Науково-практичний коментар Закону України "Про нотаріат" - Коротюк О. В. - Стаття 44. Визначення обсягу цивільної дієздатності фізичних осіб і перевірка цивільної правоздатності та дієздатності юридичних осіб, перевірка повноважень представника фізичної або юридичної особи. Встановлення намірів сторін вчиняти правочин

Під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь.

Визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється за паспортом або іншими документами, передбаченими статтею 43 цього Закону (крім посвідчення водія, особи моряка, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, виданого за місцем роботи фізичної особи), які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. Уразі потреби нотаріусу надається довідка про те, що особа не страждає на психічний розлад, який може вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.

У разі наявності сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, нотаріус зобов'язаний звернутися до органу опіки та піклування за місцем проживання відповідної фізичної особи для встановлення факту відсутності опіки або піклування над такою фізичною особою.

При перевірці цивільної правоздатності та дієздатності юридичної особи нотаріус зобов'язаний ознайомитися з установчими документами, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців цієї юридичної особи і перевірити, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчиняється, обсягу її цивільної правоздатності та дієздатності.

Уразі наявності у нотаріуса сумнівів щодо поданих документів він може витребувати від цієї юридичної особи, державного реєстратора, органів державної податкової служби, інших органів, установ та фізичних осіб додаткові відомості або документи.

Нотаріус при посвідченні правочинів, вчиненні інших нотаріальних дій за участю уповноваженого представника встановлює його особу відповідно до вимог статті 43 цього Закону, а також перевіряє обсяг його повноважень.

Нотаріусу подається довіреність або інший документ, що надає повноваження представникові. Дійсність довіреності перевіряється нотаріусом за допомогою Єдиного реєстру довіреностей.

Якщо від імені юридичної особи діє колегіальний орган, нотаріусу подається документ, в якому закріплено повноваження даного органу та розподіл обов'язків між його членами.

У разі наявності сумнівів щодо уповноваженого представника, а також його цивільної дієздатності та правоздатності нотаріус має право зробити запит до відповідної фізичної чи юридичної особи.

Нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.

Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін.

Встановлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони з метою виключення можливості стороннього впливу на її волевиявлення.

Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

У статті 44 Закону України "Про нотаріат" йдеться про такі правові категорії, як "правоздатність" і "дієздатність", єдність яких становить одне з основоположних для цивільних правовідносин понять- "правосуб'єктність". В юридичній літературі зазначається, що під правосуб'єктністю розуміють не те, якими якостями повинні володіти суб'єкти цивільного права в цілому, а те, яку якість необхідно мати окремому суб'єкту для того, щоб бути визнаним законом учасником цивільних відносин. Наділений правосуб'єктністю громадянин сам по собі ще не є власником тих чи інших суб'єктивних прав, законом за ним визнається лише абстрактна можливість їх набуття в результаті яких-небудь дій або подій - юридичних фактів. Так, громадянин може потенційно бути власником житлового будинку, але для реалізації цієї можливості будинок необхідно побудувати, купити, успадкувати або придбати яким-небудь іншим способом. Лише тоді абстрактна можливість правоволодіння втілиться в конкретному суб'єктивному праві - праві власності.

Під час вчинення нотаріальної дії правосуб'єктність виступає головним критерієм оцінки можливості особи брати участь у відповідних цивільних правовідносинах, вчиняти юридично значущі дії, набувати прав і обов'язків тощо. При цьому у фізичних осіб цивільна правоздатність виникає в момент народження і припиняється у момент смерті (ст. 25 Цивільного кодексу України) і є однаковою для всіх (ст. 26 Цивільного кодексу України), тоді як цивільна дієздатність може різнитися (статті 31,32,34,36,39 Цивільного кодексу України). Водночас правоздатність і дієздатність юридичної особи існують в органічній єдності. З цього випливає, що відносно фізичних осіб нотаріус встановлює тільки дієздатність, а щодо юридичних осіб - і правоздатність, і дієздатність.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 30 Цивільного кодексу України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. В юридичній літературі зазначається, що найбільш істотними елементами змісту дієздатності громадян є можливість самостійного укладення правочинів (правочиноздатність) і можливість нести самостійну майнову відповідальність (деліктоздатність)2. Таким чином, дієздатність слід розглядати, зокрема, як можливість особи набути певних прав, володіти ними, виконувати обов'язки та нести юридичну відповідальність. У цьому контексті важливим є питання розуміння особою значення своїх дій, змісту прав, що набуваються або припиняються, правових наслідків вчинюваних дій. У коментарі до Цивільного кодексу України вказується, що фізична особа повинна бути здатною адекватно відображати у своїй свідомості значення своїх дій та передбачати їх наслідки. Вольовий аспект даної категорії виявляється в тому, що фізична особа при здійсненні своєї цивільної дієздатності може керувати своїми діями, тобто за допомогою своєї волі робити свої дії відповідними до своїх обов'язків.

Перед вчиненням нотаріальної дії нотаріус зобов'язаний перевірити факт наявності у фізичної особи цивільної дієздатності та визначити її обсяг. За цивільним законодавством обсяг дієздатності в першу чергу пов'язується з віком фізичної особи. Це питання розкрито в роботі О. В. Коротюк "Нотаріальне посвідчення договорів. Практичні рекомендації"2. Зокрема, зазначається, що при визначенні обсягу цивільної дієздатності особи нотаріус повинен переконатися в тому, що:

- фізична особа здатна своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати;

- особа здатна своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Згідно з ч. 1 ст. 34 Цивільного кодексу України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). Особа, яка не досягла повноліття, володіє частковою дієздатністю і здатна виконувати певне коло дій. Так, згідно зі ст. 31 Цивільного кодексу України фізична особа до досягнення нею чотирнадцяти років (малолітня особа) має право:

- самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (такі, що задовольняють побутові потреби особи, відповідають її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосуються предметів, які мають невисоку вартість);

- здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Малолітня особа не має права самостійно підписувати правочин, за неї правочин підписуватимуть батьки (один з батьків, усиновлювачі, опікуни) як законні представники (ст. 242 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень ст. 32 Цивільного кодексу України фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право:

- самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (такі, що задовольняють побутові потреби особи, відповідають її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосуються предметів, які мають невисоку вартість);

- здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності;

- самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

- самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

- бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

- самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

Такі дії неповнолітня особа має право вчиняти без згоди батьків (одного з батьків, усиновлювачів, піклувальників). Згідно з ч. 2 ст. 32 Цивільного кодексу України неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів, піклувальників). На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування. Частина 4 цієї ж статті визначає, що згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування.

Існують випадки, коли неповнолітній особі надається повна цивільна дієздатність.

Таблиця 5. Випадки, коли неповнолітній особі надається повна цивільна дієздатність

Важливо, що при наданні неповнолітній особі повної цивільної дієздатності вона, хоча і набуває обсягу можливостей повнолітньої особи, все ж не позбавляється особливостей здійснення цивільних прав, характерних для неповнолітніх осіб. Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 1241 Цивільного кодексу України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Це положення застосовується і в разі надання неповнолітньому повної цивільної дієздатності.

Відповідно до ст. 6 Сімейного кодексу України малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Нотаріусу необхідно пам'ятати, що неповнолітня та малолітня особа є особливими суб'єктами майнових правовідносин. Так, малолітні особи не мають права самостійно укладати та підписувати правочини, у тому числі в разі надання згоди їх батьками (усиновлювачами, опікунами) на вчинення таких правочинів. Слід зазначити, що чинне законодавство не передбачає подібних обмежень щодо неповнолітніх осіб, тому особи віком від 14 до 18 років можуть самостійно підписувати правочини. Тобто, незважаючи на дозвіл підписувати правочини самостійно, неповнолітні особи мають право укладати правочини тільки в разі надання згоди батьків (усиновлювачів, піклувальника).

Згідно зі ст. 242 Цивільного кодексу України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною.

Отже, закон визначає таких представників малолітніх та неповнолітніх осіб:

- батьки;

- усиновлювачі;

- опікун.

Слід зауважити, що піклувальник неповнолітньої особи не є її законним представником відповідно до ст. 242 Цивільного кодексу України.

Таблиця 6. Основні правила перевірки повноважень представників неповнолітніх та малолітніх осіб

Особливими учасниками правочинів є також недієздатні особи та особи з обмеженою цивільною дієздатністю.

Фізична особа може бути визнана недієздатною виключно судом (ст. 39 Цивільного кодексу України). Тобто якщо стороною правочину є недієздатна особа, нотаріусу обов'язково подається рішення суду про визнання її недієздатною, яке набрало законної сили. Згідно зі ст. 41 Цивільного кодексу України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-який правочин. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун. Як випливає зі змісту статей 60 та 61 Цивільного кодексу України, особі, яка визнана судом недієздатною, опікун призначається виключно судом. Отже, нотаріусу подається рішення суду про визнання такої особи недієздатною, а також рішення суду про призначення опікуна недієздатної особи. Зазвичай ці два положення містяться в одному рішенні суду. Нотаріус обов'язково звіряє дані про прізвище, ім'я та по батькові особи-опікуна, а також інші дані в рішенні суду з даними в паспорті особи-опікуна.

Стороною договору також може бути і особа, цивільна дієздатність якої обмежена. Обмеження цивільної дієздатності відбувається також виключно за рішенням суду (ст. 36 Цивільного кодексу України). Згідно зі ст. 37 Цивільного кодексу України над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника. Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпоряджання ними здійснюються піклувальником. Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними. Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі. Як випливає зі змісту статей 60 та 61 Цивільного кодексу України, піклувальник призначається особі з обмеженою дієздатністю саме судом. Тому на підтвердження повноважень піклувальника подається саме рішення суду. Необхідно зауважити, що частіше за все положення про визнання особи обмежено дієздатною та про призначення їй піклувальника об'єднуються судом в одному рішенні.

Копії всіх зазначених рішень судів, а саме про визнання особи безвісно відсутньою, померлою, про усиновлення дитини, про визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною, про призначення особі опікуна або піклувальника тощо, залишаються у матеріалах справи нотаріуса до відповідного правочину, який ним посвідчується. Саме ці документи підтверджують відповідний правовий статус особи.

Слід зазначити, що окремі види нотаріальних дій вчиняються незалежно від обсягу цивільної дієздатності окремих її учасників. Зокрема, це видача свідоцтва про те, що фізична особа є живою (див. коментар до ст. 80 Закону України "Про нотаріат"), перебуває в певному місці (див. коментар до ст. 81 Закону України "Про нотаріат"), посвідчення тотожності особи з особою, зображеною на фотокартці (див. коментар до ст. 82 Закону України "Про нотаріат"). Це пов'язується з тим, що зміст вказаних нотаріальних дій полягає у підтвердженні фактів, які не залежать від наявності повної цивільної дієздатності.

Особливості має також встановлення обсягу дієздатності представника юридичної особи.

Відповідно до ч. 4 ст. 87 Цивільного кодексу України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 4 "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На відміну від фізичної особи, яка має з народження повну цивільну правоздатність, юридична особа набуває право мати цивільні права та обов'язки з моменту її державної реєстрації, тобто засвідчення факту її створення і внесення відповідного запису щодо неї до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Якщо юридична особа не зареєстрована належним чином, вона не має цивільної правоздатності.

Тому в юридичної особи нотаріус зобов'язаний перевірити не тільки дієздатність, а й правоздатність.

Згідно зі ст. 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Це означає, що тільки зареєстрована належним чином юридична особа володіє цивільною правоздатністю в повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 44 Закону України "Про нотаріат" при перевірці цивільної правоздатності та дієздатності юридичної особи нотаріус зобов'язаний ознайомитися з установчими документами, свідоцтвом про державну реєстрацію і витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців цієї юридичної особи і перевірити, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчиняється, обсягу її цивільної правоздатності та дієздатності.

Тобто закон зобов'язує нотаріуса перевірити такі документи юридичної особи:

- свідоцтво про державну реєстрацію (виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що на даний час видається замість свідоцтва про державну реєстрацію);

- установчі документи;

- витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" свідоцтво про державну реєстрацію-документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи - підприємця або виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Свідоцтво про державну реєстрацію є підтвердженням правоздатності юридичної особи (або виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), а саме - створення її та внесення відомостей щодо неї до Єдиного державного реєстру.

Якщо визначається дієздатність фізичної особи - підприємця нотаріусом вимагається подання свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця або виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Слід звернути увагу на те, що з набранням чинності Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 01.07.2004 року та одночасним набранням чинності Порядку оформлення бланка свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи і бланка свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, затвердженого наказом Держпідприємництва 06.04.2004 року № 39 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.04.2004 року за № 510/9109, для юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців встановлено нову форму свідоцтва про реєстрацію. Якщо особа не змінила старе свідоцтво на нове, то даних про таку юридичну особу чи фізичну особу - підприємця немає в Єдиному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, витяг з якого нотаріус зобов'язаний вивчити при встановленні правоздатності та дієздатності. Тобто свідоцтво про реєстрацію старого зразка не засвідчує факт внесення особи до Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також не відповідає формі свідоцтва, встановленій діючими нормами законодавства. Тому нотаріус не може за таким документом перевірити правоздатність та визначити дієздатність, і в такому випадку йому необхідно рекомендувати особі замінити старий документ на новий.

Важливо, що згідно з ч. 2 ст. 87 Цивільного кодексу України установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.

Згідно з ч. 1 ст. 57 Господарського кодексу України, установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання. Частина 4 цієї ж статті передбачає, що положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках, визначених законом.

Слід зазначити, що установчі документи для товариств, підприємств, відокремлених підрозділів тощо є різними, тому нотаріусу необхідно приділити значну увагу при їх вивченні та дослідженні. Трапляються випадки, коли установчий документ оформлений з порушеннями або його форма не відповідає вимогам законодавства. У такому разі нотаріус не може приймати документ для вчинення нотаріальної дії (див. коментар до ст. 47 Закону України "Про нотаріат").

Варто зауважити, що незважаючи на організаційно-правову форму юридичної особи, а також на те, чи є вона благодійною організацією, чи об'єднанням громадян, правоздатність ЇЇ виникає з моменту державної реєстрації і отримання свідоцтва про державну реєстрацію (виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

Частина 4 ст. 44 Закону України "Про нотаріат" також зобов'язує нотаріуса при перевірці цивільної правоздатності та дієздатності юридичної особи ознайомитися з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців цієї юридичної особи.

Згідно з п. 5.1 Положення про порядок надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, затвердженого наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 20.10.2005 року № 97 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.10.2005 року за № 1294/11574, витяг - це документ, що містить відомості про юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців за критерієм пошуку, зазначеним у запиті. У витягу відображається інформація за вказаними у запиті параметрами.

Слід зазначити, що інформація з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців може надаватися не тільки у формі витягу, але й у формі довідки та виписки (статті 20,21 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"). Але, враховуючи пряму вказівку на це законодавчого акта (ч. 4 ст. 44 Закону України "Про нотаріат"), нотаріус повинен ознайомитися саме з витягом з реєстру і відповідно не може брати до уваги довідку або виписку.

У разі наявності сумнівів щодо поданих документів нотаріус має право витребувати від цієї юридичної особи, державного реєстратора, органів державної податкової служби, інших органів, установ та фізичних осіб додаткові відомості або документи (див. коментар до ст. 46 Закону України "Про нотаріат").

Згідно з ч. 5 глави 4 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України перевірка повноважень представників осіб за довіреністю або за законом здійснюється за довіреністю або документом, що підтверджує повноваження законного представника. Нотаріус при посвідченні правочинів, вчиненні інших нотаріальних дій за участю уповноваженого представника встановлює його особу відповідно до вимог ст. 43 Закону, а також перевіряє його дієздатність та обсяг наданих йому повноважень. Дійсність довіреності перевіряється нотаріусом за Єдиним реєстром довіреностей, за винятком довіреностей, які складено за кордоном за участю іноземних властей або які від них виходять, за умови їх легалізації уповноваженими органами. Без легалізації такі довіреності приймаються нотаріусами у тих випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, в яких бере участь Україна (див. коментар до ст. 100 Закону України "Про нотаріат"). За результатами перевірки дійсності довіреності (її дубліката) виготовляється витяг з Єдиного реєстру довіреностей, який додається до примірника правочину, що залишається у справах нотаріуса. У разі наявності сумнівів щодо уповноваженого представника, а також його цивільної дієздатності нотаріус має право зробити запит до відповідної фізичної або юридичної особи, від імені якої діє представник.

Відповідно до ч. 6 ст. 44 Закону України "Про нотаріат" нотаріус при посвідченні правочинів, вчиненні інших нотаріальних дій за участю уповноваженого представника встановлює його особу, а також перевіряє обсяг його повноважень. Встановлення особи відбувається за загальними правилами (див. коментар до ст. 43 Закону України "Про нотаріат").

У частині 1 ст. 237 Цивільного кодексу України встановлюється, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. У частині 3 цієї ж статті зазначається, що представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Отже, представництво може виникати на підставі:

- договору;

- закону;

- акта органу юридичної особи;

- з інших підстав.

Згідно з положеннями ст. 244 Цивільного кодексу України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Тобто можна зробити висновок, що представництво, яке ґрунтується на договорі, виникає на підставі попередньої домовленості між особою-довірителем та представником.

Згідно з ч. 2 ст. 244 Цивільного кодексу України довіреність також може видаватися на підставі акта органу юридичної особи. Тобто, наприклад, спочатку юридичною особою було складено відповідне рішення (протокол) про уповноваження представника на вчинення певних дій, а потім довіреність на підставі даного протоколу.

Обсяг повноважень представника як фізичної, так і юридичної особи визначається за змістом довіреності, яка передбачає такі повноваження. При перевірці обсягу повноважень представника важливо врахувати особливі вимоги законодавства щодо видачі і реєстрації довіреностей.

Якщо нотаріальна дія вчиняється за участю юридичної особи, нотаріус зобов'язаний перевірити повноваження особи, яка представляє таку юридичну особу. Якщо від імені юридичної особи діє керівник, нотаріусом вимагаються документи, які передбачають повноваження керівника та посвідчують його службове становище (наприклад, протокол загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю).

При вивченні документа про призначення особи на посаду необхідно звернути особливу увагу на те, хто підписав цей документ (на ньому повинні бути підписи засновників (власника) юридичної особи), яким органом особу було обрано на цю посаду (наприклад, якщо за статутом директор призначається загальними зборами засновників, то документом про призначення на посаду повинен бути протокол загальних зборів засновників, а не іншого органу), чи повноважний був такий орган призначати особу на посаду (наприклад, якщо протокол підписали не всі засновники, а ті, хто володіє часткою в статутному капіталі в розмірі 10 %, а в статуті вказано, що призначення на цю посаду здійснюється 100 % голосів засновників, то зрозуміло, що такий протокол приймати не можна).

Необхідно також пам'ятати, що при укладенні правочину від імені юридичної особи не керівником, а іншою особою, нотаріус повинен вимагати від такої особи довіреність від цієї юридичної особи на укладення відповідного правочину. Якщо від імені юридичної особи діє філія чи представництво, важливо також ознайомитись зі змістом положення про філію чи представництво. Варто зазначити, що керівники філії та представництв отримують відповідні повноваження на підставі наказу про призначення на посаду та довіреності.

Згідно з ч. 4 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" відокремлені підрозділи юридичної особи державній реєстрації не підлягають. Це означає, що відокремлений підрозділ юридичної особи не отримує свідоцтва про державну реєстрацію (виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" відомості про відокремлені підрозділи юридичної особи залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фіз