Науково-практичний коментар Закону України "Про нотаріат" - Коротюк О. В. - РОЗДІЛ III. ПРАВИЛА ВЧИНЕННЯ НОТАРІАЛЬНИХ ДІЙ

ГЛАВА 4. ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ВЧИНЕННЯ НОТАРІАЛЬНИХ ДІЙ

Стаття 41. Місце вчинення нотаріальних дій

Нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування, за винятком випадків, передбачених статтями 9, 55, 60, 65, 66, 70-73, 85, 93 і 103 цього Закону, та інших випадків, передбачених законодавством України.

Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, в державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, чи приміщенні органів місцевого самоврядування В окремих випадках, коли громадянин не може з явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями.

За загальним правилом, нотаріальна дія вчиняється будь-яким нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування. Разом з тим законом передбачено ряд винятків з наведеного правила.

Передусім це стосується обмежень щодо вчинення нотаріальних дій на своє ім'я та від свого імені, у тому числі за участі близьких родичів нотаріуса (див. коментар до ст. 9 Закону України "Про нотаріат").

Інші обмеження стосуються місця вчинення конкретних нотаріальних дій. Норми, які встановлюють ці обмеження, містяться не лише в Законі України "Про нотаріат", айв інших нормативно-правових актах. Так, суттєві обмеження визначені законодавством відносно місця посвідчення договорів (ст. 55 Закону України "Про нотаріат").

Питання визначення нотаріусом місця посвідчення договорів було детально розглянуто у роботі О. В. Коротюк "Нотаріальне посвідчення договорів. Практичні рекомендації":

Таблиця 2 Визначення нотаріусом місця посвідчення договорів

Чинним законодавством України не встановлено вимог щодо місця укладення інших видів договорів, тому можна дійти висновку, що інші договори можуть укладатися незалежно від місцезнаходження майна, що є їх предметом, а також місця проживання (місцезнаходження) сторін.

У Законі України "Про нотаріат" також встановлені обмеження відносно вчинення певних дій:

1. Охорона спадкового майна здійснюється за місцем відкриття спадщини (ст. 60).

2. Обов'язок щодо повідомлення про припинення охорони спадкового майна покладається на нотаріуса за місцем відкриття спадщини (ст. 65).

3. Свідоцтво про право на спадщину видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини (ст. 66).

4. Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя на нерухоме майно видається нотаріусом за місцем знаходження цього майна (ст. 70).

5. Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини (ст. 71).

6. Свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів видається нотаріусом за місцем знаходження цього майна (ст. 72).

7. Накладення заборони відчуження нерухомого майна здійснюється за місцем розташування нерухомого майна або за місцезнаходженням однієї із сторін правочину (ст. 73). Слід зазначити, що зняття заборони відчуження також звичайно здійснюється у нотаріуса, який наклав заборону.

8. Прийняття в депозит грошових сум і цінних паперів провадиться нотаріусом за місцем виконання зобов'язання (ст. 85).

9. Прийняття чеків для пред'явлення до платежу здійснюється нотаріусом за місцезнаходженням платника (ст. 93).

Крім того, згідно зі ст. 103 Закону України "Про нотаріат", якщо міжнародним договором встановлено інші правила про нотаріальні дії, ніж ті, що їх містить законодавство України, то при вчиненні нотаріальних дій застосовуються правила міжнародного договору. Якщо міжнародний договір відносить до компетенції нотаріусів вчинення нотаріальної дії, не передбаченої законодавством України, нотаріуси вчиняють цю нотаріальну дію в порядку, встановлюваному Міністерством юстиції України. Це правило стосується також і місця вчинення нотаріальної дії. Наприклад, згідно з положеннями ст. 48 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року провадження у справах про спадкування рухомого майна здійснюється на території держави, де померлий мав місце проживання в момент своєї смерті, тоді як щодо нерухомого майна такі провадження здійснюються у державі, на території якої знаходиться майно.

Слід зазначити, що дотримання вимоги щодо належного місця вчинення нотаріальної дії є обов'язково необхідною умовою її чинності. У цьому випадку потрібно також врахувати обов'язок нотаріуса вчиняти нотаріальні дії в межах відповідного нотаріального округу (див. коментар до ст. 13і Закону України "Про нотаріат"). Порушення вимог закону щодо місця вчинення нотаріальної дії тягне за собою її недійсність. Наприклад, рішенням судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 02.06.2010 року визнано недійсним заповіт у зв'язку з його посвідченням нотаріусом поза межами свого нотаріального округу. Слід визнати таку практику справедливою з точки зору дотримання принципу законності здійснення нотаріальної діяльності, у межах якого порушення законодавчих норм не допускається.

З огляду на це, переконливою є думка, що навіть коли договір буде нотаріально посвідчений не у належному місці, такий договір не може бути визнаний недійсним, оскільки така підстава для визнання договору недійсним не передбачена Цивільним кодексом України1. Водночас ці автори самі вказують нате, що норма ст. 55 Закону України "Про нотаріат" є публічно-правовим приписом.

Згідно з ч. 2 ст. 41 Закону України "Про нотаріат" нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, в державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, чи в приміщенні органів місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з'явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями. Таким чином, за загальним правилом, особа, яка звертається за вчиненням нотаріальної дії, безпосередньо прибуває до приміщення державної нотаріальної контори, архіву, приватного нотаріуса чи органу місцевого самоврядування. При цьому закон не визначає, які саме випадки слід розцінювати як такі, що унеможливлюють з'явлення особи до вказаних приміщень. Разом з тим випадки вчинення нотаріальних дій на виїзді необхідно відносити до винятків, що здійснюються у разі неможливості такого з'явлення чи зумовлені особливістю вчинюваної нотаріальної дії. До випадків, коли особа не може з'явитись до нотаріуса, можна віднести, зокрема, хворобу, перебування її в установі виконання покарань, лікарні тощо. На нашу думку, формулювання закону "не може з'явитися" слід розглядати не тільки в розумінні абсолютної (фізичної) неможливості прибуття до нотаріуса, але й в контексті наявності певної складності для особи для такого з'явлення (наприклад, перебування вдома з маленькою дитиною, похилий вік тощо). Такий підхід цілком обґрунтовується загальною метою існування інституту нотаріату, що полягає у забезпеченні реалізації, охорони та захисту прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, територіальних громад, а також держави (див. коментар до ст. 1 Закону України "Про нотаріат"). До особливостей вчинюваної нотаріальної дії слід відносити, наприклад, випадки вжиття заходів до охорони спадкового майна, що може бути здійснене тільки у місці, де таке майно знаходиться.

Слід звернути увагу на те, що в ст. 41 Закону України "Про нотаріат" використовується вираз "посвідчувана угода", що викликає деякі зауваження. Відомо, що цивільне законодавство на даний час не містить поняття "угода", воно замінено терміном "правочин". З огляду на це, недоцільним виглядає застосування у Законі України "Про нотаріат" застарілого виразу "угода". Крім того, вчинення нотаріальних дій на виїзді може зумовлюватися особливостями не тільки правочинів, але й інших нотаріальних дій (наприклад, вжиття заходів до охорони спадкового майна). Тому більш правильним здається використання у цьому законі формулювання "особливість вчинюваної нотаріальної дії".

У літературі було висловлено думку, що коли постає питання про те, що особа не може з'явитися до нотаріуса, то ця обставина потребуватиме відповідної перевірки на її достовірність, оскільки нотаріус має її наводити у посвідчуваному ним нотаріальному акті. Але яким чином нотаріус може перевірити цю обставину, коли, наприклад, особа запросила нотаріуса для посвідчення заповіту до своєї квартири телефоном? З одного боку, можна відмовити їй на законних підставах, а з другого, таким чином особі буде відмовлено у виявленні нею останньої волі. Отже, з позицій гуманізму така ситуація має вирішуватись на користь задоволення прохання заповідача, особливо у тих випадках, коли він почувається зле і його волевиявлення може дійсно стати останнім1. На нашу думку, вказане твердження не є безумовним. Зокрема, відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії може ґрунтуватися тільки на підставах, вичерпно перелічених у законі (див. коментар до ст. 49 Закону України "Про нотаріат"). Більше того, закон прямо передбачає можливість особи у певних особливих випадках скористатися правом звернення до нотаріуса без обов'язку з'явлення до нього. У чинному законодавстві відсутні норми, які б закріплювали обов'язок нотаріуса перевіряти неможливість з'явлення особи до нього. Це право є особливо важливим у випадку поганого самопочуття особи без наявності медичних документів, що підтверджують факт поганого стану здоров'я. Якщо б законом вимагалося обов'язкове надання нотаріусу таких доказів, особа була б позбавлена права на вчинення нотаріальних дій без попереднього звернення до медичної установи, що, в окремих випадках, могло б унеможливити вчинення нотаріальної дії взагалі. З огляду на це виглядає доцільним передбачення в законі права особи на виклик нотаріуса без обов'язкового підтвердження підстав здійснення такого виклику, що і має місце зараз.