Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - Розділ 18. МІЖНАРОДНЕ ЕКОНОМІЧНЕ ПРАВО

18.1. Формування, поняття і джерела міжнародного економічного права

Скільки існує людська цивілізація, стільки існують у тій або іншій формі торгово-економічні відносини. З появою держави і права торгово-економічні відносини стали важливою сферою правового регулювання. З незапам'ятних часів міжнародні економічні відносини були важливою сферою всього комплексу міжнародних відносин і об'єктом регулювання міжнародних договорів. Із сивої давнини до нас дійшов політико-правовий принцип свободи торгових відносин. У V ст. візантійський мислитель Іоанн Златоуст зазначав, що сам Бог надав нам легкість взаємних торгових відносин, аби ми дивилися на світ як на спільне житло і кожний, передаючи іншому свої витвори, міг безперешкодно одержувати те, що вдосталь є в іншого.

Засновник науки міжнародного права, голландський мислитель і юрист Гуго Гроцій (XVII ст.) підвів юридичну підставу під тезу Іоанна Златоуста. Він писав у праці "Мате liberum" ("Вільне море"), що "ніхто не має права перешкоджати взаємним торговим відносинам будь-якого народу з будь-яким іншим народом". Відповідно до цього Гроцій побудував концепцію відкритого моря, вільного для всіх народів.

Київська Русь мала широкі торгові зв'язки з Візантією, Скандинавськими державами, Арабським Сходом. Широко відомі міжнародні договори Київській Русі з Константинополем 863, 874, 907, 944 рр., які, серед інших, містили і торговельно-економічні положення.

Принцип jus commerça - право свободи торгівлі був одним з найважливіших ідеологічних і правових принципів буржуазних революцій. Реалізація цього принципу сприяла глобалізації торгово-економічних відносин і перетворенню Землі до початку XX ст. на єдиний світовий ринок. Міжнародно-правове регулювання капіталістичних торгово-економічних відносин викликало появу нових спеціальних принципів, інститутів і норм: "рівних можливостей", "капітуляцій", "відкритих дверей", "консульської юрисдикції", "нації найбільшого сприяння", "національного режиму", "недискримінації" та ін. Деякі з них у зв'язку зі специфікою свого виникнення і суперечливим характером припинили існування, інші функціонують дотепер1.

Науково-технічна революція середини минулого століття значно інтенсифікувала міжнародні торгово-економічні зв'язки. Міжнародні організації, і насамперед ООН, є координаційними центрами у сфері міжнародних економічних відносин. За Статутом ООН однією з її цілей є розвиток міжнародної співпраці у вирішенні проблем економічного характеру.

У 1947 р. була підписана Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ) - перший багатосторонній торговий договір, що мав на меті лібералізацію світової торгівлі і зняття штучних бар'єрів.

Регіональне економічне співробітництво отримало небачений розмах. Європейське Економічне Співтовариство (нині Євросоюз), Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ), Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) та ін. стали впливовими економічними і політичними центрами відповідних регіонів Землі. У договірній практиці держав регулювання економічних відносин набуло пріоритетного значення.

На думку професора Г.М. Вельямінова, до 70-х років XX ст. міжнародне економічне право (МЕП) міцно утвердилося як самостійна галузь міжнародного публічного права2.

Міжнародне економічне право - це галузь міжнародного права, що є системою принципів і норм, які регулюють міжнародні економічні відносини, що складаються між суб'єктами міжнародного права.

Серед учених не сформувався єдиний підхід до проблеми співвідношення МЕП і міжнародного приватного права (МПП). Абстрагуючись від деталей і частковостей, можна сказати, що МБП відрізняється від МПП насамперед за суб'єктною ознакою. Суб'єкти МЕП-це суб'єкти міжнародного права, тоді як суб'єктами МПП є суб'єкти внутрішньодержавного права. Багато юристів поділяють думку, що МПП - це компонент національної системи права, що складається із сукупності норм, які регулюють цивільні, сімейні, трудові, процесуальні відносини з іноземним елементом1.

Для цієї галузі характерна та сама джерельна база, що і для міжнародного права в цілому, тобто міжнародний договір і звичай. Важливу роль у розвитку МЕП відіграють рекомендації міжнародних конференцій і організацій. Вони не є юридично обов'язковими і належать до так званого "м'якого права" ("soft law"). Разом з тим деякі з таких рекомендаційних норм наближаються за значенням до "твердого права" ("hard law"). Це стосується, наприклад, принципів, рекомендованих Женевською конференцією ООН з торгівлі і розвитку 1964 р. ("Женевські принципи"), стосовно надання державам, що розвиваються, преференційних митних пільг і непоширення цих пільг на індустріально розвинуті країни.

У 1974 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла документи стратегічного значення для міжнародних економічних відносин: Хартію економічних прав і обов'язків держав; Декларацію про Новий міжнародний економічний порядок і Програму дій зі встановлення Нового міжнародного економічного порядку. Вони базуються на принципах недискримінації і взаємної вигоди. У 1984 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію "Про заходи зміцнення довіри в міжнародних економічних відносинах", а в 1985 і 1987 pp. - резолюції "Міжнародна економічна безпека". Ці акти ООН спрямовані головним чином на заборону застосування економічної сили з політичною метою і реалізацію суверенних прав держав щодо своїх природних ресурсів.

На відміну від інших міжнародних організацій, рішення Європейського Союзу, згідно із засновницькими актами ЄС, можуть мати юридично обов'язковий характер.

Нині основними джерелами МЕП є дво- і багатосторонні договори. Протягом тривалого часу домінуючою формою міжнародного економічного співробітництва були двосторонні угоди - так звані торгові договори. Проте на сучасному етапі дедалі більших значущості і поширення набувають багатосторонні економічні угоди в рамках АСЕАН, ЄАВТ, ЄС, НАФТА, СНД та ін.

Для МЕП характерна значна кількість специфічних міжнародних договорів: довгострокові угоди про торговельно-економічну, промислову і науково-технічну співпрацю; угоди про надання технічної допомоги в будівництві промислових об'єктів; угоди про науково-технічне сприяння; угоди про міжнародні валютні розрахунки і кредити; клірингові угоди, що передбачають взаємний залік надходжень і витрат у зустрічних торговельно-економічних операціях; угоди про товарообіг; угоди про вільну торгівлю, спрямовані на скасування митних платежів, податків і зборів, а також стягування внутрішніх податків і зборів на рівні, що не перевищує встановленого для третіх країн.

Поширилися двосторонні договори про уникнення подвійного оподаткування, про взаємне забезпечення сприятливих умов для інвестиційної діяльності, про охорону промислової власності, про транзит товарів, з митних питань і т. ін.

Форми торговельно-економічної співпраці держав, які постійно вдосконалюються, ведуть до розвитку і зміцнення договірно-правової бази міжнародних економічних відносин, що покликано сприяти зростанню їх ефективності.