Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 18.2. Принципи міжнародного економічного права

Цілком зрозуміло, що основні принципи міжнародного права поширюються також на сферу міжнародних економічних відносин. Разом з тим, зважаючи на особливості цих відносин, міжнародне співтовариство виробило спеціальні принципи МЕП. Проте, на відміну від основних принципів міжнародного права - jus cogens, принципи МЕП мають не імперативний, а конвенційний характер, тобто діють у тому випадку, якщо включені у відповідний договір.

Принцип повного суверенітету держав над своїми природними багатствами і ресурсами. У п. 2 ст. 1 Міжнародних пактів про права людини встановлено, що всі народи для досягнення своєї мети можуть вільно розпоряджатися своїми природними багатствами і ресурсами без шкоди для будь-яких зобов'язань, що випливають із міжнародного економічного співробітництва, що ґрунтується на принципі взаємної вигоди, і з міжнародного права. Жоден народ не може бути позбавлений засобів існування, що належать йому. Це саме положення підтверджується в п. 1 ст. 2 Хартії економічних прав і обов'язків держав 1974 р. У ст. 1 Хартії проголошено суверенне і невід'ємне право кожної держави вибирати свою економічну систему без втручання або застосування сили чи погрози ззовні в будь-якій формі.

Принцип недискримінації. В його основі лежить надання державою на підставах взаємності іншій державі загальних умов, рівних (не гірших), ніж ті, що надаються будь-якій третій державі. Цей принцип не стосується надання на законних підставах пільг і преференцій в міжнародній торгівлі. Призначення цього принципу - не погіршувати для держави-партнера загальних умов, що діють щодо всіх інших держав. Принцип недискримінації спочатку склався як звичаєва норма, як наслідок принципу суверенної рівності держав. Згодом він отримав підтвердження в документах ООН, ОБСЄ і численних міжнародних договорах.

Принцип взаємної вигоди також випливає з принципу суверенної рівності держав і означає, що в міжнародних економічних відносинах неприпустимі будь-які кабальні угоди, що ґрунтуються на прямому або непрямому примусі. Відповідно до п. "е" розд. І Хартії економічних прав і обов'язків держав 1974 р. ці відносини мають будуватися на взаємній і справедливій вигоді. Гельсінський заключний акт НБСЄ 1975 р. також зафіксував, що співпраця держав в економічній, науковій, технічній сферах повинна здійснюватися за допомогою справедливого розподілу вигід і зобов'язань порівнянного обсягу, за дотримання дво- і багатосторонніх угод.

Принцип нації найбільшого сприяння (режим найбільшого сприяння) відрізняється від принципу недискримінації тим, що відповідно до нього держава на основі взаємності надає іншій державі, її юридичним і фізичним особам такі самі сприятливі умови (права, привілеї, пільги, імунітет), як і ті, що надаються або будуть надані в майбутньому будь-якій третій державі, її юридичним і фізичним особам. Зазвичай міжнародні торговельно-економічні договори містять обмовку (клаузулу) про режим найбільшого сприяння. Вона може стосуватися всієї сфери торгівлі і судноплавства договірних сторін або конкретних напрямів економічного співробітництва (митні платежі та збори, транзит товарів, судовий захист та ін.).

Принцип найбільшого сприяння, як і принцип недискримінації, спрямований на демократизацію міжнародних економічних відносин.

Необхідно зазначити, що термін "режим найбільшого сприяння'', що часто використовується в побутовому лексиконі, не відповідає його юридичному значенню.

Принцип національного режиму має на меті за допомогою норм міжнародного та внутрішньодержавного права юридично зрівняти іноземних фізичних і юридичних осіб з громадянами й юридичними особами відповідної держави в основних видах правовідносин. Найчастіше це стосується цивільної правоздатності іноземних фізичних і юридичних осіб, включаючи судовий захист.

Преференційний режим встановлює, як правило, певні торгові і митні пільги. Цей режим може діяти у взаємовідносинах двох держав-партнерів або групи держав. Хоча преференційний режим і є відступом від принципу найбільшого сприяння, проте його застосування рекомендовано "Женевськими принципами" Конференції ООН з торгівлі і розвитку 1964 р. в зовнішньоекономічних відносинах розвинутих держав із тими, що розвиваються, а також між державами, що розвиваються. В цих випадках використання преференційного режиму не розглядається як порушення принципу найбільшого сприяння.

У ст. 14 Хартії економічних прав і обов'язків держав 1974 р. проголошується необхідність ухвалення з боку держав заходів, що забезпечують додаткові вигоди для міжнародної торгівлі держав, що розвиваються. "

Проте створення преференційного режиму для певної держави або групи держав через застосування з їх боку примусу в будь-якій формі не може визнаватися правомірним. Форми преференційних режимів, що існували раніше, такі як "рівних можливостей", "відкритих дверей", капітуляцій тощо, не можуть застосовуватися тепер, оскільки суперечать основним принципам і нормам сучасного міжнародного права.