Цивільне право України - Дзера О.В. - 3. Функції цивільного права

У загальнотеоретичній літературі під функціями права розуміють спрямування правового впливу, який виражає роль права в організації (впорядкуванні) суспільних відносин. При цьому до спеціальних юридичних функцій, зокрема, відносять: регулятивні функції, охоронні функції1. Безумовно, що цивільному праву також притаманні перелічені функції, але з певними особливостями.

У цивілістичній літературі щодо функцій права немає усталених поглядів. Іноді вони взагалі не розглядаються як необхідний атрибут для характеристики поняття цивільного права як галузі права2. Така недооцінка функціонального призначення цивільного права зумовлена тим, що функції цивільного права, на відміну від предмета, методу, принципів, не знаходять свого реального вираження у законодавстві, у конкретних правових нормах. Зрозуміло, що саме предмет, метод і принципи перш за все визначають специфіку цивільно-правового регулювання. Однак, врешті-решт, ці категорії у своїй сукупності у певному співвідношенні та своїми властивостями утворюють певний механізм, покликаний забезпечити реалізацію покладеного на цивільне право відповідного праворегулюючого призначення. Іншими словами, метод і принципи цивільного права є внутрішньо притаманними правовій нормі регуляторами, спрямованими на забезпечення певного правового результату. Отже, можна погодитися з твердженням, що функції правової галузі відображають зовнішні властивості передбаченої в системі відповідних нормативних актів галузі цивільного права3. Відтак основними такими властивостями цивільно-правових норм обов'язково мають бути їх регулятивна та охоронна функції, які й уособлюють у своїй сукупності з можливими іншими функціями кардинальні напрями у врегулюванні цивільно-правових відносин, а не цілі чи завдання, поставлені перед цивільним правом, як про це іноді стверджується в літературі'. Цілі та завдання цивільного права - це певною мірою результат, на досягнення якого має бути спрямоване врегулювання суспільних відносин.

З урахуванням вищевикладеного функції цивільного права можна визначити як відповідні напрями впливу цивільно-правових норм на врегульовані ними майнові та особисті немайнові відносини, спрямовані на досягнення поставлених перед даною галуззю права цілей і завдань. Наведене визначення не є нормативним, а відтак у літературі наводяться й інші визначення, серед яких останнім часом є й такі:

а) функції цивільного права - це певні напрями впливу цивільно-правових норм, зумовлені змістом суспільних відносин, що їх включено до предмета цивільно-правового регулювання2;

б) функції цивільного права - це специфічні напрями правового регулювання майнових і особистих немайнових відносин у процесі вирішення поставлених перед ним завдань3, що виражають його соціальне призначення;

в) функції цивільного права - це обумовлені предметом та забезпечуваними законодавством цілями правової галузі певні напрями цивільно-правового впливу на майнові чи особисті немайнові відносини, а також на поведінку учасників цих відносин4;

г) функції цивільного права - це певні напрями впливу цивільно-правових норм, обумовлені специфікою його предмета, методу і поставлених перед ним завдань (цілей)3.

Усі наведені визначення містять однакову і, на наш погляд, правильну оцінку функцій цивільного права, хоч і мають певні редакційні розбіжності. В літературі, однак, визначається по-різному коло конкретних функцій цивільного права. Водночас усі дослідники, які вважають за доцільне характеризувати галузеву самостійність цивільного права за допомогою категорій його функцій, єдині, як правило, у тому, що цивільному праву притаманні регулятивна, охоронна та превентивна функції, з чим можна погодитись.

Регулятивна функція цивільного права полягає у врегулюванні цивільно-правових відносин, насамперед у їх нормальному, бажаному для їх учасників стані. Це здійснюється шляхом встановлення підстав виникнення права власності, обсягу повноважень власника, порядку використання майна суб'єктами підприємницької діяльності, порядку використання об'єктів інтелектуальної власності, меж здійснення права власності, порядку укладення та виконання правочинів (угод), спадкування майна тощо. У такому разі здійснюється так зване позитивне регулювання позитивних цивільних відносин. Додержання учасниками цивільних відносин правил позитивного регулювання дає їм можливість самостійно вчиняти позитивні дії, утримуватися від негативних дій (бездіяльності), досягати максимально ефективного результату, а врешті, сприяє ефективному економічному обігу, розподілу та використанню громадянами матеріальних благ, додержанню усіма членами суспільства особистих немайнових прав їх носіїв.

Однак регулятивна функція цивільного права не зводиться до нормативного впорядкування цивільного обігу. Конструкція цивільно-правових норм, особливо у сфері договірних зобов'язань, створює їх учасникам передумови для локального самоврегулювання відносин, що виникають між ними. Менш активною є регулятивна функція у сфері особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими, адже норми цивільного права в основному закріплюють правовий режим їх об'єктів, тобто особистих немайнових прав. Дійсно, ні честь, ні гідність не можна регулювати, такі особисті блага природно притаманні людині. Тому цивільно-правові норми швидше не регулюють відносини щодо зазначених нематеріальних благ, а юридично визнають їх належність відповідному суб'єктові у статичному моменті та забезпечують захист у разі їх порушення.

Таким чином, як нормативне регулювання, так і локальне саморегулювання відображають регулятивну функцію цивільного права переважно в межах правомірної діяльності суб'єктів цивільно-правових відносин.

Охоронна функція цивільного права покликана оберігати суб'єктивні майнові та особисті немайнові права особи від посягань усіх інших осіб та забезпечувати примусовий захист від їх порушення. Однак у юридичній літературі, як правило, охоронна функція розглядається як така, що лише забезпечує захист порушеного суб'єктивного права1. За такого підходу охоронна функція начебто повинна реалізовуватися лише після порушення суб'єктивного права, що є її вузьким тлумаченням. Тому при визначенні змісту охоронної функції цивільного права необхідно враховувати сформовану в юридичній науці думку про співвідношення понять "правова охорона" та "правовий захист".

її сутність полягає в тому, що правова охорона є більш широким поняттям порівняно з правовим захистом, і останнє може охоплюватися першим. Тобто правова охорона може включати весь комплекс засобів, що забезпечують реалізацію закріплених правовими нормами суб'єктивних прав як у їх позитивному стані, так і у разі порушення. Однак ті засоби, які застосовуються у разі порушення суб'єктивних прав, утворюють комплекс засобів їх захисту, а норми, які їх передбачають, є "захисними нормами активної дії". У такому підході до даної проблеми є певна логіка, адже регулятивні норми не лише регулюють цивільно-правові відносини у їх позитивному стані до порушення, а й водночас охороняють права учасників цих відносин. Це, власне, випливає із конституційних положень. Так, відповідно до ст. 4 Конституції України "право приватної власності є непорушним". Ця норма хоч і є регулятивною щодо відносин власника з усіма іншими особами, але вона також покликана охороняти права власника від посягань третіх осіб. Подібна норма закріплена також в ст. 321 ЦК.

Важливу роль відіграє також превентивна (виховна, попереджувально-виховна) функція, що покликана стимулювати позитивні відносини і не допускати виникнення негативних відносин, які б призводили до порушення цивільних майнових та особистих немайнових прав. Уже саме закріплення в цивільно-правових нормах положень про цивільну відповідальність та інші можливі негативні для порушника майнові наслідки здатні давати попереджувально-виховний ефект, а саме - утримуватися у своїй поведінці від дій, що можуть призвести до порушення прав інших осіб, удосконалювати технології і техніку для підвищення безпеки їх використання. При цьому виховний ефект мають не лише ті норми, які розраховані на фактичне порушення суб'єктивних цивільних прав, а й ті, що містять заборонні приписи.

У юридичній літературі можна зустріти посилання на притаманність цивільному праву компенсаційної функції. На наш погляд, заміна втрат кредитора іншими майновими благами, що вважається компенсацією, є складовою частиною загальної охоронної функції, а тому не дає достатніх підстав для обов'язкового виділення самостійної і повноцінної компенсаційної функції.