Міжнародне співтовариство вже з середини 50-х років XX ст. почало виразно усвідомлювати небезпеку, яку становить "розповзання" ядерної зброї планетою. ООН і створений у 1961 р. Комітет із роззброєння активно долучилися до роботи з розроблення проекту Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. В результаті тривалих і важких переговорів проект було розроблено, а 1 липня 1968 р. Договір про нерозповсюдження ядерної зброї був відкритий для підписання у столицях трьох держав-депозитаріїв - Вашингтоні, Лондоні і Москві. В1970 р. Договір набув чинності. 11 травня 1995 р. відповідно до п. 2 ст. X Договору про нерозповсюдження було ухвалено рішення залишити його в силі безстроково. Україна приєдналася до нього як неядерна держава в 1994 р. Нині 199 держав беруть участь у Договорі про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р., у тому числі такі ядерні держави, як Велика Британія, Китай, Росія, США і Франція.
Договір 1968 р. є важливим міжнародно-правовим засобом обмеження гонки ядерних озброєнь і недопущення появи нових держав, що володіють ядерною зброєю. На жаль, три держави - Індія, Пакистан та Ізраїль відмовилися підписати Договір. Ці держави стверджують, що Договором створено своєрідний клуб вибраних ядерних держав (до якого інші не допускаються) без обґрунтовування законності такого поділу. Індія і Пакистан оголосили про володіння ядерною зброєю і здійснили її випробування. Ізраїль займається ядерними розробками в ядерному центрі в містечку Дімона (пустеля Негев). Поширена інформація, що Ізраїль з 1958 р. накопичив від 100 до 200 боєголовок. Офіційний Ізраїль відмовляється підтвердити або спростувати твердження про свої ядерні розробки.
У Договорі чітко проводиться думка, що відмова неядерних держав від ядерної зброї - найкраща гарантія їх безпеки. Це положення Договору і загальне поліпшення політичного клімату на планеті мають сприяти приєднанню до нього нових держав.
Основне зобов'язання Договору 1968 р. зводиться до того, що ядерні держави не передають нікому ядерну зброю або інші вибухові пристрої і не допомагають створювати таку зброю, а неядерні держави не придбавають і не створюють ядерну зброю або вибухові пристрої (ст. І).
Згідно з п. 1 ст. III Договору 1968 р. кожна держава-учасниця, що не володіє ядерною зброєю, зобов'язана прийняти гарантії МАГАТЕ з метою перевірки виконання зобов'язань, які випливають із цього Договору, з тим, щоб не допустити переключення ядерної енергії з мирного застосування на ядерну зброю або інші вибухові пристрої (наприклад, такі як "брудна бомба"1). Процедури гарантій, передбачені ст. Ш, здійснюються щодо вихідного або спеціального ядерного матеріалу, незалежно від того, чи виробляється він, обробляється або використовується в будь-якій ядерній установці чи перебуває за межами такої установки. Гарантії застосовуються до всього вихідного або спеціального матеріалу, що розщеплюється, у всій мирній ядерній діяльності у межах території такої держави. Кожна неядерна держава - учасниця Договору 1968 р. повинна укласти угоду з МАГАТЕ щодо реалізації положень про гарантії відповідно до статуту Агентства. Гарантії, що надаються МАГАТЕ, не повинні створювати перешкод економічному або технологічному розвитку неядерних держав або міжнародній співпраці у сфері мирної ядерної діяльності. Головна мета системи гарантій - забезпечення упевненості світової спільноти в тому, що неядерні держави, які беруть участь у Договорі про нерозповсюдження, сумлінно виконують свої зобов'язання щодо використання ядерної енергії суто з мирною метою.
Важливим елементом контрольної діяльності МАГАТЕ щодо нерозповсюдження ядерної зброї стало укладення в 1973 р. угоди між Агентством, Євратомом і неядерними державами, що входять до цієї ядерної регіональної організації. Слід зазначити, що в цих державах здійснюється понад половина всіх видів мирної ядерної діяльності, які проводяться неядерними державами планети. Можливість укладення колективних угод про гарантії з МАГАТЕ передбачена в п. 4 ст. Ш Договору 1968 р.
Ядерні держави - Велика Британія, СРСР, США, Франція як акт доброї волі також уклали угоди про гарантії з МАГАТЕ щодо мирної діяльності, здійснюваної ними. В січні 1992 р. КНДР підписала з МАГАТЕ угоду про гарантії і прийняла перші міжнародні інспекції.
Як член МАГАТЕ Індія, проте, не підписувала угоди про постановку всієї своєї ядерної діяльності під гарантії цієї організації і не приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, вважаючи його "дискримінаційним" щодо неядерних держав.
Пакистан також є членом МАГАТЕ, проте не приєднався до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу і не бере участь в міжнародних домовленостях щодо контролю за ядерним експортом.
МАГАТЕ у звітах про результати своєї роботи за процедурами гарантій, передбачених Договором про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р., незмінно заявляє про відсутність будь-яких відхилень, що свідчили б про переведення ядерних матеріалів, поставлених під гарантії Агентства, на виробництво ядерної зброї, ядерних вибухових пристроїв або з іншою військовою метою. Іноді в інспекторів МАГАТЕ виникали труднощі з доступом до ядерних об'єктів Іраку і КНДР, проте в результаті переговорів вони вирішувалися. В цілому Агентство констатує, що неядерні держави, які беруть участь у Договорі 1968 р., використовують ядерні матеріали тільки з мирною метою, що підтверджує ефективність самого Договору і його системи гарантій.
18.1. Формування, поняття і джерела міжнародного економічного права
18.2. Принципи міжнародного економічного права
18.3. Міжнародно-правове регулювання певних видів міжнародної економічної діяльності
18.4. Регіональне економічне співробітництво і міжнародне право
Розділ 19. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У БОРОТЬБІ ЗІ ЗЛОЧИННІСТЮ
19.1. Злочинність як міжнародне явище
19.2. Багатосторонні міжнародні договори стосовно боротьби зі злочинністю
19.3. Організаційно-правові форми міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю
19.4. Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол)