Стаття 32. Поняття і види доказів
Доказами у справі с будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких Ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані встановлюються такими засобами:
письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;
поясненнями представників сторін та Інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 13.05.97 р. N 251/97-ВР)
КОМЕНТАР:
1. Частиною першою коментованої статті визначаються поняття доказів.
Докази повинні стосуватися перш за все предмету позовних вимог. При подачі доказів до суду, останні повинні прямим або опосередкованим чином доводити або спростовувати твердження, наведені в позовній заяві. По-друге, докази повинні стосуватися тих обставин на які сторони посилають в процесі розгляду справи.
2. В частині другій коментованої статті встановлюються засоби доказування, до яких належать письмові та речові докази, висновки судових експертів тощо. Наведений перелік доказів не є вичерпний. Найбільш поширеними є письмові докази та висновки експертів.
Хоча коментованою статтею передбачається можливість представникам сторін надавати свої пояснення в усній формі, але, на практиці, більшість суддів вимагає надання таких доказів у письмовій формі. Дані вимоги суддів варто вважати швидше позитивними ніж негативними. В разі винесення рішення по справі, сторона матиме змогу перевірити відповідність тверджень, наведених в Рішенні тим поясненням, які надавали сторони.
В тому випадку, якщо сторона дана вала усні пояснення, таку відповідність важко буде перевірити, за виключенням випадків, коли ведеться технічний запис судового засідання.
Особливу увагу необхідно звернути на те, що письмові докази та висновки експертів повинні подаватися до суду завіреними печаткою юридичної особи та підписом директора із зазначенням про відповідність оригіналу. В такому разі для судді діє презумпція достовірності наданих доказів їхнім оригіналам. В тому разі, якщо виникають сумніви в достовірності наданих доказів, суд може призначити їх експертизу.
Варто також звернути особливу увагу на головну відмінність ГПК України від ЦПК України в частині доказів. В коментованому кодексі відсутній такий засіб доказування як показання свідків.
Стаття 33. Обов'язок доказування і подання доказів
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
КОМЕНТАР:
1. Наведена норма коментованої статті зобов'язує сторону доводити ті обставини, на які вона посилається при обґрунтуванні своєї правової позиції.
На відміну від КАС, вказана норма ГПК України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.
Коментована стаття на практиці реалізує ст. 129 Конституції України, де в ч. 2 зазначається, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Аналогічна норма міститься в ст. 43 ГПК України де встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.
2. Частина друга коментованої статті не обмежує право інших учасників судового процесу надавати докази. Якщо інші учаснику судового процесу посилаються на якісь обставини, вони також зобов'язані їх довести певними доказами.
Стаття 35. Підстави звільнення від доказування
Стаття 36. Письмові докази
Стаття 37. Речові докази
Стаття 38. Витребування доказів
Стаття 39. Огляд та дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження
Стаття 40. Повернення письмових і речових доказів
Стаття 41. Призначення і проведення судової експертизи
Стаття 42. Висновок судового експерта
Стаття 43. Оцінка доказів