Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 18.3. Міжнародно-правове регулювання певних видів міжнародної економічної діяльності

Як уже наголошувалося, обмін матеріальними цінностями в тій або іншій формі здійснювався протягом усієї історії людської цивілізації. Торгівля між народами і державами - одна з основних і найдавніших сфер міжнародної співпраці. Правове регулювання торгових взаємовідносин держав має забезпечити їх стабільність, передбачуваність і взаємну вигоду.

В 1947 р. для забезпечення безпеки і передбачуваності міжнародних торгових відносин був підписаний унікальний багатосторонній договір - Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ), що набув чинності в 1948 р.

Генеральна угода була спрямована на ліквідацію митних та інших торгових обмежень; усунення всіх форм дискримінації в міжнародній торгівлі з метою підвищення рівня життя і забезпечення повної зайнятості; підвищення реальних доходів і попиту, поліпшення використання сировини, зростання виробництва і торгового обміну.

Для досягнення цієї мети ГАТТ використовувалися принципи недискримінації і найбільшого сприяння; справедливої конкуренції; преференційного режиму для країн, що розвиваються; регіональної торгової співпраці та ін.

Фактично ГАТТ виконувала три функції: 1) вплив на державну торгову політику шляхом вироблення правил світової торгівлі; 2) форуму для переговорів щодо більшої лібералізації і передбачуваності міжнародних торгових відносин; 3) урегулювання суперечок.

До 1994 р. в рамках ГАТТ було проведено вісім багатосторонніх торгових конференцій, так званих "раундів", з метою подальшої лібералізації світової торгівлі й усунення торгових бар'єрів. Наприклад, під час переговорів на "раундах" розглядалися питання заморожування митних ставок або запровадження митно-тарифних пільг. При цьому, якщо така пільга надавалася однією державою-учасницею іншій, вона автоматично і безумовно на основі принципу найбільшого сприяння поширювалася на всі країни - учасниці ГАТТ. На заключному Уругвайському раунді (1986-1994 рр.) було ухвалено рішення про створення замість ГАТТ Світової організації торгівлі (СОТ).

Україна співпрацювала з ГАТТ у статусі спостерігача, а 16 травня 2008 р. офіційно стала 152-м членом СОТ.

Експорт й імпорт мінеральної та сільськогосподарської сировини має специфіку. У зв'язку з цим для регулювання міжнародної торгівлі певними видами сировини укладають багатосторонні угоди, як, наприклад, Міжнародна угода з натурального каучуку 1979 р., Міжнародна угода з какао 1980 р., Міжнародна угода з олова 1981 р., Міжнародна угода з кави 1983 р. Ці угоди спрямовані на стабілізацію попиту і пропозиції на світовому ринку щодо деяких видів сировини, утримання ринкових цін у певних межах і створення "буферних запасів" сировини.

Держави-експортери і держави-імпортери сировини можуть створювати міжнародні організації для захисту своїх інтересів.

Широку популярність здобула діяльність Організації країн - експортерів нафти (ОПЕК), що постачають на експорт нафту у великих кількостях. Метою ОПЕК є забезпечення стабільності цін на світових нафтових ринках, координація й уніфікація своєї нафтової політики, пошук найефективніших засобів захисту інтересів держав-учасниць.

Сьогодні до ОПЕК входить 12 членів (з урахуванням змін складу, що відбулися в 2007 р.; появи нового члена організації - Анголи і повернення в лоно організації Еквадору). У 2008 р. Росія заявила про готовність стати постійним спостерігачем у картелі.

Питання підвищення ефективності та розвитку взаємовигідної міжнародної торгівлі перебувають у центрі уваги допоміжних органів Генеральної Асамблеї ООН - Конференції ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), утвореній у 1964 р., і Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ), що функціонує з 1966 р. ЮНКТАД проводить велику роботу з проблем преференцій і торгових пільг для держав, що розвиваються. До досягнень ЮНСІТРАЛ слід зарахувати підготовку Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 р" Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. та ін.

За років холодної війни створювалися міжнародні органи з обмеження торгівлі. За ініціативою США в 1949 р. був створений Координаційний комітет із багатостороннього експортного контролю (КОКОМ) у складі держав - членів НАТО (за винятком Ісландії), Японії і Австралії. Мета комітету - недопущення експорту так званих "стратегічних товарів" західними країнами в соціалістичні держави. Діяльність КОКОМ мала секретний характер. У 1994 р. комітет формально припинив своє існування. Разом з тим було ухвалено рішення про необхідність створення міжнародного органу з контролю за експортом товарів "подвійного призначення", тобто таких, які можуть використовуватися як з мирною метою, так і для військових потреб.

Нині значно зріс вплив на міжнародні та внутрішньодержавні економічні відносини транснаціональних корпорацій (ТНК). Сьогодні третина світової торгівлі припадає на внутрішню фірмову торгівлю в рамках ТНК, більше двох третин усіх платежів за передачу технології здійснюється ТНК. Багато питань розвитку світової економіки вирішують такі корпорації, а не держави1.

До найбільших за величиною закордонних активів належать такі ТНК, як IBM (США, комп'ютерна техніка); "General Motors" (США, автомобілебудування); "Hitachi" (Японія, електроніка). Так, сукупні активи американської ТНК "General Electric", за оцінками експертів ООН, у 2000 р. дорівнювали більш як 437 млрд дол. США. До найбільших за рівнем транснаціоналізації активів та продажу належать також: "Vodafone", "British Petroleum", "Exxon-Mobil", "Vivendi Universal", "Fiat, Royal Dutch/Shell", "Toyota Motor". Щорічний обсяг продажу окремих ТНК перевищує річний валовий внутрішній продукт (ВВП) багатьох країн світу. Наприклад, обсяг продажу "Royal Dutch/Shell" дорівнює ВВП Ірану, а транскордонні торгові операції в рамках ТНК перевищують обсяг світового експорту. Економічна потужність багатьох ТНК порівнянна з державами середніх розмірів. Сукупний продаж зарубіжних філій ТНК у 1999 р. становив 1,1 трлн дол., що більш ніж в 1,5 разу перевищує обсяг світового експорту. Перетворюючись і розширюючись, ТНК проникають в економіки інших держав, впливаючи на національну політику і законодавство, примушуючи уряди тих або інших держав визначати, наприклад, структуру галузей народного господарства, лобіюють зміни і/або запровадження нових нормативних актів, що дозволяють їм здійснювати проникнення більш ефективно.

У діяльності ТНК виявляються як позитивні, так і негативні тенденції. До активу ТНК можна зарахувати їх постійну націленість на досягнення зниження собівартості продукції та підвищення її якості за рахунок упровадження найсучасніших технологій і вдосконалення організації праці всіх підрозділів корпорації. До пасиву - тенденцію ТНК монополізувати певні сфери економічних відносин. Часом ТНК використовують сумнівні політичні й економічні методи. Особливо це стосується держав, що розвиваються, чий економічний потенціал досить часто не йде в жодне порівняння з потужністю ТНК. Завдання полягає в тому, щоб за допомогою міжнародних організацій і міжнародного права мінімізувати негативну складову в діяльності ТНК.

Так, у 1974 р. Економічна і соціальна рада ООН заснувала Центр із ТНК і Комісію з ТНК. Комісія розробила Кодекс поведінки ТНК, проте його положення мають рекомендаційний характер. У 1975 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію 3514 (XXX) "Заходи проти корупції, що практикується ТНК та іншими корпораціями, їх посередниками та іншими причетними до справи сторонами", а в 1980 р. - Комплекс узгоджених на багатосторонній основі справедливих принципів і правил для контролю за обмежувальною діловою практикою. Ці документи містили лише рекомендації, але подальший розвиток міжнародного права зумовив вжиття більш дієвих заходів. Зокрема, в рамках ОЕСР розроблено правовий документ уже з конвенційною зобов'язальною силою, а саме підписану в 1997 р. Конвенцію про боротьбу з підкупом іноземних державних службовців при здійсненні міжнародних ділових операцій.

Самі ТНК невпинно працюють над підвищенням їх статусу в міжнародних відносинах. На сторінках юридичних видань висуваються пропозиції про надання ТНК статусу суб'єктів міжнародного права. Про це йшлося і в доповіді Генерального секретаря ЮНКТАД на IX Конференції цього форуму в 1996 р. Він, зокрема, висловлювався про необхідність надати корпораціям можливість брати участь у роботі ЮНКТАД.

Слід визнати, що міжнародне співтовариство провело певну роботу з регулювання діяльності ТНК, але залишається ще чимало невирішених проблем. Саме на вирішення певних проблем щодо статусу ТНК було орієнтовано прийняття у 1998 р. в Москві Конвенції СНД про транснаціональні корпорації, в якій наводиться визначення понять "транснаціональна корпорація", "діяльність корпорації", розглядаються питання реєстрації, ліквідації корпорації, її звітності та відповідальності. Україна ратифікувала цю Конвенцію у 1999 р. з деякими застереженнями.

Такі види міжнародної економічної діяльності, як співпраця у валютно-фінансовій сфері, промислова і науково-технічна співпраця, транспортне сполучення регулюються або двосторонніми угодами, або в рамках міжнародних органів і організацій - МБРР, МВФ, ЮНІДО, ІМО, ІКАО, Міжнародної асоціації залізничних конгресів, Міжнародного союзу автомобільного транспорту та ін.