Теорія держави і права - Кириченко В.М. - 3. Сутність, зміст і структура права

Сутністю будьякого явища або предмета філософія вважає су­купність найбільш важливих та стійких якостей, відносин або власти­востей, що становлять їхню основу, визначають глибину природи та зв'язки, що впливають на всі інші характеристики.

Для розуміння сутності та природи права слід брати до уваги ба­гатогранність способу та форм прояву права в соціальному житті, які відображають його універсальність та всі аспекти регулятивного впливу.

Сутність права слід визначати, враховуючи такі положення:

1) право існує у певних формах, що фіксують певні юридичні конс­трукції;

2) право може існувати і поза інституційними формами свого вияв­лення (як ідеї, оцінки, зв'язки або діяльність суб'єктів);

3) з формальної точки зору право виступає як регулятор, що обслу­говує той чи інший соціальний інтерес.

У різні періоди історичного розвитку правової думки до розу­міння права ставилися порізному. Деякі вчені виділяють два підходи до розуміння сутності права:

1) класовий, тобто право визнається як система встановлених і га­рантованих державою правових норм, що відображають держав­ну волю економічно пануючого класу. Воля пануючого в еконо­міці та політиці класу нав'язується як закон всьому суспільству;

2) загальносоціальний, тобто право розглядається як загальнови­знаний компроміс між різними класами, групами та соціальними прошарками для забезпечення потреб та інтересів як громадян­ського суспільства в цілому, так і окремих його суб'єктів. Поряд з цим можна виділити також релігійний, національний,

расовий та інші підходи до розуміння сутності права, в межах яких відповідні релігійні, національні або расові інтереси будуть визнача­льними для організації державнополітичного життя суспільства та офіційно зафіксовані у системі законів та підзаконних нормативноправових актів, інших формах права.

Таким чином, сутність права багатоаспектна і тому потребує ви­користання різних форм і методів її пізнання залежно від історичних обставин, умов та цілей наукового дослідження.

З питанням про сутність права тісно пов'язано питання про його зміст. Якщо сутність права відповідає на питання про його найважли­віші ознаки і властивості, то зміст права визначає, в чому конкретно ці ознаки і властивості знаходять свій об'єктивний вираз. Отже, через зміст права матеріалізується його сутність.

Зміст права — це сукупність правових приписів, за допомо­гою яких здійснюється регулювання суспільних відносин; це за­кріплені у правових нормах суб'єктивні права (дозволи), юридич­ні обов'язки (зобов'язання) та заборони.

Розрізняють два види змісту права:

1) соціальнополітичний, в якому відображається економічна, по­літична, класова сутність та спрямованість права;

2) спеціальноюридичний, що характеризує право як специфічне інституційне утворення (соціальний інститут, необхідний атри­бут функціонування суспільства).

Отже, зміст права визначається потребами суспільного розвит­ку, інтересами суб'єктів суспільних відносин, вираженими в їх свідо­мості.

Структура права — це внутрішня побудова права, спосіб ор­ганізації та взаємодії його елементів.

У структурі права розрізняють такі елементи:

1) за субординацією у правовому регулюванні — матеріальне і процесуальне право;

2) за функціональним призначенням — регулятивне і охоронне право;

3) за предметом та методом правового регулювання — публічне і приватне право.

Матеріальне право — це сукупність правових норм, за допо­могою яких держава безпосередньо регулює суспільні відносини.

Норми матеріального права закріплюють форми власності, ви­значають порядок створення і структуру державних органів, встанов­люють правовий статус фізичних і юридичних осіб тощо.

Процесуальне право — це сукупність правових норм, які ре­гулюють відносини, що виникають у процесі розслідування зло­чинів, розгляду та вирішення у судових засіданнях адміністратив­них, кримінальних, цивільних та господарських справ.

Незважаючи на те, що процесуальне право характеризується ві­дносною самостійністю, воно походить від матеріального права та об­слуговує його інтереси.

Матеріальне і процесуальне право співвідносяться як зміст та форма, адже процесуальні норми відображають порядок реалізації ма­теріальних норм права, що є однією з передумов ефективного впливу права на суспільні відносини.

Регулятивне право — це сукупність правових норм, які ре­гулюють поведінку суб'єктів права шляхом закріплення між ними суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Регулятивні норми права фіксують стан суспільних відносин у державі, що забезпечується відповідною системою гарантій.

Охоронне право — це сукупність правових норм, які охоро­няють суспільні відносини від різного роду посягань та поновлю­ють порядок їх функціонування шляхом застосування засобів державновладного впливу.

Публічне право — це сукупність правових норм, які регу­люють суспільні правовідносини, що забезпечують державні, між­державні й загальні суспільні інтереси громадян.

Публічне право регулює відносини фізичних осіб з державою, а також між державними органами та між державами, інші суспільні відносини публічного характеру.

Приватне право — це сукупність правових норм, які регу­люють суспільні відносини, що забезпечують приватні інтереси індивідуальних власників та їх об'єднань в їх майновій діяльності та особистих відносинах.

Приватне право регулює майнові, особисті немайнові, шлюбносімейні, трудові та інші відносини між фізичними та юридичними особами, які виникають, змінюються та припиняються за волею цих осіб, встановлює певні межі їх дій.

Разом з тим, приватне право, забезпечуючи права і законні інте­реси фізичних та юридичних осіб, не може бути повністю автономним від публічного права, тому що воно охороняється і захищається ним.