Цивільне право України - Дзера О.В. - 4. Визначення поняття цивільного права та його система

Проведений аналіз предмета і методу цивільного права, його принципів та функцій дає можливість дати наукове визначення цивільного права як галузі приватного права. Таким чином, цивільне право як галузь приватного права - це сукупність цивільно-правових норм, закріплених у ЦК України, інших законодавчих та інших нормативно-правових актах, які регулюють на засадах юридичної рівності, диспозитивності майнові відносини товарно-грошового характеру, а також особисті немайнові відносини (як пов'язані, так і не пов'язані з майновими відносинами) за участю суб'єктів (фізичних і юридичних осіб, держави, територіальних громад), які мають самостійний організаційно-майновий статус, діють вільно і на власний розсуд здійснюють свої права, вступають у правовідносини, а також несуть цивільно-правову відповідальність за винну протиправну поведінку перед потерпілим (боржником) за допущене порушення.

У цивілістичній науці наводяться й інші визначення поняття цивільного права, в яких акцентується увага на тих чи інших рисах предмета та методу цивільно-правового регулювання. І це зрозуміло, адже норми цивільного права регулюють надзвичайно широкий спектр цивільно-правових відносин. Незважаючи на таку різноманітність цивільних правовідносин, їх змістовну барвистість, норми цивільного права у своїй сукупності утворюють організаційно-цілісну систему цивільного права, побудовану на відповідних закономірностях створення правового організму та логічно взаємопов'язаних цивільно-правових нормах.

Цивільне право, як і будь-яка інша самостійна галузь права, має свою організаційно-технічну структурну побудову, яка пов'язує усі правові норми у певному порядку, розташуванні за відповідними юридичними ознаками. Таке структурне об'єднання правових норм утворює формалізовану систему цивільного права, що сприяє ефективному пізнанню та застосуванню цих норм. Як відомо, нині в нормотворчості досить широко практикується прийняття комплексних законодавчих актів, у яких містяться норми різних галузей права. У таких випадках вкрай важливо, по-перше, встановити галузеву належність тієї чи іншої норми, а по-друге - виявити її місце в системі відповідної галузі права.

Найважливішими складовими елементами структурної системи цивільного права безперечно є самі правові норми. Однак вони не можуть існувати самостійно, ізольовано, без взаємозв'язків. Тому вони об'єднуються у певні групи залежно від особливостей врегульованих ними відносин, від способів та цілей такого врегулювання. Основним організаційно-структурним об'єднанням цивільно-правових норм є згрупування їх у цивільно-правові інститути. Отже, цивільно-правовий інститут - це певна сукупність цивільно-правових норм, що регулюють певну споріднену зовнішньо і внутрішньо категорію цивільно-правових відносин. Такими є, наприклад, інститути позовної давності, права власності, купівлі-продажу, дарування, найму, зберігання. При цьому серед багатьох інститутів цивільного права є такі, що містять норми, які застосовуються при регулюванні усіх цивільно-правових відносин, тобто загально-цивілістичні інститути утворюють Загальну частину цивільного права. Ті ж правові інститути, норми яких взаємодіють з нормами Загальної частини та регулюють безпосередньо конкретні майнові та особисті немайнові відносин, утворюють Особливу (спеціальну) частину цивільного права.

Такий поділ цивільного права певною мірою є умовним, адже, на відміну від кримінального права, в якому існування Загальної та Особливої частин безпосередньо обумовлено структурою КК України, законодавчої обумовленості ЦК України виділення Загальної та Особливої частин цивільного права не існувало. Тому в цивілістичній науці іноді висловлюються заперечення щодо наявності підстав для поділу цивільного права на загальну та особливу частини, оскільки в ньому немає універсальної загальної частини.

Отже, доцільніше говорити про розділи цивільного права, в кожному з яких є загальна та спеціальна частини (наприклад, у зобов'язальному праві)'.

На наш погляд, структурна побудова норм нового ЦК України, Книга перша якого має назву "Загальна частина", інших законодавчих актів цивілістичної належності дає підстави для позитивної відповіді на це питання. При цьому такий підхід не перешкоджає виділяти в окремих розділах цивільного права загальні та спеціальні положення.

Як правило, в юридичній літературі до загальної частини включають норми про суб'єктів, об'єкти цивільного права, угоди, представництво і довіреність, позовну давність, а всі інші, починаючи з інституту права власності, - до спеціальної частини. Можлива і інша побудова системи цивільного права, яка може мати наступну форму.

Загальну частину цивільного права мають становити норми про: основні положення (цивільні відносини, підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, захист цивільних прав); суб'єктів і об'єкти цивільних прав; правочини (угоди); представництво і довіреність; позовну давність; речове право, право інтелектуальної власності.

Особливу частину цивільного права утворюють норми про: особисті немайнові права; речове право; інтелектуальну власність; зобов'язальне право - загальні положення; договірні та позадоговірні зобов'язання; спадкове право.

Досить складним і неоднозначним є питання про структурну побудову цивільного права. Висуваються пропозиції розглядати право власності та інші речові права, зобов'язальне право, спадкове право не як правові інститути, а як підгалузі цивільного права, які, у свою чергу, складаються з правових інститутів та субінститутів. Відповідно, зобов'язальне право є підгалуззю цивільного права, до якого входять, наприклад, інститути купівлі-продажу, роздрібної торгівлі, міни, дарування, довічного утримання, майнового найму, підряду. Своєю чергою, інститут купівлі-продажу складається із субінститутів купівлі-продажу, зовнішньоекономічної торгівлі тощо. Субінститутами майнового найму є, зокрема, договір найму жилих приміщень, договір оренди земельних ділянок, договір лізингу. Така деталізація багаторівневої структурної побудови цивільного права є прийнятною і може бути корисною для кращого розуміння правової природи норм, що входять до тих чи інших підсистем цивільного права, та правильного їх застосування у судовій практиці. Так, якщо в нормах інституту підряду не розкривається зміст збитків, що підлягають відшкодуванню у разі порушення умов договору підряду, то слід керуватися відповідними правилами загальних положень зобов'язального права.