Криміналістика - Волобуєв А.Ф. - Глава 22. Методика розслідування привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

1. Криміналістична характеристика привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

У структурі сучасної економічної злочинної діяльності значне місце посідають посягання на чуже майно шляхом його привласнення, розтрати або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Такий склад злочину передбачено ст. 191 розділу VI "Злочини проти власності" Кримінального кодексу України. Це, по суті, так звані "службові розкрадання", тобто навмисне, протиправне безоплатні звернення чужого майна на свою користь або на користь інших осіб, особою, якій таке майно було ввірено.

Майно, що стає предметом злочинного посягання, було ввірено особі власником для управління, експлуатації або інших операцій відповідно до умов угоди та певної сфери діяльності. Тому головними елементами криміналістичної характеристики привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем є предмет злочинного посягання, спосіб учинення злочину, характеристика особи злочинця, типова слідова картина злочину та обставини вчинення розкрадання.

Предмет злочинного посягання.

Предметом злочинів проти власності завжди є "майно". Майно - це речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного (матеріальне тіло), економічного (має вартість) та юридичного характеру (є власник).

У випадку вчинення таких розкрадань предметами посягання постають: грошові кошти у готівковій або безготівковій формі, матеріальні цінності.

Найбільш поширеним предметом посягання на сьогодні стають грошові кошти у готівковій або безготівковій формі, серед іншого іноземна валюта. Наразі безготівкові кошти, які перебувають у обігу системі електронних платежів, найчастіше постають предметом розкрадань, що можна пояснити перевагами безготівкових розрахунків порівняно з "паперовими", а саме значним скороченням термінів здійснення платежів та можливістю використовувати для приховування злочину механізми незаконної легалізації перерахованих сум. Безготівковими коштами вважають записи грошових сум на рахунках у центральному банку, його відділеннях, комерційних банках. їх матеріальними носіями стосовно досліджуваного різновиду злочину є розрахунки в банках. Готівкові кошти також є привабливими для розкрадачів, котрі використовують більш прості способи вчинення розкрадань, найчастіше пов'язані зі сферою обслуговування, торгівлею. Це можна пояснити можливістю використовувати їх безпосередньо після вчинення злочину, нескладністю їх приховування, позаяк матеріальними носіями готівки е банкноти та монети.

З числа матеріальних цінностей частіше за все розкрадається майно, збут якого або використання за призначенням не є для розкрадачів особливо складним: великі партії виробів, сировина, напівфабрикати, техніка, готова продукція, котру злочинці можуть застосовувати для своїх потреб, наприклад засоби зв'язку, відеоапаратура, транспортні засоби або запчастини до них. Ураховуючи специфіку економічної сфери здійснення привласнення або розкрадання предметом також можуть бути цінні папери, зокрема облігації, акції, сертифікати, векселі.

Конкретна природа предметів посягання постає передумовою певних способів учинення та приховування злочину, властивостей особи злочинця.

Спосіб вчинення злочину.

Службові розкрадання в загальному вигляді мають три форми: 1) привласнення - це незаконне отримання та обертання на свою користь або на користь третіх осіб ввіреного майна (наприклад відданого на зберігання, отримання кредиту); 2) розтрата - незаконне та безоплатне витрачення (або споживання, продаж, безоплатна передача, обмін, повернення як боргу тощо) винною особою чужого майна (наприклад безпосереднє споживання продуктів, недбале ставлення до отримання та реалізації товарів, що спричинило їх утрачений); 3) заволодіння чужим майном шляхом зловживання особою службовим становищем.

Кожна з цих форм злочинної діяльності має свою специфіку способу вчинення злочину залежно від цілої низки обставин, зокрема: загальний стан економіки та окремих її галузей; безпосередньої сфери господарської діяльності (у сфері підприємництва, торгівлі, сільського господарства, будівництва, вугільній галузі, банківського кредитування тощо); характеру предмета посягання, правової захищеності нових напрямів підприємництва, наявності необхідних сил і засобів правоохоронних органів; організаційних та службових можливостей злочинців тощо.

Також необхідно враховувати, що такі злочини можуть бути простими, тобто полягати в безпосередньому вчиненні дії з незаконного заволодіння чужим майном, а можуть бути й складними (замаскованими), тобто вміщувати певну послідовність специфічних дій із підготовки та приховування розкрадання. Останні дії найчастіше можуть становити окремий вид злочину, наприклад бути службовим підлогом, зловживанням, підробленням документів, фіктивним банкротством, шахрайством із фінансовими ресурсами, незаконним підприємництвом, фальсифікацією засобів вимірювання або будь-яким іншим злочином у сфері господарської діяльності. Тому кожний спосіб привласнення, розтрати чужого майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем зазвичай є певною технологією (системою способів учинення злочину, прямо передбаченого ст. 191 КК України, та інших видів злочинів).

У криміналістиці розроблені певні універсальні способи привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, тобто способи, застосовувані без урахування специфіки сфери господарювання, профілю підприємства. До універсальних способів підготовки до розкрадання можна віднести:

1) ознайомлення з певним видом діяльності, сферою виробництва та обрання предмета посягання;

2) формування складу злочинної групи (якщо створюється організована група, здійснюється розподіл ролей між членами групи);

3) моделювання можливих способів створення резерву для розкрадання (наприклад, у виробничій сфері резерви створюються шляхом омани постачальника, завищення обсягу платежів за куплений товар, виготовлення продукції з неврахованої сировини або за зміненою технологією - зниження жирності, збільшення вологості, - списання сировини на зіпсування, відходи, здійснення підлогу в документах тощо; в підприємницькій сфері реєстрація підприємства відбувається тільки для здійснення однієї або декількох операцій із розкрадання грошових коштів і матеріальних цінностей, виготовлення фальшивих засновницьких документів підприємства, включення в дійсний статут підприємства певних видів діяльності, що вимагають значних капітальних вкладень, отримання банківських кредитів під приводом розвитку виробництва або освоєння нових технологій, включення умов обов'язкової передоплати в договори підряду, постачання, купівлі-продажу тощо);

4) обрання каналу сбуту та реалізації викраденого майна або способів отримання викрадених безготівкових коштів;

5) визначення способів приховування злочину тощо.

До розряду універсальних способів безпосереднього заволодіння можна віднести такі: а) отримання грошових коштів із каси підприємства на підставі фіктивних документів (підроблених кошторисів, звітів про відрядження, представницьких витрат тощо); б) виписка безтоварних накладних із подальшою реалізацією товару постачальником за домовленістю про це з отримувачем; в) оплата фактично не виконаних робіт чи не наданих послуг; г) винесення або вивезення майна з території без документів або за підробленими документами; д) розтрата грошових коштів, отриманих під звіт на потреби підприємства; е) включення до відомостей на оплату праці "мертвих душ"; ж) незаконна виплата службовим особам премій, допомоги, інших виплат, на що такі особи не мали права.

Приховування результатів заволодіння майном здійснюється такими способами: а) інсценування крадіжки або інших злочинів; б) внесення в документи неправдивої інформації, складання повністю підроблених документів; в) складання актів на списання майна; г) створення умов для знищення або зіпсування товарів, внесення змін до електронних баз даних, у засоби вимірювання; д) фіктивне банкрутство підприємства - коли для кредиторів і наглядових організацій створюється видимість фінансового краху тощо.

Характерним для цього виду злочину є своєрідний зв'язок способу підготовки, безпосереднього заволодіння майном та приховування злочину залежно від специфіки фінансово-господарської діяльності конкретного підприємства. Так, в криміналістиці будо розроблено класифікацію способів розкрадання майна у сфері підприємництва (А. Ф. Волобуєв).

1. Розкрадання безготівкових грошових коштів, учинюване шляхом використання комп'ютерної техніки для здійснення фіктивних електронних платежів. Розкрадання таким способом можуть учиняти службовці суб'єкта підприємницької діяльності, що мають доступ до його банківського рахунку (менеджери, аналітики, програмісти, оператори ЕОМ та інші службові особи, які здійснюють розрахункові операції).

2. Розкрадання, що вчиняються підприємцем шляхом укладення фіктивної угоди на умовах попередньої оплати з подальшим заволодінням грошовими коштами партнера. У використанні такого способу виділяють декілька етапів: 1) рекламування підприємцем-шахраєм через своє підприємство або інші фірми наявності в нього певного (найчастіше гостродефіцитного) товару для продажу за відносно низькою ціною; 2) складання фіктивних документів, які "засвідчують" наявність товару (це може бути лист "постачальника" про відвантаження товару, довідка певної фірми щодо прийому на відповідальне зберігання певної кількості товару тощо); 3) підшукування підприємця-співучасника для використання рахунку його фірми ("підставної" організації) з метою маскування розкрадання; 4) переконання підприємцем-шахраєм особи, що бажає придбати товар, у наявності товару і наміру його продати (наприклад, шляхом демонстрації та передачі партнеру ксерокопій фіктивних документів); 5) укладення угоди про постачання товару на умовах попередньої оплати і перерахування грошей на рахунок, указаний підприємцем-шахраєм (зазвичай це рахунок "підставної" організації); 6) "відмивання", розподіл і використання грошей, що надійшли на рахунок "підставної" організації, співучасниками розкрадання.

3. Розкрадання, вчинюване шляхом заснування інвестиційної фірми (довірчого товариства, пенсійного фонду, страхової компанії, підприємства селенгу тощо) з подальшим заволодінням грошовими коштами вкладників. В основі цього способу розкрадання є обман інвесторів, яких приваблюють обіцянкою виплати високих прибутків на вкладені гроші. При цьому першій хвилі інвесторів дійсно виплачують певний відсоток прибутку, але не в результаті вигідного вкладення накопиченого капіталу, а за рахунок грошей, одержаних від наступної хвилі інвесторів. Виділяють чотири основні стадії діяльності компаній із залучення вкладників: "розкрутка" (характеризується повільним поступовим зростанням числа вкладників); "розквіт" (характеризується інтенсивним припливом вкладників); "затухання" (характеризується сповільненням залучення вкладників і стабілізацією їхньої кількості); "банкрутство" (коли в компанії, що не інвестувала і не обертала зібрані кошти, не залишається грошей ані на виплату дивідендів, ані на повернення вкладів).

4. Розкрадання, що вчиняються шляхом утворення та використання фіктивних безготівкових грошових коштів у підприємницькій діяльності. Цей спосіб розкрадання базується на виготовленні та впроваджені в банківський обіг фіктивних платіжних документів (платіжних доручень, кредитових авізо, чеків тощо), на основі яких на рахунки підприємницьких структур незаконно зараховують нічим не забезпечені грошові кошти. Після зарахування цих фіктивних безготівкових грошей вони матеріалізуються підприємцями-шахраями в готівку, вільноконвертовану валюту, товар чи використовуються в підприємницькій діяльності в інший спосіб.

5. Розкрадання, що вчиняються шляхом обманного одержання і присвоєння кредиту. Виділяють кілька етапів його реалізації: 1) утворення фіктивної комерційної структури з метою одержання кредиту; 2) оформлення фіктивних документів, на підставі яких планується одержати в банку кредит; 3) підшукання комерційної структури, на рахунок якої планується перерахування коштів, одержаних у вигляді кредиту (таких структур може бути кілька і вони також можуть бути фіктивними - тобто утвореними суто для вчинення розкрадання); 4) укладання кредитної угоди з банком та подання необхідних для цього документів (заявки; копій установчих документів; відбиток печатки і зразків підписів; довідки органів податкової адміністрації; копій контрактів, під які одержується кредит, та ін.); 5) перерахування грошових коштів, одержаних у вигляді кредиту, на рахунки комерційних структур, з керівниками яких досягнуто відповідної домовленості; 6) матеріалізація грошових коштів у готівку, вільно конвертовану валюту чи матеріальні цінності; 7) зникнення і переховування засновників фіктивної комерційної структури. Розкрадання зазначеним способом можуть вчинятися і за безпосереднього сприяння комерційних банків, які одержують у своє розпорядження державні кредитні ресурси.

Способи вчинення злочину зумовлюють певні характеристики особи злочинця та певну слідову картину розкрадання.

Характеристика особи злочинця.

Дані про особу розкрадачів містять відомості про їх посадовий стан, рольові функції в механізмі розкрадання, характер відносин із іншими співучасниками, вікові, психологічні та ділові якості. Особа такого злочинця - це завжди матеріально-відповідальна або службова особа, якій делеговані повноваження відносно певних матеріальних цінностей, що закріплено в матеріальному вигляді (наказ власника підприємства, посадові інструкції, статут, нормативні акти тощо). Такі особи мають досить високий освітній рівень, значний професійний досвід, знання щодо технології виробництва, документообігу на підприємстві або певний рівень фінансових можливостей. Так, найчастіше підприємці, майно яких становить значну частку статутного фонду, здійснюють привласнення матеріальних цінностей, що належать іншим юридичним і фізичним особам. Для такого роду об'єднань як товариства з обмеженою відповідальністю, приватні підприємства, акціонерні товариства закритого типу характерні розкрадання майна такої організації, що вчиняють керівники та фахівці середньої ланки: комерційні директори, бухгалтери, менеджери, товарознавці.

До того ж, особам, які вчиняють розкрадання, властива висока комунікативна функція. Вони налагоджують відносини з державними службовцями, мають дружні стосунки з працівниками правоохоронних органів, прокуратури, суду.

Складні багатоепізодні привласнення, розтрати майна вчиняють належним чином організовані злочинні групи. До їх складу входять керівники підприємств, бухгалтерські працівники, фахівці різного профілю, представники наглядових інстанцій. Структура злочинної групи за ролями обов'язково вміщує організаторів розкрадання, виконавців, посібників. Розподіл ролей залежить від посадового становища розкрадачів, їх умінь і навичок, наявності кримінального досвіду і зв'язків.

Типова слідова картина.

Як елемент криміналістичної характеристики типова слідова картина службових розкрадань найчастіше не зовсім асоціюється з традиційними слідами в криміналістиці, адже носіями доказової інформації (зміст або сліди підроблення) в таких злочинах е документи. Такого роду сліди в документах значно важче виявити, тому що ознаки цих злочинів надто схожі на звичайні господарські прорахунки. Навіть потерпілий не завжди впевнений у тому, що він став жертвою шахраїв, аби ж проблема в кон'юнктурі ринку та власній ризикованій поведінці.

Документ в буквальному перекладі означає "спосіб доказування". Відповідно до ст. 27 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 р., документ - це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом її фіксації на папері, магнітній, кіно -, відео -, фотоплівці або на іншому носії. Документи розподіляють на первинні (містять вихідну інформацію) і вторинні (є результатом аналітично-синтетичної та іншої трансформації одного або кількох документів). Тож, найбільшою суттєвою властивістю документів є усвідомлення його як засобу спеціального закріплення певної інформації з метою її збереження і використання. Це також погоджується з відповідними положеннями кримінально-процесуального закону: в ст. 83 КПК України визначено, що документи є джерелом доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини, що мають значення для справи. Якщо документи слугували засобом учинення злочину чи зберегли на собі його сліди або були об'єктом злочинних дій, то в таких випадках документи слугують речовими доказами.

Залежно від способу фіксації інформації та матеріалу, використовуваного для цього, документи класифікують на такі види: письмові (рукописні і друкарські документи); графічні (креслення, графіки, карти, малюнки, схеми, плани тощо); фотодокументи (фотографії); кінодокументи; аудіодокументи (магнітофонні касети, відеокасети); електронні документи (електронні носії інформації: комп'ютерні диски, дискети тощо).

При цьому особливого значення для методики розслідування привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем набуває класифікація документів на види залежно від характеру й призначення інформації, що міститься в них. Так, виділяють групи документів, що підлягають вилученню та дослідженню під час розслідування злочинів у сфері підприємницької діяльності.

1. Документи, які визначають економічну структуру і організаційно-правовий статус підприємства, а також стан фінансового контролю: а) свідоцтво про реєстрацію підприємства; б) статут підприємства; в) заснована угода; г) реєстр акціонерів; д) протоколи загальних зборів акціонерів; е) протоколи засідань адміністративних органів управління (правління, керівництва); ж) протоколи засідань ревізійних комісій (акти та матеріали перевірок); з) річний звіт аудитора; и) акти та інші матеріали перевірок податкових, банківських та інших контрольних органів; к) накази і розпорядження посадових осіб тощо.

2. Документи, що посвідчують провадження певного виду діяльності: а) ліцензії; б) патенти; в) рекламні проспекти підприємства і реклама, розміщена в засобах масової інформації; г) договори про укладання певних угод (купівлі-продажу, позички, про виконання робіт тощо).

3. Документи бухгалтерського обліку і звітності (тут у найбільш повному обсязі на основі суцільного і безперервного спостереження, суворого документування, систематизації на рахунках і балансування облікових даних концентрується економічна інформація): а) документи первинного обліку (рахунки, накладні та інші, які фіксують окремі економічні операції); б) бухгалтерські рахунки (кожна економічна операція має подвійний запис - в активі одного рахунку і пасиві другого рахунку підприємства, наприклад, придбаний комп'ютер зазначають у активі рахунку "основні засоби" і в пасиві рахунку "уставний фонд"); в) бухгалтерський баланс (головна і узагальнювальна частина бухгалтерського обліку, де відбито зведені дані бухгалтерського обліку за квартал, півріччя, рік).

4. Документи статистичного обліку і звітності (відбивається кількісна характеристика окремих сторін діяльності підприємства у продовж певного часового проміжку). Комерційна структура (фірма) може мати кілька варіантів звітності за рік.

5. Документи оперативного обліку та звітності. Наприклад, "кишенькова бухгалтерія" керівника підприємства, яка характеризує швидкоплинні економічні процеси на підприємстві та є підставою для прийняття поточних рішень.

6. Документи автоматизованого робочого місця (АРМ) бухгалтера, економіста, плановика, аналітика. Тут може міститися різноманітна інформація у вигляді: а) облікових даних; б) планових показників; в) норм і нормативів; г) звітності фірми тощо.

7. Банківські документи: а) журнал реєстрації платіжних доручень із поточного рахунку; б) журнал реєстрації надходжень на поточний рахунок; в) витяг із поточного рахунку; г) заяви на відкриття поточного, валютного рахунків; д) картка зі зразками підписів і відбитку печатки; е) платіжні доручення; є) документи, що відбивають одержання кредиту в банку, тощо.

8. Касові документи: а) договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність касира; б) касова книга; в) журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів; г) журнал реєстрації використання грошових чеків; д) прибуткові та видаткові касові ордери; е) чеки; ж) акти перевірки наявності грошових коштів і матеріальних цінностей в касі тощо.

9. Підроблені (фальсифіковані) документи: установчі, банківські, бухгалтерські та інші, що були використані при вчиненні злочину.

10. Робочі записи посадових осіб та службовців, зміст яких має значення для кримінальної справи: доповідні записки, робочі зошити, календарі, записники тощо.

11. Магнітні носії інформації: диктофонний запис наради, зборів тощо; фото -, кіно -, відеодокументи, що відбивають певні факти діяльності підприємства.

12. Електронні копії письмових документів та інша електронна інформація (програмне забезпечення) містяться на носії електронної інформації, наприклад на вінчестерах, дискетах, лазерних дисках, інших зйомних картах пам'яті.

Документи як джерела доказової інформації при розслідуванні розкрадань майна та пов'язаних із ними злочинів можуть бути досліджені й використані в таких аспектах: а) з позиції значення факти*, зафіксованих у документах (наприклад у статуті підприємства, ліцензії на право провадження певного виду підприємницької діяльності; у сфері виробництва чи торгівлі прибутково-видаткові документи, що засвідчують операції з товарно-матеріальними цінностями, яких не було, тощо); б) з метою визначення способу виготовлення документа (наприклад шляхом призначення техніко-криміналістичної експертизи документа); в) з метою ідентифікації особи, котра написала (підписала) документ, або голос і мовлення якої зафіксовано на магнітному носії інформації (шляхом призначення відповідної криміналістичної експертизи).

Щодо традиційних слідів учинення розкрадань слід зазначити, що можливе існування матеріальних слідів-відображень (слідів пальців рук, слідів транспортних засобів тощо) та ідеальних слідів, отримуваних під час допитів осіб, що відносяться до вчинення злочину безпосередньо або взагалі є працівниками підприємства чи у сфері, де трапилося певне розкрадання.

Розслідування таких злочинів є надзвичайно складним через їх багатоепізодичність, тривалість у часі, високу організованість, що, своєю чергою, вимагає від слідчого ретельного планування та організації досудового слідства.