Науково-практичний коментар Закону України "Про нотаріат" - Коротюк О. В. - ГЛАВА 6. ВЖИТТЯ ЗАХОДІВ ДО ОХОРОНИ СПАДКОВОГО МАЙНА

Стаття 60. Охорона спадкового майна

Нотаріус за місцем відкриття спадщини за повідомленням підприємств, установ, організацій, громадян або на підставі рішення суду про оголошення фізичної особи померлою чи за своєю ініціативою, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - посадова особа органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, вживають заходів до охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів або держави. Ці заходи вживаються ними безпосередньо або шляхом доручення нотаріусам чи посадовим особам органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням майна.

Посадові особи органів місцевого самоврядування повідомляють нотаріуса за місцем відкриття спадщини про вжиті заходи щодо охорони спадкового майна.

За повідомленням громадян, підприємств, установ, організацій заходи щодо охорони спадкового майна можуть вживатися нотаріусами або посадовими особами органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, за місцезнаходженням цього майна з повідомленням про вжиті заходи нотаріуса за місцем відкриття спадщини.

Уразі одержання від суду рішення про оголошення фізичної особи померлою державний нотаріальний архів передає це рішення нотаріусу за місцем відкриття спадщини для вжиття заходів з охорони спадкового майна. Якщо у відповідному населеному пункті немає нотаріуса, таке рішення передається державним нотаріальним архівом до виконавчого комітету сільської, селищної чи міської ради.

Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна є нотаріальною дією, що спрямована на захист і охорону прав спадкоємців, відказоодержувачів тощо. Важливо, що метою вчинення цієї нотаріальної дії є саме охорона прав певних осіб, для чого здійснюються відповідні заходи щодо збереження майна. Іншими словами, збереження схоронності спадкового майна само по собі не є метою, а виступає обов'язково необхідною умовою для належної реалізації прав спадкоємців, відказоодержувачів тощо в майбутньому. У методичних рекомендаціях щодо вчинення нотаріальних дій, пов'язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, схвалених рішенням Науково-експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України 29.01.2009 року, вказується, що вжиття заходів щодо охорони спадкового майна є однією із найважливіших нотаріальних дій, що гарантує захист майнових прав громадян.

Зазначені заходи можуть вчинятися виключно відносно майна, що входить до складу спадщини. Згідно з ч. 1 ст. 1283 Цивільного кодексу України охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями. Таким чином, вчинення цієї нотаріальної дії покликане забезпечити збереження схоронності спадкового майна до моменту прийняття спадщини спадкоємцями. Відповідно до ч. З зазначеної статті охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. З цього випливає, що охорона спадкового майна припиняється або з моменту прийняття спадщини всіма спадкоємцями, або з моменту закінчення строку для прийняття спадщини (див. коментар до ст. 65 Закону України "Про нотаріат"). Це пов'язується з тим, що право спадкоємця на спадкове майно виникає у випадку прийняття спадщини. До цього моменту важливим є питання збереження цілісності майна, яке буде успадковуватись. Це досягається шляхом здійснення опису наявного майна спадкодавця (див. коментар до ст. 61 Закону України "Про нотаріат"), опечатування приміщення, де знаходиться спадкове майно, тощо. Так, в акті опису спадкового майна зазначається перелік наявного майна, а також його цінність, що дозволяє у разі зникнення (наприклад, викрадення) майна встановити не тільки факт його відсутності, а й розмір завданої шкоди.

Як випливає з положень ч. 1 ст. 60 Закону України "Про нотаріат", охорона спадкового майна здійснюється нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування:

- за повідомленням підприємств, установ, організацій, громадян;

- на підставі рішення суду про оголошення фізичної особи померлою;

- за власною ініціативою.

Слід звернути увагу на те, що у ч. 2 ст. 1283 Цивільного кодексу України містяться лише дві підстави для вжиття вказаних заходів, а саме: за заявою спадкоємців або з власної ініціативи. При цьому Закон України "Про нотаріат" передбачає можливість вжиття заходів на підставі повідомлення не тільки спадкоємців. Зазначена колізія повинна бути врегульована за правилами застосування спеціальної норми, тобто Закону України "Про нотаріат".

Отже, вжиття заходів щодо охорони спадкового майна може бути здійснене за повідомленням підприємств, установ, організацій, громадян. Таке повідомлення складається у вигляді заяви. Відповідно до положень під п. 2.1 п. 2 гл. 9 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України заява про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна реєструється в Книзі обліку заяв про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна та встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме. Згідно з під п. 2.3 п. 2 гл. 9 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами

України вжиття заходів щодо охорони спадкового майна здійснюється нотаріусом після отримання документів, що підтверджують факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, але не пізніше наступного дня з дати надходження таких документів.

У методичних рекомендаціях щодо вчинення нотаріальних дій, пов'язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя вказується, що вжиття заходів щодо охорони спадкового майна здійснюється поетапно:

- прийняття заяви про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна;

- здійснення підготовчих дій (витребування та отримання всіх необхідних документів, вирішення питання щодо залучення свідків, необхідності залучення експерта чи оцінювача тощо);

- опис спадкового майна;

- охорона та зберігання описаного спадкового майна.

Згідно з під п. 2.2 п. 2 гл. 9 розд. II зазначеного Порядку перед вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна нотаріус вчиняє низку дій, які забезпечують повну охорону цього майна, а саме:

- визначає місце відкриття спадщини, наявність спадкового майна, його склад та місцезнаходження;

- перевіряє наявність спадкової справи за даними Спадкового реєстру. Якщо спадкова справа не заведена, нотаріус реєструє заяву про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна також і в Книзі обліку і реєстрації спадкових справ, заводить спадкову справу і реєструє її у Спадковому реєстрі;

- з'ясовує, чи були вжиті попередні заходи щодо збереження спадкового майна. Якщо такі заходи були вжиті - то ким, коли і як (чи було приміщення опечатано, де знаходяться ключі від цього приміщення тощо);

- повідомляє про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі;

- про проведення опису майна спадкодавця нотаріус повідомляє житлово-експлуатаційні органи, а в разі необхідності - органи внутрішніх справ та інших заінтересованих осіб (кредитора);

- якщо є підстави вважати, що спадщина може бути визнана від-умерлою, нотаріус повинен повідомити відповідний орган місцевого самоврядування;

- вживає заходів для залучення до участі в проведенні опису майна свідків (не менше двох). Свідками можуть бути будь-які незаінтересовані особи з повною цивільною дієздатністю.

Слід зазначити, що нотаріус мас право витребувати необхідні для вчинення нотаріальної дії документи і відомості (див. коментар до ст. 46 Закону України "Про нотаріат"). Зокрема, факт смерті спадкодавця може підтверджуватися витягом з реєстру органів реєстрації актів цивільного стану, останнє місце проживання спадкодавця - за довідкою з житлово-експлуатаційної контори тощо. Зазначені документи можуть бути витребувані нотаріусом на підставі відповідних запитів.

У частині 1 ст. 60 Закону України "Про нотаріат" передбачається можливість вжиття заходів щодо охорони спадкового майна також у разі оголошення фізичної особи померлою (на підставі рішення суду). Так, згідно з положенням ч. 1 ст. 47 Цивільного кодексу України правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті. При цьому оголошення особи померлою здійснюється виключно в судовому порядку (ст. 46 Цивільного кодексу України). Разом з тим положення ч. 1 ст. 60 Закону України "Про нотаріат" вбачається дещо неточним. Так, згідно з ч. І ст. З Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" державна реєстрація актів цивільного стану у встановлених законом випадках є обов'язковою. Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян. Відповідно до ч. 1 ст. 17 цього ж Закону державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі:

1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою;

2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Таким чином, рішення суду про оголошений особи померлою є підставою для реєстрації смерті як акта цивільного стану. Відповідно до частин 1,2 та 3 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану. Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану. Актовий запис цивільного стану складається у двох примірниках. Інформація, що міститься в актовому записі цивільного стану, є конфіденційною і не підлягає розголошенню. Актовий запис цивільного стану є безспірним доказом фактів, реєстрація яких посвідчується, до спростування його в судовому порядку. Зразки актових записів цивільного стану затверджуються Кабінетом Міністрів України. З цього випливає, що факт смерті не може підтверджуватися безпосередньо рішенням суду. Таким підтвердженням може бути свідоцтво про смерть або витяг з реєстру актів записів цивільного стану.

Викликає деякі питання вчинення зазначеної нотаріальної дії за ініціативою нотаріуса. Зокрема, у законодавстві не врегульований порядок дій нотаріуса в такому випадку. Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 60 Закону України "Про нотаріат", якщо нотаріусу за місцем відкриття спадщини стало відомо про необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна, він повинен вжити таких заходів. Важливим є питання оплати вчинення нотаріальної дії. За правилами ст. 49 Закону України "Про нотаріат" нотаріальна дія вчиняється після її оплати. Отже, нотаріус не має права вчиняти нотаріальну дію до її оплати (див. коментар до ст. 49 Закону України "Про нотаріат"). Але у випадку вжиття заходів за ініціативою самого нотаріуса закон передбачає вчинення нотаріальної дії без попередньої оплати. При цьому у разі відсутності спадкоємців у майбутньому оплата нотаріальної дії не буде здійснена взагалі. Те саме стосується і питання відшкодування витрат на охорону спадкового майна (ч. 4 ст. 1283 Цивільного кодексу України).

Для вчинення цієї нотаріальної дії важливим є те, що охорона спадкового майна є необхідною в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця. У цьому контексті слід приділити увагу визначенню поняття "інтерес", що вживається у чинному законодавстві. У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01.12.2004 року №18-рп/2004 вказується, що інтерес може бути як охоронюваним законом, правоохоронюваним, законним, так і незаконним, тобто таким, що не захищається ні законом, ні правом, не повинен задовольнятися чи забезпечуватися ними, оскільки такий інтерес спрямований на ущемлення прав і свобод інших фізичних і юридичних осіб, обмежує захищені Конституцією та законами України інтереси суспільства, держави чи "всіх співвітчизників" або не відповідає Конституції чи законам України, загальновизнаним принципам права. Наголос на "охоронюваності законом" чи законності того чи іншого інтересу законодавець робить не завжди, зважаючи на те, що згадувані у законах інтереси не суперечать Конституції України або випливають з її змісту. У цьому ж Рішенні зазначається, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб'єктивного права;

б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

Таким чином, охорона спадкового майна в інтересах певних осіб означає вжиття заходів щодо попередження вчинення будь-яких порушень прав спадкоємців, кредиторів, відказоодержувачів тощо, захист і охорону цих прав.

Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону України "Про нотаріат" заходи до охорони спадкового майна вживаються нотаріусом за місцем відкриття спадщини. Поряд із цим, якщо спадкове майно знаходиться за межами нотаріального округу, такі заходи вживаються нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням майна. Таким чином, закон встановлює деякі обмеження щодо вчинення цієї нотаріальної дії (див. коментар до ст. 41 Закону України "Про нотаріат"). Це у першу чергу пов'язується з обов'язком нотаріуса вчиняти нотаріальну дію в межах відповідного нотаріального округу (див. коментар до ст. 13і Закону України "Про нотаріат").

Важливо, що особливості вчинення цієї нотаріальної дії (зокрема, необхідність здійснення опису спадкового майна) зумовлюють те, що вона вчиняється виключно поза приміщенням, що є робочим місцем нотаріуса, а саме - за місцезнаходженням відповідного майна.

Якщо заходи до охорони спадкового майна вживаються нотаріусом за місцем відкриття спадщини, він заводить спадкову справу, а потім вживає зазначених заходів. У випадку вжиття заходів іншим нотаріусом (за місцезнаходженням спадкового майна), останній вчиняє нотаріальну дію за дорученням. У такому разі нотаріус за місцем відкриття спадщини заводить спадкову справу і надсилає іншому нотаріусу або посадовій особі органу місцевого самоврядування (якщо в населеному пункті немає нотаріуса) поштою доручення про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. Згідно з під п. 1.3 п. 1 гл. 9 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України заходи щодо охорони спадкового майна вживаються зазначеним нотаріусом або нотаріусом за місцезнаходженням майна, якому нотаріус, який веде спадкову справу, надіслав доручення. Отже, таке доручення являє собою письмовий документ, що надає право нотаріусу вчиняти відповідну нотаріальну дію в межах спадкової справи, заведеної нотаріусом іншого нотаріального округу. При цьому нотаріус, який отримав доручення, повинен зареєструвати його у журналі вхідної документації, здійснити всі підготовчі дії, необхідні для вчинення нотаріальної дії, та вжити заходів до охорони спадкового майна. Крім того, згідно з п. 9 ч. І методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов'язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, доручення реєструється в Книзі обліку заяв про вжиття заходів до охорони спадкового майна та встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме.

Згідно з ч. 2 ст. 60 Закону України "Про нотаріат" посадові особи органів місцевого самоврядування повідомляють нотаріуса за місцем відкриття спадщини про вжиті заходи щодо охорони спадкового майна. Відповідно до ч. З вказаної статті за повідомленням громадян, підприємств, установ, організацій заходи щодо охорони спадкового майна можуть вживатися нотаріусами або посадовими особами органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, за місцезнаходженням цього майна з повідомленням про вжиті заходи нотаріуса за місцем відкриття спадщини. На нашу думку, обов'язок повідомити нотаріуса за місцем відкриття спадщини про вжиті заходи повинен покладатися також на нотаріуса, який вживає таких заходів за дорученням.

Слід визнати, що порядок вчинення цієї нотаріальної дії є недостатньо врегульованим на рівні законодавства. Наявні колізії у правозастосуванні, невизначеність багатьох питань, неточність формулювань, відсутність розробленої нотаріальної практики зумовлюють відмову багатьох нотаріусів від вжиття заходів до охорони спадкового майна. З огляду на це важливим є детальне роз'яснення процедури вчинення цієї нотаріальної дії, розроблення спеціального підзаконного нормативно-правового акта, який би врегулював проблемні питання, зробивши процедуру її вчинення більш зрозумілою та чіткою.