Науково-практичний коментар Закону України "Про нотаріат" - Коротюк О. В. - Стаття 58. Посвідчення доручень. Припинення дії доручень

Нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії) посвідчують доручення, складені від імені однієї або кількох осіб, на ім'я однієї особи або кількох осіб.

Строк, на який може бути видано доручення, визначається цивільним законодавством України.

Доручення, видане в порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню після подання основного документа, в якому застережено право на передоручення, або після подання доказів того, що представник за основним дорученням примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала доручення.

Доручення, видане в порядку передоручення, не може містити в собі більше прав, ніж їх передано за основним дорученням. Строк дії доручення, виданого за передорученням, не може перевищувати строку дії основного доручення, на підставі якого воно видане.

Припинення дії доручення провадиться в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Згідно з ч. З ст. 244 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Важливо звернути увагу на використання у цивільному законодавстві саме терміна "довіреність", тоді як у Законі України "Про нотаріат" застосовано застаріле формулювання "доручення". Поняття "довіреність" визначається як документ, що надає кому-небудь право діяти від імені особи, яка його видала. Як бачимо, довіреністю є правочин, який вчиняється з конкретною метою - здійснення представництва особи перед третіми особами з певних питань. При цьому, виходячи з сутності даного поняття, представник за довіреністю може наділятися певними правами, що належать довірителю.

Відповідно до ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Термін "довіреність" походить від дієслова "довірити", що означає надавати довіру, доручити, передати1. Останнє зумовлює розуміння сутності довіреності як передачі певних прав довірителя його представнику, що виключає виникнення за довіреністю зобов'язань. Так, якщо довіреність видається на підставі договору доручення, за яким повірений має відповідні обов'язки перед довірителем, останній має право вимагати виконання повіреним вказаних обов'язків, виходячи з умов договору, але не довіреності, за якою представнику передаються лише права, необхідні для виконання певних дій від імені та в інтересах довірителя. Так, на відміну від випадків виконання особою обов'язків, представник має право відмовитись від вчинення дій, які були визначені довіреністю (ч. 1 ст. 250 Цивільного кодексу України). При цьому він зобов'язаний негайно повідомити особу, яку представляє, про відмову від вчинення вказаних дій. Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам. Представник відповідає перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог, встановлених частинами 2 та 3 ст. 250 Цивільного кодексу України. Як бачимо, відмова від здійснення представництва за довіреністю є невід'ємним правом представника, хоча і пов'язується законом із виникненням певних обов'язків. Право на таку відмову обмежується тільки у випадку появи певних невідкладних обставин, що створюють загрозу завдання збитків довірителю чи іншій особі.

Відповідно до під п. 2.1 п. 2 гл. 4 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України у довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити представнику. Чітке формулювання дій представника - важлива умова виконання превентивної функції інституту нотаріату, що є невід'ємною частиною нотаріальної діяльності (див. коментар до ст. 1 Закону України "Про нотаріат"). Разом з тим закон встановлює деякі обмеження кола дій, що може вчиняти представник за довіреністю. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 238 Цивільного кодексу України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Наприклад, якщо особі належить частина квартири, а в довіреності вказано, що така особа надає право продати всю вищевказану квартиру, то права представника на продаж всієї квартири не виникає. Згідно з ч. 2 ст. 238 Цивільного кодексу України представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Такі випадки стосуються, наприклад, складення заповіту (див. коментар до ст. 56 Закону України "Про нотаріат").

Відповідно до ч. З ст. 238 Цивільного кодексу України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Ця норма є важливою з точки зору унеможливлення зловживання представника отриманими за довіреністю правами. Слід зазначити, що випадки підписання представником відповідного договору з власною дружиною чи чоловіком слід також розцінювати як вчинення дій у своїх інтересах, оскільки в цьому разі представник діє в інтересах своєї сім'ї, тобто і в своїх власних інтересах. Необхідно зазначити, що правочини, укладені з порушенням ч. З ст. 238 Цивільного кодексу України, визнаються судом недійсними. Наприклад, у рішенні Волочиського районного суду Хмельницької області від 04.05.2011 року у справі № 2-374/11 зазначено, що при укладенні довіреності та наданні всупереч ч. 2 ст. 238 Цивільного кодексу України повноважень представнику вчиняти в своїх інтересах правочини від імені довірителя були порушені вимоги ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, тому згідно з ч. З ст. 215 Цивільного кодексу України це тягне за собою недійсність правочину (довіреності) в цій частині.

Згідно з під п. 2.4 п. 2 гл. 4 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України у довіреності на укладання договору дарування обов'язково зазначаються прізвище, ім'я, по батькові або повне найменування обдаровуваного. У разі невиконання такої умови довіреність є нікчемною. Це положення випливає з вимог ч. 4 ст. 720 Цивільного кодексу України. При цьому відповідно до ч. З ст. 209 Цивільного кодексу України нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 цього Кодексу. Отже, нотаріус не має права посвідчувати довіреність щодо здійснення дарування майна без зазначення в її тексті прізвища, ім'я, по-батькові чи найменування обдаровуваного.

Згідно з положеннями ст. 239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. Це зумовлено виникненням певних меж вчинюваних представником дій. Враховуючи, що представник діє не від власного імені, право на вчинення всіх дій, які він вчиняє, повинно виходити від довірителя. Тому відповідно до ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі подальшого схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Тобто у разі несхвалення довірителем вчинюваного правочину зазначені дії представника не породжують для довірителя будь-яких правових наслідків. З огляду на це у випадку вчинення правочину уповноваженим представником як фізичної, так і юридичної особи важливо, у першу чергу визначити коло наданих йому довірителем прав.

Згідно з ч. 1 ст. 58 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують доручення, складені від імені однієї або кількох осіб, на ім'я однієї особи або кількох осіб. Право на посвідчення довіреностей надається законом нотаріусу (див. коментар до ст. 34 Закону України "Про нотаріат"), посадовим особам органів місцевого самоврядування (див. коментар до ст. 37 Закону України "Про нотаріат"), посадовим особам консульських установ (див. коментар до ст. 38 Закону України "Про нотаріат"), іншим посадовим особам (див. коментар до ст. 40 Закону України "Про нотаріат"). Важливо, що відповідно до ч. 1 ст. 245 Цивільного кодексу України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Відомо, що цивільне законодавство визначає усну та письмову форми вчинення правочинів (ст. 205 Цивільного кодексу України). Поряд із цим на практиці, якщо правочин підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню або сторони домовились про його нотаріальне посвідчення, вимагається нотаріально посвідчена довіреність. Це зумовлено тим, що документ, складений і посвідчений нотаріусом, сприймається як такий, що складений відповідно до вимог закону і що цей документ дійсно доводить факт його укладення і підписання конкретними особами, тощо. Така практика, крім того, походить від норм Цивільного кодексу Української PCP від 18.07.1963 року, в якому фігурувало поняття "нотаріальна форма". Останнє зумовлює сприйняття формулювання, за яким форма довіреності повинна відповідати формі правочину, як обов'язковість його нотаріального посвідчення.

У підпункті 2.5 п. 2 гл. 4 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України визначені обов'язкові реквізити довіреності. До них віднесено:

- місце і дата її складання (підписання);

- прізвища, імена, по батькові (повне найменування для юридичної особи);

- місце проживання (місцезнаходження - для юридичної особи) представника і особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посади, які вони займають;

- у довіреностях, що видаються на вчинення правочинів щодо розпорядження майном, також зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків довірителя (податковий номер);

- у довіреностях, виданих на ім'я адвокатів, можуть зазначатися їх статус та членство в адвокатському об'єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об'єднання).

Окремі із перелічених реквізитів зазначаються лише у певних випадках. Наприклад, у разі посвідчення заповіту обов'язково необхідним є вказання дати і місця народження заповідача (див. коментар до ст. 56 Закону України "Про нотаріат"). У випадку посвідчення довіреності на представника юридичної особи, який займає певну посаду, в тексті вказується його посада.

Обов'язково необхідним реквізитом довіреності є також дата її вчинення (ч. З ст. 247 Цивільного кодексу України). При цьому відсутність цього реквізиту має місце у всіх випадках неможливості встановлення дати посвідчення довіреності (наприклад, у разі наявності розбіжностей дати в тексті документа і дати, зазначеної в посвідчувальному написі, тощо).

Важливим є питання визначення строку довіреності. Згідно з ч. 1 ст. 247 Цивільного кодексу України строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії. При цьому поняття "строк" слід сприймати саме в розумінні ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України, де зазначається, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Відповідно до ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Отже, довіреність не може бути видана "строком до певного часу", а тільки "на певний строк" або "безстроково". З цього випливає, що обчислення періоду дії довіреності повинно відбуватися з урахуванням вимог ст. 254 Цивільного кодексу України. Згідно з під п. 3.2 п. З гл. 4 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України строк дії довіреності зазначається словами та визначається роками, місяцями, тижнями, днями і не може бути визначений настанням будь-якої події. Це положення безпосередньо випливає з поняття "строк", про що вже йшлося.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного кодексу України строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана. Щодо виконання нотаріусом зазначеної норми Головним управління юстиції у м. Києві 12.06.2007 року було складено інформаційний лист №1 "Щодо запобігання порушенню ч. 2 ст. 247 Цивільного кодексу України", згідно з яким для виконання ч. 2 ст. 247, ч. 1 ст. 251, ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України необхідно, щоб в основній довіреності, в якій передбачено право передоручення, зокрема, був чітко визначений роками, місяцями, тижнями, днями або годинами строк її дії. Якщо строк дії основної довіреності не вказаний, неможливо видати довіреність у порядку передоручення в межах строку дії основної довіреності, а значить, виконати вимоги ч. 2 ст. 247 Цивільного кодексу України. Слід зазначити, що такий висновок видається досить спірним, враховуючи, що законом прямо не заборонено видавати довіреність у порядку передоручення, якщо в основній довіреності не вказано строк її дії. З огляду на це у такому випадку можливо говорити про дещо розширене тлумачення норм цивільного законодавства.

Необхідно звернути увагу на положення ч. 1 ст. 58 Закону України "Про нотаріат" та під п. 1.2 п. 1 гл. 4 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, де зазначається, що нотаріуси посвідчують довіреності, складені від імені однієї або кількох осіб, на ім'я однієї особи або кількох осіб. Вказані норми викликають суттєві зауваження. Так, посвідчення однієї довіреності від імені декількох осіб видається неможливим. Зокрема, це безпосередньо випливає з положень ст. 244 Цивільного кодексу України, де вказується, що довіреність видається однією особою іншій особі. При цьому в разі посвідчення нотаріусом довіреності від імені декількох осіб неможливою є її реєстрація в Єдиному реєстрі довіреностей, оскільки за технічними можливостями вказаного реєстру допускається внесення відомостей лише щодо одного довірителя. Таким чином, здається правомірним висновок про необхідність внесення відповідних змін до вищезазначених норм щодо посвідчення довіреності виключно від імені однієї особи.

Важливо, що при посвідченні довіреності нотаріус може вказувати певні відомості зі слів довірителя, крім тих, що повинні бути ним перевірені на підставі поданих документів (прізвище, ім'я, по батькові довірителя, реєстраційний номер його облікової картки платника податків, місце проживання тощо). Такі відомості, як прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання представника, адреса майна, якого стосується довіреність, не повинні підтверджуватися документально. Це знайшло своє відображення і в судовій практиці. Наприклад, у рішенні Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 02.06.2008 року у справі № 2-458/2008 зазначається, що при посвідченні довіреностей від однієї особи іншій особі нотаріус не зобов'язаний перевіряти, чи має місце насправді та подія чи той факт, відносно якого особа, що видає довіреність, виражає своє волевиявлення.

Деякі особливості має посвідчення довіреності у порядку передоручення. Згідно з ч. 1 ст. 240 Цивільного кодексу України представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Таким чином, право на передачу представником своїх повноважень виникає тільки у випадку прямої вказівки на це в документі, що надає йому відповідні повноваження, чи в законі, а також у виняткових випадках - для здійснення охорони інтересів довірителя. Відповідно до під п. 5.1 п. 5 гл. 4 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України довіреність, видана в порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню після подання основної довіреності, у якій застережене право на передоручення, або після подання доказів того, що представник за основною довіреністю примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. При цьому в разі наявності права на передоручення представник може передоручити свої повноваження частково або в повному обсязі. Важливо, що згідно з ч. 2 ст. 240 Цивільного кодексу України представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. Слід зазначити, що замісник виконує функції представника, тобто він покликаний представляти інтереси саме довірителя. Поряд із цим замісник дещо обмежується законом у певних повноваженнях. Так, згідно з під п. 5.3 п. 5 гл. 4 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України у довіреності, виданій у порядку передоручення, не допускається передавання повіреній особі права на передоручення.

Варто зауважити, що чинним законодавством також визначено додаткові реквізити, зазначення яких є обов'язковим при посвідченні довіреності в порядку передоручення. Згідно з під п. 5.6 п. 5 гл. 4 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України у довіреності, виданій у порядку передоручення, мають бути вказані час і місце посвідчення основної довіреності, прізвище, ім'я, по батькові і місце проживання особи, якій видана основна довіреність, і особи, якій вона передоручає свої повноваження. Необхідно звернути увагу на деяку неточність наведеної норми. Зокрема, викликає зауваження обов'язок нотаріуса вказувати в тексті передоручення час посвідчення основної довіреності. Так, дізнатися про час вчинення нотаріальної дії іншим нотаріусом виявляється неможливим. З витягу про реєстрацію основної довіреності в Єдиному реєстрі довіреностей можна дізнатися про час її реєстрації в реєстрі, але цей час не можна визнати часом посвідчення документа, оскільки реєстрація довіреності відбувається вже після вчинення нотаріальної дії. З огляду на це здається правильним внесення змін до зазначеного положення щодо вказання в тексті передоручення не часу, а дати посвідчення основної довіреності.

Зауваження також викликає і вказівка цього пункту на необхідність зазначення в тексті передоручення місця посвідчення основної довіреності. Так, місце вчинення нотаріальної дії визначається за правилами ст. 41 Закону України "Про нотаріат", де вказується, що нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, чи приміщенні органів місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з'явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями. Отже, в буквальному розумінні під п. 5.6 п. 5 гл. 4 розд. П Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України в тексті передоручення має зазначатися адреса робочого місця нотаріуса, який посвідчив довіреність, або адреса іншого приміщення, де було вчинено нотаріальну дію. На нашу думку, таке положення здається практично недоцільним, тому його слід оцінювати критично. Так, у тексті довіреності варто зазначати прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який посвідчив основну довіреність, його посаду та назву нотаріального округу. З огляду на це норма під п. 5.6 п. 5 гл. 4 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України в цій частині також потребує змін.

Відповідно до положень під п. 5.7 п. 5 гл. 4 розд. II Порядку на основній довіреності робиться відмітка про передоручення. Копія основної довіреності додається до примірника довіреності, що залишається у матеріалах нотаріальної справи.

Випадки припинення представництва за довіреністю встановлено у ст. 248 Цивільного кодексу України. До них віднесено:

- закінчення строку довіреності;

- скасування довіреності особою, яка її видала;

- відмова представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;

- припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

- припинення юридичної особи, якій видана довіреність;

- смерть особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності;

- смерть особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність.

Останнє є важливим з точки зору унеможливлення вчинення будь-яких дій за довіреністю представником після припинення представництва.

Однією з підстав припинення представництва за довіреністю є її скасування. Право на скасування довіреності є невід'ємним правом особи, яка видала довіреність (довірителя), що може бути реалізоване нею у будь-який час після видачі довіреності (ч. 1 ст. 249 Цивільного кодексу України). Це положення не стосується випадків видачі безвідкличної довіреності. Наприклад, згідно з ч. З ст. 10 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" за кожним об'єктом будівництва забудовник та управитель укладають:

- договір уступки майнових прав на нерухомість, яка є об'єктом будівництва, з відкладальними умовами;

- договір доручення з відкладальними умовами, за яким управителю у разі порушення забудовником умов договору доручається виконувати функції забудовника, у тому числі шляхом передоручення цих функцій іншим особам. При цьому забудовник на час дії договору має право надавати безвідкличну довіреність управителю на право делегування третім особам функцій забудовника у разі порушення останнім умов договору з управителем.

Управитель укладає із забудовником договір, за яким забудовник зобов'язується збудувати один або декілька об'єктів будівництва, ввести їх в експлуатацію в установленому законодавством порядку та передати об'єкти інвестування установникам цього фонду у строки та на умовах, визначених цим Законом, Правилами фонду та договором управління майном, а управитель зобов'язується здійснювати фінансування будівництва цих об'єктів будівництва на умовах договору.

Таким чином, скасування довіреності до моменту припинення дії вказаного договору є неможливим. На сьогодні це єдиний випадок видачі безвідкличної довіреності, передбачений чинним законодавством.

Відповідно до частин 2 та 3 ст. 249 Цивільного кодексу України особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася. Таким чином, представник є таким, що правомірно вчиняє дії за довіреністю доти, доки він не повідомлений про припинення її дії. Тому нотаріусу доцільно при скасуванні довіреності повідомляти довірителя про зазначений обов'язок. Повідомлення представника за довіреністю про її скасування здійснюється або особисто довірителем, або шляхом передачі заяви нотаріусом (див. коментар до ст. 84 Закону України "Про нотаріат").

Скасування довіреності здійснюється за заявою довірителя. Згідно з підпунктами 6.2 та 6.3 п. 6 гл. 4 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус, завідувач державного нотаріального архіву при одержанні заяви про скасування довіреності або передоручення робить про це відмітку на примірнику довіреності, що зберігається у справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві, і відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій. Якщо особа, яка видала довіреність, подасть примірник довіреності, що є у неї, напис про скасування довіреності або передоручення робиться і на цьому примірнику, після чого він разом із заявою додається до примірника, що зберігається у справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві.