Науково-практичний коментар Закону України "Про нотаріат" - Коротюк О. В. - Стаття 49. Відмова у вчиненні нотаріальних дій

Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо:

1) вчинення такої дії суперечить законодавству України;

2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії;

3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії;

4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства;

5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень;

6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності;

7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення;

8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов'язані з її вчиненням;

9) в інших випадках, передбачених цим Законом.

Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 цього Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 цього Закону

Нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.

На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов'язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

У наведеній статті розкривається питання реалізації обов'язку нотаріуса відмовити у вчиненні нотаріальної дії, випадки чого чітко врегульовано законом. Необхідно зазначити, що така відмова, як і вчинення нотаріальної дії, є саме обов'язком нотаріуса або відповідної посадової особи, тому не може здійснюватися на власний розсуд.

Як випливає з п. 9 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про нотаріат" підстави для відмови у вчиненні нотаріальної дії можуть встановлюватися тільки цим законом. Поняття "відмова" розкривається через значення дієслова "відмовити", що означає відповісти негативно на прохання, вимогу чи яку-небудь пропозицію1. З цього випливає, що відмовити у вчиненні нотаріальної дії можна лише тій особі, яка звернулась за її вчиненням. Відмова означає неможливість вчинення конкретної нотаріальної дії. Як можна побачити зі змісту розглядуваної статті, окремі підстави такої відмови виключають можливість вчинення нотаріальної дії взагалі (наприклад, якщо її вчинення суперечить чинному законодавству), а інші - лише означають неможливість її вчинення у конкретних умовах (наприклад, якщо нотаріальна дія підлягає вчиненню іншими нотаріусом). У будь-якому разі, особа має право на оскарження відмови (див. коментар до ст. 50 Закону України "Про нотаріат"), але залежно від підстави відмови також може мати можливість вчинення даної нотаріальної дії, наприклад, шляхом звернення до нотаріуса іншого нотаріального округу. При цьому відмова може здійснюватися як до початку вчинення нотаріальної дії (наприклад, у випадку невнесення особою плати за її вчинення), так і після початку (наприклад, у разі виявлення, що особа визнана недієздатною).

У пункті 1 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про нотаріат" встановлено, що нотаріус зобов'язаний відмовити у вчиненні нотаріальної дії, якщо вчинення такої дії суперечить законодавству України. Це випливає безпосередньо з принципу законності, на якому ґрунтується діяльність органів юстиції, у тому числі нотаріату (див. коментар до ст. 1 Закону України "Про нотаріат"). Таким чином, у разі якщо вчинення нотаріальної дії буде порушувати певні норми чинного законодавства, нотаріус зобов'язаний відмовити в її вчиненні.

До таких ситуацій слід віднести випадки:

- якщо особи виявили бажання вказати у посвідчуваному право-чині неправомірні умови;

- якщо документ, за посвідченням чи видачею якого звернулась особа, у разі його посвідчення буде суперечити нормам моралі чи публічного порядку в державі;

- якщо посвідчуваний правочин є фіктивним або удаваним тощо. Слід зазначити, що всі вказані у ч. 1 ст. 49 Закону України "Про

нотаріат" випадки можна віднести до випадків, коли вчинення нотаріальної дії суперечило б діючому законодавству.

У пункті 2 ч. 1 вказаної статті визначено, що нотаріус зобов'язаний відмовити у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для її вчинення. У даному випадку передувати відмові може відкладення вчинення нотаріальної дії чи зупинення її вчинення (див. коментар до ст. 42 Закону України "Про нотаріат"). При цьому відмова здійснюється незалежно від підстав неподання зазначених відомостей чи документів. Варто звернути увагу на використання словосполучення "відомості та документи", що здається дещо неточним. Так, цілком доцільно розглядати можливості подання відомостей і подання документів окремо одне від одного. Зокрема, не всі відомості, що надаються для вчинення нотаріальної дії, містяться саме в документах. В окремих випадках правомірним є подання їх навіть в усному порядку. Тому більш правильним виглядає використання формулювання "відомості чи документи".

Відмова у вчиненні нотаріальної дії можлива і без попереднього відкладення чи зупинення її вчинення. Наприклад, у разі відмови особи надавати відомості чи документи, необхідні для вчинення дії, нотаріус зобов'язаний відмовити в її вчиненні невідкладно.

Важливо, що формулювання "необхідні для вчинення нотаріальної дії" включає таке:

- перелік документів, без наявності яких вчинення нотаріальної дії є неможливим (див. коментар до ст. 46 Закону України "Про нотаріат");

- відповідність поданих документів встановленим вимогам законодавства (див. коментар до ст. 47 Закону України "Про нотаріат").

Остання умова виглядає не менш важливою та необхідною характеристикою поданих документів, ніж перша. У разі невідповідності їх законодавству можна говорити про те, що нотаріусу не подано необхідних для вчинення нотаріальної дії документів. Зазначене обґрунтовується і положеннями ч. 2 ст. 49 Закону України "Про нотаріат", де зазначається, що нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у ст. 47 цього Закону, або містять відомості, передбачені ч. З ст. 47 цього Закону.

Згідно з п. З ч. 1 ст. 49 Закону України "Про нотаріат" нотаріус чи відповідна посадова особа зобов'язані відмовити у вчиненні нотаріальної дії, якщо дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії. У даному випадку йдеться про дотримання вимог закону щодо нотаріальних округів (див. коментар до ст. 13і Закону України "Про нотаріат"), інших обмежень у вчиненні нотаріальних дій (див. коментар до ст. 9 Закону України "Про нотаріат"). Важливо, що порушення зазначеної вимоги тягне за собою недійсність вчиненої нотаріальної дії. Такі випадки слід розцінювати як перевищення нотаріусом або відповідною посадовою особою наданих їм повноважень (див. коментар до ст. 27 Закону України "Про нотаріат").

Відповідно до положень п. 4 ч. 1 розглядуваної статті нотаріальна дія не може бути вчинена, якщо у нотаріуса чи відповідної посадової особи є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства. Зазначена норма закону викликає деякі зауваження. Так, у буквальному її розумінні сумніви, що є підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії, можуть стосуватися тільки особи, яка звернулася за її вчиненням. Це виявляється неправильним з огляду на те, що нотаріальна дія ґрунтується на засадах добровільності і вільного волевиявлення, що виключає наявність будь-якого тиску на будь-кого з її учасників і може бути вчинена тільки у разі розуміння кожним з них її змісту і правових наслідків, а також висловлення бажання взяти в ній участь. Тому правомірним є застосування вказаної норми до всіх учасників нотаріальної дії, а не тільки до особи, яка звернулась за її вчиненням.

Важливо, що для вчинення нотаріальної дії нотаріус повинен упевнитися в тому, що всі її учасники усвідомлюють значення своїх дій, можуть керувати ними (тобто володіють необхідним обсягом цивільної дієздатності (див. коментар до ст. 44 Закону України "Про нотаріат")), а також розуміють значення вчинюваної нотаріальної дії, її зміст, правові наслідки і не діють під впливом насильства. При цьому вказане положення, за загальним правилом, слід застосовувати під час вчинення всіх нотаріальних дій і щодо всіх її учасників. Наприклад, не допускається участь у посвідченні заповіту свідка, який не розуміє змісту посвідчуваного правочину, тощо. Разом з тим окремі види нотаріальних дій вчиняються незалежно від обсягу цивільної дієздатності окремих її учасників. Зокрема, це видача свідоцтва про те, що фізична особа є живою (див. коментар до ст. 80 Закону України "Про нотаріат"), перебуває в певному місці (див. коментар до ст. 81 Закону України "Про нотаріат"), посвідчення тотожності особи з особою, зображеною на фотокартці (див. коментар до ст. 82 Закону України "Про нотаріат"). Це пов'язується з тим, що зміст вказаних нотаріальних дій полягає у підтвердженні фактів, які не залежать від наявності повної цивільної дієздатності.

Згідно з вимогами п. 5 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про нотаріат" нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо з проханням про вчинення такої дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень. Від імені недієздатної особи повинен діяти її представник, що має необхідний обсяг повноважень (див. коментар до ст. 44 Закону України "Про нотаріат"). Важливо, що недієздатна особа не має права самостійно звернутися за вчиненням будь-якої нотаріальної дії, а її представник повинен мати обсяг повноважень на вчинення відповідних дій від імені недієздатного. При цьому недієздатність окремих учасників нотаріальної дії взагалі не допускається (наприклад, заповідача або свідків тощо).

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про нотаріат" нотаріальна дія не може бути вчинена, якщо правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним в їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності. Вчинення нотаріальної дії за участю юридичної особи передбачає обов'язкове ознайомлення нотаріуса з її установчими документами (див. коментар до ст. 44 Закону України "Про нотаріат"). Слід мати на увазі, що юридична особа хоча і є вільною у виборі сфери правовідносин, учасником яких вона стає, все ж повинна спрямовувати свою діяльність згідно з власними статутними завданнями і не може виходити за їх межі. Крім того, йдеться про вчинення правочинів за межами повноважень представника юридичної особи. Наприклад, якщо керівник товариства має обмеження щодо підписання ним окремих договорів, то здійснення підписання ним такого документа означатиме перевищення повноважень. Важливо, що згідно з ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Останнє не може існувати в рамках нотаріальної діяльності, яка грунтується на принципі її здійснення виключно в межах вимог закону.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про нотаріат" нотаріальна дія не може бути вчинена, якщо особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення. Стягнення плати за вчинення нотаріальних дій є одним із обов'язків нотаріуса (див. коментар до ст. 19 Закону України "Про нотаріат"), тому неоплата нотаріальної дії унеможливлює її вчинення. Аналогічна умова діє і щодо особи, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, і не внесла встановлені законодавством платежі, пов'язані з її вчиненням (п. 8 розглядуваної статті). Останнє також входить до обов'язків нотаріуса (див. коментар до ст. 19 Закону України "Про нотаріат").

Обов'язок нотаріуса та відповідної посадової особи вчиняти нотаріальної дії передбачений ч. З ст. 49 Закону України "Про нотаріат", де встановлено заборону безпідставної відмови в її вчиненні. При цьому відповідно до ч. 4 вказаної статті на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов'язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову. Поряд із цим винесення такої постанови може стосуватися тільки відмови у вчиненні саме нотаріальної дії, а її винесення стосовно нотаріального акта, що є поняттям значно ширшим за поняття нотаріальної дії (див. коментар до ст. 34 Закону України "Про нотаріат"), законом не передбачено.

Відповідно до ч. З гл. 13 розд. І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

У постанові про відмову зазначаються:

- дата винесення постанови;

- прізвище, ініціали нотаріуса, який виніс постанову, найменування та місцезнаходження державної нотаріальної контори або найменування нотаріального округу та адреса розташування робочого місця приватного нотаріуса;

- прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, місце її проживання або найменування і місцезнаходження юридичної особи;

- про вчинення якої нотаріальної дії просила особа, що звернулася до нотаріуса (короткий зміст прохання);

- причини відмови у вчиненні нотаріальної дії з посиланням на чинне законодавство;

- порядок і строки оскарження відмови з посиланням на норми цивільного процесуального законодавства.

Отже, відмова у вчиненні нотаріальної дії за загальним правилом здійснюється в усній формі, а у випадку наявності вимоги особи, яка звернулась за вчиненням даної нотаріальної дії, - виноситься постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Крім того, вказаній особі роз'яснюється порядок оскарження такої постанови (див. коментар до ст. 50 Закону України "Про нотаріат").