Курс адміністративного процесу - Кузьменко О.В. - § 6. Принципи адміністративного процесу

Згідно з найбільш поширеним підходом термін "принцип" походить від лат. "principium" - начало, вихідний пункт, першооснова. Є. Ф. Губський вирізняє два аспекти терміна: "у суб'єктивному розумінні - як основне положення, передумова, в об'єктивному розумінні - як вихідний пункт, першооснова"¹. Свого часу Аристотель писав про принцип як про першопричину в об'єктивному розумінні². А. А. Пухтецька зазначає, що поняття "принцип" у європейських країнах усталено вживається з часів Середньовіччя, беручи початок від "давньофр. "principe" і лат. "principium", які, у свою чергу, походять від лат. "princeps" - лідер, імператор³.

Звертаючись до поняття "правовий принцип", зауважимо, що за радянського періоду розвитку правової науки теорія принципів права була предметом численних наукових дискусій.

Зокрема, ряд авторів віддавали перевагу широкому розумінню принципів права - так, Г. А. Барібашев, С. С. Кравчук зазначали, у контексті правового становища громадян, що під принципами необхідно розуміти керівні начала, провідні ідеї та установи, що визначають це становище і виражають соціально-класову сутність. Таке розуміння вбачається надто широким. Інший підхід щодо розуміння даного терміна акцентує увагу на провідній ролі закріплення принципами закономірностей розвитку суспільства, поєднуючи вказану ознаку з іншими ознаками даної категорії.

Так, на думку С. С. Алексеева, принципами права є "основні, вихідні положення, які юридично закріплюють об'єктивні закономірності суспільного життя". Окрему позицію займав Р. Дворкін, який визначив правовий принцип як "вимогу справедливості, неупередженості або іншого виміру моральності, цінності, які охоплюють усі міркування, що формують рішення суду і якими він керується при застосуванні норм права". Таке тлумачення принципу є можливим, але завузьким, таким, що охоплює лише одне з розумінь даної категорії. Дещо по-іншому визначено поняття "принцип" у контексті правових принципів у зарубіжних довідково-енциклопедичних джерелах; серед них, як зазначає А. А. Пухтецька, можна виділити розуміння принципу як основоположної правди (істини), закону, доктрини або припущення. У межах цього підходу існують кілька тлумачень: а) принцип як загальне правило або стандарт; 6) принцип як сукупність моральних та етичних стандартів"¹.

У сучасній українській правовій доктрині щодо поняття принципу права існують різні підходи, які у своїй сукупності відображають складність, місткість, багатогранність категорії правового принципу. Так, С. Д. Гусарєв підтримує точку зору, згідно з якою "основними принципами є основні засади, вихідні положення, які... відображають сутнісні властивості права"². У свою чергу, провівши ґрунтовне сучасне дослідження принципів права та розробивши новий теоретичний підхід до цієї категорії, А. М. Колодій визначив, що "принципи права - це такі відправні ідеї його буття, які виражають найважливіші закономірності і підвалини даного типу держави і права, є однопорядковими з сутністю права і складають його головні риси, відрізняються універсальністю, вищою імперативністю і загально-значимістю, відповідають об'єктивній необхідності побудови і зміцнення певного суспільного ладу"³.

В. М. Селіванов абсолютно слушно підкреслює й інші, не менш важливі, ознаки принципів права, зазначаючи, що вони "не тільки пов'язують право з існуючими мораллю, культурою, економікою, ідеологією, політикою тощо, а й покликані забезпечувати єдність різних власне юридичних форм і процесів, правових ідеалів, ідей, концепцій, теорій, в яких виявляється політична сутність даного права як демократичного або, навпаки, тоталітарного"⁴.

Узагальнення та аналіз наведених точок зору дозволяє стверджувати, що принципи права - це вихідні керівні ідеї, що відображають закономірності розвитку суспільства, держави і права, які об'єктивно склалися, закладають основи правової системи, визначають характер, напрями реалізації правових норм, нормотворення та регулювання правовідносин у державі.

Сьогодні юридичною наукою вироблені певні підходи до побудови системи принципів права.

Виокремлюють такі групи принципів: принципи публічного права і принципи приватного права; принципи процесуального і принципи матеріального права, загальноправові, соціально-політичні, морально-етичні і власне правові принципи.

Адміністративний процес також ґрунтується на системі принципів. Основоположними ідеями даного правового явища є: верховенство права, законність; гуманізм; рівноправність; об'єктивна (матеріальна) істина; публічність; стадійність; усність і безпосередність; диспозитивність; швидкість і економічність; провадження процесу національною мовою; відповідальність посадових осіб.

Принцип верховенства права. Виступає загальним принципом для всієї адміністративно-процесуальної діяльності. Останнім часом саме цей принцип привертає значну увагу вчених-адміністративістів і досить активно обговорюється в літературі¹. Принцип верховенства права є новим явищем для України, а тому існують об'єктивні труднощі в його реалізації. Професор В. Б. Авер'янов наголошує на тому, що принцип верховенства права треба доктринально тлумачити як об'єднання вимог, що забезпечують: по-перше, підпорядкування діяльності всіх без винятку державних інститутів потребам реалізації й захисту прав людини; по-друге, пріоритетність цих прав перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави². Слід зауважити, що навіть на науковому рівні немає єдиного підходу щодо розуміння цього принципу. Одні дослідники вважають, що під верховенством права треба розуміти панування права, пріоритетність у суспільстві прав людини³, інші - що це кодекс правил, які легітимізовані суспільством і базуються на досягнутому рівні соціальної етики⁴, треті стверджують, що верховенство права має здійснюватись у сфері таких загальнолюдських морально-правових цінностей, як справедливість, свобода, гуманізм, а також таких формально-регулятивних цінностей права, як нормативність і рівність усіх перед законом¹. Останнім часом мають місце спроби дати визначення цього принципу на офіційному рівні згідно з ч. 1 ст. 8 КАС: людина, її права і свободи є найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави².

Принцип законності. Цей принцип означає здійснення державними органами і посадовими особами всіх властивих їм функцій у суворій відповідності з чинною Конституцією, законами та підзаконними актами, відповідно з встановленою у законодавстві компетенцією³. Законність в адміністративних провадженнях полягає у тому, що адміністративний процес здійснюється на основі спеціальних адміністративно-процесуальних норм у межах встановленої компетенції. Процесуальним елементом законності є чітке дотримання процедури, тому індивідуально-конкретні справи розглядаються і вирішуються за допомогою прийомів, закріплених у нормативних актах, з вимогою законності⁴. Варто зазначити, що згідно з цим принципом ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом (ч. 1 ст. 7 КУпАП). Крім того чітко підкреслюється, що провадження у справах про адміністративні правопорушення (проступки) здійснюється на основі суворого додержання законності і застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами (зокрема працівниками міліції) заходів адміністративного впливу, відбувається в межах їх компетенції у точній відповідності із законом (ч. 2 ст. 7 КУпАП).

Принцип гуманізму. Суть цього принципу полягає в повазі до гідності і прав людини. Радянські науковці приділяли увагу поширенню гуманізму як у сфері правозастосування, так і в адміністративному процесі. Найбільш яскраво цей принцип дістає вияв у відносинах особи і держави. Характер цих взаємовідносин, на думку О. В. Петришина, вказує на ступінь визнання державою пріоритету та верховенства права. Він переконаний, що поняття правової держави повинно мати гуманістичний зміст¹. Гуманізм належить до принципів, що є визначальними у побудові та діяльності апарату держави, суть його полягає у прерогативі загальнолюдських цінностей щодо будь-яких інших та сприянні задоволенню інтересів особи і суспільства в цілому. Крім того гуманізм є невід'ємною складовою всіх принципів правозастосування.

Принцип рівноправності. Означає рівність громадян перед законом. Цей принцип закріплений у ч. 2 ст. 24 Конституції України. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Особливого значення вказаний принцип набуває у процесі реалізації громадянами свого правового статусу в адміністративній сфері, оскільки будь-який суб'єкт адміністративно-правових відносин має визнаватися рівним з іншими суб'єктами і йому має бути забезпечена реальна можливість справжньої реалізації рівності. Зазначене дістає вияв у тому, що при розгляді подібних справ застосовуються одні й ті самі нормативно-правові акти (матеріальні норми й адміністративно-процесуальні правила). Для жодної особи не створюються більш сприятливі або позитивні, порівняно з іншими, умови в ході розгляду справ. Тому щодо людини, громадянина, посадової особи, незалежно від її службового статусу, діють рівною мірою норми закону незалежно від майнового стану, статі, характеру занять тощо.

Принцип об'єктивної істини. У науковій літературі протиставляється фактична істина формальній, тому що фактична істина виявляється не інакше як при винесенні уповноваженою особою рішення за задокументованими даними². У такому випадку компетентна особа не робить відповідних юридичних висновків, а спирається лише на правильне оформлення документів, тоді як основою мають бути правильні висновки, які випливають з вірогідної інформації. Цей принцип повинен у разі його чіткого виконання виключати всі можливі прояви суб'єктивізму. Принцип об'єктивної істини - це вимога правильно і повно відображати фактичні обставини справи у відповідних процесуальних документах, і рішення в адміністративній справі має базуватися лише на фактах реально існуючої дійсності. Ця вимога враховує й таку філософську категорію, як пізнання, відповідно до якої об'єктивна реальність існує незалежно від суб'єкта і вважається істиною у разі адекватного відбиття справжніх обставин справи у свідомості суб'єкта.

Принцип публічності. У загальному розумінні публічність (або офіційність) - це здійснення процесу владно, від імені влади чи держави. Л. В. Коваль¹, М. М. Марченко та ряд зарубіжних учених² стверджують, що ініціатором правозастосовного процесу може бути лише держава або особа, яка виступає за її дорученням. У ст. 5 Конституції України передбачено, що така діяльність здійснюється державою та органами місцевого самоврядування.

Принцип стадійності. Структура будь-якого процесу правозастосування складається з певних, логічно пов'язаних між собою, стадій. Дотримання зазначених стадій сприяє повному й послідовному з'ясуванню обставин справи, забезпеченню законності й об'єктивності, а також реалізації захисту своїх прав і законних інтересів шляхом оскарження рішення правозастосовного органу.

Принцип усності та безпосередності. Ці принципи тісно пов'язані між собою і є загальними для всього процесу в цілому³. Під принципом усності розуміється особисте озвучення всіма учасниками процесу своїх міркувань щодо процедурних питань по суті справи⁴. Відображення дій в усній формі забезпечує краще сприйняття процесуальних дій, які здійснюються учасниками адміністративного провадження, і розкриття їх змісту. Під принципом безпосередності розуміється самостійність сприйняття та оцінки правозастосовцем первісних доказів у справі. Цей принцип вимагає, щоб між органом, який здійснює провадження, та стороною, яка бере участь у з'ясуванні обставин справи, було якомога менше посередніх елементів, що впливають на внутрішнє переконання тих, хто приймає рішення. Таким чином, принцип безпосередності полягає в об'єктивному відображенні процесуальних дій, насамперед безпосередньому сприйнятті компетентним суб'єктом процесуальних дій учасників адміністративного провадження.

Принцип диспозитивності. Зміст цього принципу полягає в тому, що будь-яка особа, що є учасником адміністративно процесу, має можливість на свій розсуд розпоряджатися своїми правами. Йдеться про те, що особа в адміністративному провадженні має право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, звертатися до послуг перекладача, а також у передбачених законом випадках - оскаржувати постанову у справі.

Принцип національної мови провадження. Цей принцип випливає з аналізу ст. 10 Конституції України, відповідно до якої державною мовою в Україні є українська.

У ст. З Закону України "Про мови" зазначається, що в роботі державних, громадських органів, підприємств, закладів, організацій, розташованих у місцях мешкання більшості громадян іншої національності, поряд з українською може використовуватися мова національності або мова, прийнятна для всього населення.

Стаття 5 цього Закону забезпечує громадянам право звернутися до державних, громадських та інших організацій мовою, яка прийнятна для сторін. Відмова посадової особи прийняти і розглядати звернення громадянина на підставі незнання мови, якою він звернувся, тягне відповідальність згідно із законодавством.

У ст. 19 Закону "Про мови" зазначається, що у разі коли особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, не володіє мовою, на якій здійснюється адміністративне провадження, вона може виступати рідною мовою і користуватися допомогою перекладача.

Принцип швидкості та економічності. Цей принцип випливає з поняття оперативності як властивості управлінської діяльності. Він забезпечується закріпленням у законодавстві строків, у межах яких здійснюється провадження в індивідуальних справах, виконуються рішення.

Принцип відповідальності посадових осіб. Порушення встановленого порядку адміністративно-процесуальної діяльності, бюрократичне ставлення до громадян та їх звернень тягне застосування до винуватців заходів дисциплінарної, матеріальної та кримінальної відповідальності.

Так, ст. 27 Закону "Про об'єднання громадян" передбачає відповідальність посадових осіб легалізуючих органів за порушення законодавства про об'єднання громадян.