Право Європейського Союзу - Муравйов В.І. - Іспанія

У правовому плані вступ Іспанії до європейських інтеграційних об'єднань був відносно добре підготовлений завдяки положенням нової Конституції 1978 р. Відсутність в Основному Законі положень про примат права Європейського співтовариств залишала деяку невизначеність щодо статусу його норм у правопорядку Іспанії і створювала потенційні труднощі у вирішенні питання про взаємодію права європейських інтеграційних об'єднань та права держави. До цього додавались також проблеми, пов'язані з участю європейських співтовариств, наділених автономією щодо держав-членів, у створенні та реалізації права співтовариств у сферах, віднесених до їхньої компетенції.

У зв'язку з уже запланованим вступом країни до європейських співтовариств було відповідним чином сформульовано ст. 93 конституції, в якій підкреслювалось, що органічний закон може дозволяти укладати договори, на основі яких передається здійснення повноважень, закріплених у конституції, міжнародній організації або міжнародній інституції. На Генеральні кортеси або на уряд, залежно від конкретного випадку, покладається зобов'язання гарантувати виконання цих договорів, а також резолюцій, ухвалених міжнародними або наднаціональними об'єднаннями, яким були передаю такі повноваження. Закони стосовно укладання таких договорів повинні прийматися абсолютною більшістю членів Палати депутатів (ст. 81.2).

Органічний закон, який надав дозвіл на приєднання Іспанії до європейських співтовариств від 8 серпня 1985 р., свідомо обмежився наданням виконавчій владі повноважень укласти угоду про приєднання і не мав на меті вирішити питання щодо примату та прямої дії права європейських інтеграційних об'єднань. Як вважають фахівці, це було зроблено для того, щоб уникнути ризику спровокувати плутанину у визначенні основ цих принципів. Адже лише згадування цих принципів в органічному законі могло б привести до висновку, що вони повинні залежати від визнання у внутрішньому законодавчому акті. З іншого боку, було враховано судову та доктринальну традицію позитивного ставлення до примату та прямої дії положень міжнародних угод.

Участь законодавчої влади в укладанні міжнародних угод, що відповідає правовим традиціям країни, не може тлумачитися з точки зору інкорпорації норм міжнародного права у право Іспанії. Правова система країни орієнтується на моністичну концепцію.

Стаття 96 Конституції Іспанії фактично виключає саму можливість ставити під сумнів дійсність міжнародних угод, спираючись на положення внутрішнього права, та надає змогу судам не виконувати закони, які суперечать угодам. При цьому наголошується, що укладені на законних підставах міжнародні угоди після свого опублікування в Іспанії стають частиною внутрішнього правопорядку. їх положення можуть бути анульовані, змінені або їх дія може бути призупинена тільки у формах, передбачених самими угодами або відповідно до загальних принципів міжнародного права.

Для укладання ДЄС виникла необхідність у внесенні змін до Конституції Іспанії. Це передувало ратифікації договору з метою створення правових засад реалізації громадянами інших держав-членів Євросоюзу свого права бути обраними до місцевих органів влади. А чинна на той час ст. 13.2 Конституції країни дозволяла іноземцям обирати тільки представників місцевих органів. Декларація Конституційного Суду 1992 р. обгрунтувала необхідність внесення змін до Основного Закону у зв'язку з наданням іноземцям права бути обраними у місцеві органи влади. Після голосування у парламенті країни такі зміни здобули необхідну підтримку.

Практика реалізації норм права ЄС в Іспанії знайшла своє виявлення у низці важливих рішень національних судів.

Слід зазначити, що суди загальної юрисдикції в цілому завжди визнають примат права ЄС та пряму дію його положень у внутрішньому правопорядку країни, а свої рішення виносять на підставі положень ст. 93 Конституції Іспанії.

Щодо практики Верховного Суду Іспанії, то у своєму рішенні від 24 квітня 1990 р. він наголосив, що національні норми, які вступають у конфлікт з нормами права Євросоюзу і набрали чинності після прийняття актів європейськими інтеграційними об'єднаннями, повинні вважатися такими, що суперечать статтям 93 та 96 Конституції в силу відсутності компетенції у відповідних національних органів, але це не повинно означати, що суди загальної юрисдикції можуть направляти питання про визнання актів національних властей неконституційними на розгляд конституційного суду для того, щоб останній заявляв про незастосування національних норм. Ще в одному рішенні від 20 грудня 1990 р. Верховний Суд визнав можливим тимчасово ігнорувати застосування національних правових актів, якщо вони вважаються такими, що суперечать праву ЄС.

У своєму рішенні від 26 травня 1994 р. Конституційний Суд Іспанії визнав особливий характер правопорядку Євросоюзу.

Проте питання подальшого контролю за конституційністю міжнародних угод, актів міжнародних організацій та актів національних органів влади та управління стосовно установчих договорів або інших норм права ЄС все ж залишається актуальним в Іспанії, особливо у контексті захисту прав людини.