Міжнародне приватне право - Довгерт A.C. - 7. Специфічні колізії в міжнародному приватному праві. Застосування права країни з множинністю правових систем

49. Вище було зазначено, що проблеми застосування колізійних норм не обмежуються питаннями вирішення колізій правопорядків різних держав. На практиці нерідко виникають ситуації, коли на вирішення колізійного питання претендують два або декілька нормативних актів різного рівня (міжнародний договір, національний закон, судовий прецедент тощо) або різної сфери дії (загальний та спеціальний нормативні акти) і необхідно вирішити, котрий з таких нормативних актів має пріоритет. У цьому разі говорять про так звані ієрархічні (або вертикальні) колізії. Важливо правильно вирішити питання про дію колізійних норм у часі та можливість надання колізійним нормам зворотної сили. Такими питаннями займається інтертемпоральне колізійне право. Нарешті, для країн із множинністю правових систем (така множинність може бути обумовлена адміністративно-територіальним устроєм країни або наявністю в ній кількох етнічних чи культурних груп із різнорідними звичаями) актуальними є міжобласні (інтерлокальні) та інтерперсональні колізії. У теорії, практиці та законодавчих актах із сучасного МПрП специфічним колізіям відведено особливе місце.

50. Щодо вирішення ієрархічних колізій у МПрП, слід виокремити три основні групи питань, що виникають у цій сфері: (а) колізії між матеріально-правовими нормами федеральних та місцевих законів; (б) співвідношення між нормами внутрішньодержавного та наддержавного характеру у регіональних об'єднаннях на кшталт ЄС (так зване "комунітарне право"); та (в) співвідношення норм міжнародних договорів та національного законодавства як джерел МПрП.

Таким чином, ієрархічне (вертикальне) колізійне право може мати справу з питаннями визначення пріоритету як різнорівневих джерел колізійного права, так і різнорівневих джерел матеріального права. Колізійне і матеріальне начала є тут дуже тісно пов'язаними, інколи їх дуже важко відокремити одне від одного. Зрештою, головна мета колізійного регулювання при цьому залишається незмінною: відшукання належної матеріально-правової норми, яку слід застосувати для вирішення конкретного питання у приватноправових відносинах, ускладнених іноземним елементом.

51. У державах із федеративним устроєм проблема "вертикальної" колізії норм МПрП (тобто в першу чергу колізійних норм) виключається, як правило, завдяки прийняттю відповідних федеральних законів про МПрП, які діють на всій території країни (Австрія, Швейцарія, ФРН та інші). Дещо іншою є ситуація у Сполучених Штатах, де колізійне право розглядається передусім як таке, що регулює колізії законів різних штатів. Тут першочергове значення мають "горизонтальні" (міжштатні), а не "вертикальні" колізії.

Що стосується колізій різнорівневих матеріально-правових актів, у більшості держав із федеративним устроєм законодавець дбає про механізми вирішення колізій між федеральними законами та законами окремих адміністративних одиниць (ст. 6 Конституції США, ст. 31 Конституції ФРН тощо). Зокрема у США діє т.зв. доктрина Ері (Erie Doctrine), за якою федеральний суд США, як правило, повинен застосовувати закони штату, у якому проходило слухання справи, окрім випадків, коли федеральному закону у встановленому порядку надано пріоритет (наприклад, справи про банкрутство, між штатну торгівлю, оподаткування, інтелектуальну власність тощо).

Щодо проблеми ієрархії колізійних норм у "комунітарному праві", джерелами якого виступають як внутрішні акти, так і акти, прийняті наддержавними органами, останнім часом існує тенденція до надання пріоритету останнім. Класичним прикладом є право європейських співтовариств. Згідно із загальноприйнятими принципами взаємодії права співтовариств і національного права держав-учасниць, право співтовариств має наднаціональний і автономний характер, його норми є нормами прямої дії і відповідно мають пріоритет над аналогічними нормами національного права. Останнім часом прийняті в рамках ЄС регламенти у сфері колізійного регулювання приходять на зміну відповідним міжнародним договорам країн ЄС та актам національного законодавства (Регламенти Рим І щодо вирішення колізій у сфері договірних зобов'язань, Рим II щодо колізійного регулювання позадоговірних зобов'язань тощо).

Українським законодавством у цілому сприйнятий підхід, згідно з яким при відсиланні колізійної норми до права держави, у якій діє декілька різнорідних правових систем, належна правова система визначається відповідно до права цієї держави. Такий підхід випливає зі змісту статті 15 українського Закону про МПрП, яка хоча і не спрямована безпосередньо на вирішення ієрархічних колізій, проте може бути застосована за аналогією. Адже встановлення ієрархії джерел права (як матеріального, так і колізійного) є внутрішньою справою кожної держави, отже при вирішенні вертикальних колізій у разі відсилання до іноземного права слід виходити з відповідних правил, прийнятих у відповідній державі.

52. Найчастіше ієрархічні колізії в МПрП виникають з питання співвідношення міжнародних договорів і національних законів як джерел права. Місце міжнародного договору у системі джерел МПрП досі викликає у доктрині гострі дискусії. Втім на рівні законодавства і практики є кілька загальноприйнятих підходів, які дають змогу ефективно регулювати такі ситуації.

Як відомо, в багатьох державах, до яких належить і Україна, не визнається примат міжнародного права. Так, відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. Разом з тим укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе тільки після внесення відповідних змін до Конституції. Отже, фактично укладення міжнародного договору, який суперечить Конституції України, є неможливим.

Водночас положення чинних міжнародних договорів України посідають особливе місце в національному законодавстві. Більшість законодавчих актів України містить застереження, за якими у разі, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж у даному законі, застосуванню підлягають правила міжнародного договору.

У цьому випадку, як зазначають дослідники (див. Сильнейко Н.В., Толочко О.Н. Теоретические проблемы учения о нормах международного частного права //Государство и право. - 2000. -№ 1. - С. 39), пріоритет норми міжнародного договору над нормою національного закону грунтується на її спеціальному характері. Дійсно, норми міжнародних договорів стосуються, як правило, специфічних (на загальному тлі національного законодавства) проблем і специфічного кола учасників. Беручи до уваги загальний принцип права, відповідно до якого спеціальна норма скасовує дію загальної норми, судам слід вирішувати колізії між положеннями міжнародного договору і національного закону на користь міжнародного договору.

Нерідко одна держава є стороною кількох міжнародних договорів, які стосуються того саме предмета і містять різне регулювання з аналогічних питань. Так, у Європейській конвенції про міжнародний комерційний арбітраж 196J р. та у Нью-Йоркській конвенції про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень містяться неоднакові вимоги до форми арбітражної угоди, що не може не викликати певних труднощів на практиці.

Відома справа, що розглядалася судом ФРН, у якій принциповим було питання дійсності арбітражної угоди. Вирішити це питання треба було шляхом вибору між відповідними нормами двох конвенцій. Суд застосував норми Європейської конвенції, виходячи з того, що її було укладено пізніше за Нью-Йоркську, отже, її норми мають пріоритет (див. Минаков А, И. Арбитражные соглашения и практика рассмотрения внешнеэкономических споров. - М. 1985.-С. 31).

Таким чином, загально-правовий принцип lex posterior derogat lege priori (більш пізній закон скасовує попередній) є ще одним засобом вирішення ієрархічних колізій.

У Законі України про МПрП містяться дві норми, що регулюють загальні питання співвідношення міжнародного договору та національного законодавства України. Стаття 3 Закону встановлює загальний принцип пріоритету норм міжнародних договорів України перед нормами цього Закону:

"Якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародною договору".

Оскільки, згідно зі ст. 2 українського закону про МПрП, до сфери його застосування належать питання визначення застосовуваного права і міжнародного цивільного процесу, очевидно, що ст. З Закону стосується пріоритету виключно міжнародних договорів у сфері колізійного регулювання та у сфері міжнародного процесу і виключно з питань, які охоплює цей Закон.

Слід також звернути увагу на положення ч. 5 ст. А українського Закону про МПрП:

"Визначення права, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин на підставі колізійних норм, не здійснюється, якщо міжнародним договором України передбачено застосування до відповідних відносин матеріально-правових норм".

Практика застосування цієї норми українськими судами наразі ще не склалася. Однак це положення прокоментував Вищий господарський суд України у своєму Листі від J січня 2009 р. про узагальнення судової практики вирішення господарськими судами окремих категорій спорів за участю нерезидентів. Зі змісту цього Листа випливає, що немає потреби у визначенні застосовуваного права на підставі колізійних норм Закону, якщо стороною спірних правовідносин є нерезидент, що належить до юрисдикції країни, з якою Україна уклала міжнародний договір, що регулює відповідні питання.

53. Проблемі інтертемпоральних колізій у теорії і практиці МПрП приділяється багато уваги. Питання дії норм у часі з огляду на зміни у законодавстві є актуальним як для матеріального, так і для процесуального, а також колізійного права.

Прикладів зміни колізійних норм в історії МПрП багато. Один із них - відмова від принципу доміцилію як формули прикріплення у питаннях особистих відносин (правоздатність, сімейні стосунки, спадкування) на користь принципу громадянства, як це мало місце у Німеччині 1990 р. та у Бразилії 1917 р. І навпаки, заміна принципу громадянства критерієм місця проживання, як це сталося у Бразилії 1942 р. За різних обставин інтертемпоральне право має вирішувати питання про застосування у конкретному випадку "старих" чи "нових" норм.

Питання дії законів у часі має багато аспектів. Для МПрП найбільш актуальними є три проблеми: а) зміни у колізійному регулюванні країни суду і пов'язані з цим питання ретроактивності "старих" колізійних норм; б) зміни у критеріях формули прикріплення колізійної норми; в) зміни у lex causae, тобто у правопорядку, до якого відсилає колізійна норма.

Зміни у колізійних приписах lex fori є актуальною проблемою в англійському колізійному праві, основним джерелом якого є судовий прецедент. Дійсно, у випадку прийняття нового законодавчого акта, у тому числі з питань колізійного регулювання, цим саме актом, як правило, встановлюється порядок набуття ним чинності і питання його зворотної дії. Закони розраховані головним чином на дію у майбутньому. Інша річ - судовий прецедент із певного колізійного питання, якому надається зворотна сила, що спричиняє труднощі у практиці застосування відповідних колізійних принципів у часі.

Проблема зміни критерію формули прикріплення колізійної норми пов'язана з тим, що формули прикріплення можуть бути як змінними, так і незмінними. До незмінних належать такі, що прив'язані до певного юридичного факту і не можуть змінитися із плином часу (місцезнаходження нерухомого майна, місце укладення шлюбу, місце завдання шкоди тощо). До змінних формул прикріплення належать місце розташування рухомого майна, прапор судна, громадянство, доміцилій та ін.

Складною проблемою фактору часу в колізійному праві є питання змін у законодавстві, до якого відсилає колізійна норма (lex causae), особливо коли передбачається, що такі зміни матимуть зворотну силу. У науці і практиці домінує підхід, згідно з яким суд повинен застосовувати lex causae у повному обсязі, включаючи також перехідні положення іноземного права.

54. Інтертемпоральні колізії є загально-правовою проблемою, тому загальні принципи їх вирішення зазвичай дістають закріплення не у законодавстві з питань МПрП, а у відповідних матеріально-правових актах. Щодо цього слід передусім згадати ст. 58 Конституції України, згідно з якою закони й інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, окрім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи; ст. 5 Цивільного кодексу України, яка регулює дію актів цивільного законодавства в часі. Загальноприйнятим є підхід відшукання норми, яка врегулює дане питання найкращим та найсправедливішим чином, сприятиме захисту прав та інтересів особи тощо. Характерним прикладом є п. 6 (3) британського Акта про заповіти ¡963 p., де визначено, що форма заповіту повинна відповідати вимогам законодавства на час його складання, але якщо ці вимоги змінилися і на момент розгляду справи форма заповіту відповідає новим вимогам, то його не можна вважати недійсним. Отже, змінам у законодавстві надається зворотна сила, якщо вони дозволяють розглядати заповіт як дійсний, але вони позбавляються такої сили, якщо можуть зробити заповіт недійсним.