовнішності людини поділяють на підгрупи:

1) загальнофізичні - ознаки статі, віку, расово-етнічного типу, конституційного складу, фізичного стану людини; деякі автори не розглядають їх окремо, а поєднують із наступною підгрупою (вони передують власне анатомічним ознакам);

2) анатомічні - характеризують зовнішню будову тіла і окремих його частин: фігуру, голову цілком, обличчя цілком та окремі його частини від чола до підборіддя, й наступні частини тіла до ніг включно; анатомічні ознаки також називають статичними, позаяк вони перебувають та спостерігаються в стані спокою;

3) функціональні - відображають звичні автоматизовані рухи і положення тіла людини і окремих його частин: постава, хода, жести, міміка, голос, мовлення, звички (манера поведінки); ці ознаки називають також динамічними;

4) супутні (або непрямі) - це предмети одягу, головні убори, взуття, різні носильні речі: портфелі, парасольки, прикраси, значки та ін.

З-поміж наведених ознак виділяють особливі прикмети, тобто такі, що рідко зустрічаються, анатомічні та функціональні аномалії (пальці, які зрослися, сліди віспи, кульгавість тощо), татуювання. Особливі прикмети, що є яскраво вираженими, містяться на відкритих частинах тіла, впадають в очі, називаються помітними або разючими прикметами (родимка, заяча губа, пасмо сивого волосся, значний дефект вимови, надмірне розмахування руками під час ходіння тощо).

Ознаки зовнішності умовно доцільно поділити на групи, що сприяє конкретизації сприйняття зовнішності людини, а також точнішому і всесторонньому опису зовнішності (Є. П. Іщенко). До таких відносять: загальні - найбільш великі, помітні; окремі - деталі загальних ознак; постійні - властиві людині зі дня народження і протягом всього її життя; тимчасові - що можуть виникати і зникати (волосяний покрив, бородавки, зуби та ін.); необхідні - обов'язково властиві людям певної групи (волосяний покрив на обличчі у чоловіків); випадкові. Виокремлюють також природні - властиві людині від народження або такі що з'являються з віком (зморшки) та штучні - що з'являються як результат свідомої або мимовільної зміни людиною своєї зовнішності; патологічні - викликані порушенням нормальної будови елементів зовнішності унаслідок захворювання.

Для зовнішнього вигляду людини, його елементів і ознак характерні такі властивості як індивідуальність (неповторність), відносна стійкість (незмінюваність), здатність відображатися в матеріальному середовищі. Відомо, що саме це є методологічними передумовами криміналістичної ідентифікації. Кожна людина має тільки їй притаманну сукупність ознак, яка індивідуалізує її зовнішній вигляд. Попри те, що впродовж життя він змінюється під впливом різноманітніших чинників (хвороби, травми, старіння), однак індивідуальна сукупність зовнішніх ознак залишається практично незмінною.

Найвагоміше ідентифікаційне значення мають власні ознаки, зокрема анатомічні, зумовлені кістково-хрящовою основою тіла людини (наприклад, будова вушної раковини, спинки носа тощо). Вони є найбільш стійкими. Менш стійкими є анатомічні ознаки, основою яких слугують м'які тканини. Недостатньо стійкими вважають функціональні ознаки, бо їх значно легше змінити. Однак піддати зміненню весь комплекс функціональних ознак неможливо, зважаючи на формування динамічного стереотипу певних рухів (під час ходи, жестикуляції тощо).

Для розшуку та ідентифікації особи має значення частота, з якою зустрічаються певні ознаки. Чим рідше спостерігається ознака, тим вища її ідентифікаційна цінність.

Стосовно супутніх ознак доречно зауважити, що компоненти екіпірування людини (одяг, прикраси тощо) замінні, а отож не відіграють самостійної ролі в ототожненні особи. Тому їх називають також побічними, додатковими, допоміжними.

З огляду на розв'язання ідентифікаційних завдань щодо ототожнення особи людини, яка вчинила злочин або безвісно зникла, її особливі прикмети, до яких належить і татуювання, є найбільш цінними та інформативними з-поміж інших ознак зовнішності людини. За допомогою криміналістичного дослідження змісту татуювань можна отримати також певну інформацію про властивості особи її носія.

Одним із перших на поширення татуювань серед злочинців звернув увагу італійський лікар-психіатр Ч. Ломброзо (1835-1890), котрий вважав татуювання проявом атавізму й ознакою морально низько розвинених, неповноцінних людей. На його думку, татуювання у злочинців тісно пов'язане з розумовими здібностями носіїв, здебільшого природжених злочинців і повій. Ч. Ломброзо навів типову фразу засуджених про татуювання: "Татуювання для нас як фрак з орденами; чим більше татуйований, тим більшим авторитетом користуєшся серед приятелів, тоді ж як нетатуйований, навпаки, не має впливу". Ю. Дубягін називає кримінальне татуювання "наочним хронічним тавром судимості", а явище татуювання відносить до формування злочинних типів особистості в місцях позбавлення волі. До того ж, він звертає увагу на сувору біографічність татуювань, їх відповідність даним особової справи засудженого й зазначає наявність кореляційного зв'язку між зображенням татуювання, яке обирає засуджений, з психологією його особистості.

Особливого значення ця інформація набуває при обранні правильної тактики розслідування за допомогою прогнозування можливої поведінки особи під час виконання слідчих дій. Татуювання надає важливу інформацію про певні психологічні та психічні особливості особи, тому знання його змісту має виняткове значення для слідчого, бо сприяє встановленню психологічного контакту під час допитів підозрюваних (обвинувачуваних) і виконання інших слідчих дій.

Отримати криміналістичне значущу інформацію про особу носія татуювання з його малюнка можна лише за допомогою дешифрування, тобто визначення його смислового навантаження. З цією метою можна використовувати альбом-довідник татуювань А. Бронникова, довідковий посібник В. Бурика та В. Пилипчука, книгу-альбом А. Капітанського та В. Литвина.