Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 4. Динаміка суб'єктного складу зобов'язання

Суб'єктами договірних правовідносин можуть бути не тільки сторони у зобов'язанні, а й треті особи. Під третьою особою у зобов'язанні слід розуміти учасника цивільних правовідносин, який не є стороною (боржником або кредитором) у зобов'язанні. Як правило, треті особи пов'язані або з боржником, або з кредитором у зобов'язанні. Саме цей зв'язок і зумовлює правовий статус третьої особи.

Цивільне законодавство передбачає різні форми участі третіх осіб у зобов'язанні. Зокрема треті особи можуть бути віднесені до кола суб'єктів зобов'язання у разі переадресування виконання зобов'язання. Переадресування виконання зобов'язання - це, по суті, зазначення кредитором третьої особи, якій боржник зобов'язаний передати виконання (за загальним правилом, боржник у цьому випадку не може відмовитися від виконання; якщо ж таке переадресування виконання спричинить додаткові витрати для боржника, то вони погашаються за рахунок кредитора).

Прикладом переадресування виконання зобов'язання може слугувати договір позики, у якому кредитор вказує боржнику на третю особу, якій боржник зобов'язаний повернути суму позики. Як правило, така схема застосовується у випадках, коли кредитор за договором позики (позикодавець) одночасно виступає боржником перед третьою особою, якій позичальник зобов'язаний передати виконання за договором позики. Таким чином, передача позичальником суми позики третій особі одночасно припиняє два зобов'язання: позичальника перед позикодавцем і позикодавця перед третьою особою.

Особливо слід відзначити, що при переадресуванні виконання зберігається первісний суб'єктний склад зобов'язання. Особа, якій було переадресоване виконання, не має у своєму розпорядженні цивільно-правових засобів захисту проти несумлінного боржника. Ця обставина пояснюється тим, що активним суб'єктом зобов'язання, як і раніше, залишається первісний кредитор, і саме він має право вимагати від боржника належного виконання зобов'язання. До речі, у цьому полягає відмінність переадресування виконання від переходу прав кредитора: при переадресуванні активним суб'єктом зобов'язання залишається первісний кредитор, а при переході прав кредитора первісний кредитор усувається новим кредитором, який в повному обсязі заміняє первісного кредитора в зобов'язанні.

Цивільне законодавство також передбачає можливість виконання обов'язку боржника третьою особою. Відповідно до ст. 528 ЦК виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Треті особи беруть також участь у так званих регресних зобов'язаннях. Найбільш повне визначення регрес його зобов'язання запропонував І. Б. Новицький: "Регресним зобов'язанням називається зобов'язання: а) яке є наслідком платежу однією особою (кредитором за регресним зобов'язанням) іншій особі, хоча й вчиненого юридично обгрунтовано, однак викликаного провиною третьої особи (боржника за регресним зобов'язанням) без вини з боку першого; б) спрямоване до переведення сплаченої суми на цю третю особу, з вини якої відбувся платіж з боку першої особи другій". Варто лише наголосити, що регресне зобов'язання виникає автоматично у випадках, зазначених у законі, після припинення головного зобов'язання внаслідок його виконання третьою особою.

Більшість договірних зобов'язань мають за своїм суб'єктним складом одного боржника та одного кредитора. Утім за певних умов на активній чи навпаки, на пасивній стороні у зобов'язанні можуть брати участь декілька осіб - кредиторів чи боржників. У науці цивільного права ситуація, коли в зобов'язанні беруть участь декілька кредиторів або декілька боржників, отримала назву множинності осіб у зобов'язанні. Як справедливо зазначав О. О. Красавчиков, збільшення кількості осіб на тій чи іншій стороні зобов'язання не тягне за собою пропорційного росту кількості сторін у зобов'язанні. Сторін у зобов'язанні залишається стільки, скільки допускає сутність самого зобов'язання.

Як правило, виділяють наступні різновиди множинності осіб в зобов'язанні:

- активна (наявність в зобов'язанні одного боржника та декількох кредиторів);

- пасивна (наявність в зобов'язанні декількох боржників та одного кредитора):

- змішана (наявність в зобов'язанні декількох боржників та декількох кредиторів).

Стаття 540 ЦК як загальне правило встановлює положення про те, що в тому разі, якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Винятки з цього правила також закріплені на рівні ЦК через інститут солідарних зобов'язань (солідарна вимога кредиторів та солідарний обов'язок боржників).

Відповідно до ст. 543 ЦК у разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. При цьому кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Виконання солідарного обов'язку в повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором, а у солідарного боржника, який виконав зобов'язання перед кредитором, відповідно до ст. 544 ЦК виникає право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Стаття 542 ЦК регламентує правовий статус солідарних кредиторів та встановлює загальні правила щодо солідарних вимог кредиторів. У разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу в повному обсязі. При цьому до пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із них на свій розсуд.

Певна специфіка встановлена і щодо виконання солідарних вимог кредиторів. Так, зокрема, виконання боржником свого обов'язку одному із солідарних кредиторів у повному обсязі звільняє боржника від виконання решти солідарних кредиторів. Згідно зі ст. 512 ЦК кредитор у зобов'язанні може бути замінений внаслідок відступлення права вимоги, правонаступництва, виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем), а також виконання обов'язку боржника третьою особою.

Відступлення права вимоги (за ЦК 1963 р. - уступка вимоги, в літературі - цесія) являє собою договірну передачу вимог первісного кредитора (цедента) новому кредиторові (цесіонарію). Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між цедентом та цесіонарієм. Якщо відступлення вимоги має оплатний характер, до цього договору застосовуються положення ЦК про купівлю-продаж, якщо передача права є безоплатною - положення про дарування.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 512 ЦК самостійною підставою заміни кредитора є правонаступництво. Цивільному праву відомі дві форми правонаступництва - універсальне та сингулярне. При універсальному правонаступництві до правонаступника разом із правами первісного кредитора переходять і його обов'язки. Найбільш поширеними випадками універсального правонаступництва є спадкове правонаступництво і правонаступництво в результаті реорганізації юридичної особи. При сингулярному правонаступництві до правонаступника переходить тільки певне право кредитора, як, наприклад, при договірній передачі прав вимоги. Відтак убачається, що законодавець, закріплюючи правонаступництво як самостійну підставу заміни кредитора, мав на увазі саме універсальне правонаступництво.

Заміна кредитора, як зазначено в п. З ч. 1 ст. 512 ЦК України, може мати місце при виконанні обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем). Зазначена норма в частині переходу прав кредитора до поручителя, який виконав зобов'язання за боржника, відповідає змісту ст. 193 ЦК 1963 р. Водночас законодавством України про заставу не було врегульовано ситуацію, коли заставодавець, що не є боржником за основним зобов'язанням (майновий поручитель), виконував його обов'язок перед кредитором. Зазначена норма ЦК усуває наведену прогалину в регулюванні заставних правовідносин.

Новелою для цивільного законодавства України є закріплення в ЦК такої підстави переходу прав кредитора, як виконання обов'язку боржника третьою особою. Відповідно до ст. 528 ЦК зобов'язання може бути виконане не тільки самим боржником, а й третіми особами. У цьому випадку кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника третьою особою. Необхідно відзначити, що в законі передбачаються випадки, коли таке виконання за боржника третьою особою не припиняє зобов'язання, але спричиняє заміну кредитора. В юридичній науці виконання зобов'язання (платежу) із вступом третьої особи в права кредитора отримало назву суброгації (від латинського subrogatio, subrogare - обрання замість).

Суброгація відрізняється від регресних зобов'язань. Основна відмінність суброгації від регресу полягає в тому, що при суброгації переходить право, що вже існує, з усіма його забезпеченнями, а регрес породжує нове право. Регресне зобов'язання виникає автоматично у випадках, зазначених у законі, після припинення головного зобов'язання внаслідок його виконання третьою особою. При суброгації третя особа вступає в зобов'язання, що вже існує, витісняючи з нього первісного кредитора.

Заміна кредитора може відбуватися і з інших підстав, встановлених в законі. В ЦК містяться норми, відповідно до яких права кредитора можуть бути переведені на іншу особу на підставі судового рішення. Так, відповідно до ч. 4 ст. 362 ЦК у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Аналогічною правовою можливістю законодавець наділив власника земельної ділянки у разі порушення його переважного права придбання права користування цією земельною ділянкою (ст. 411), а також наймача житла у випадку порушення його переважного права на укладення договору найму житла на новий строк (ст. 822 ЦК).

За загальним правилом, до нового кредитора переходять усі права, які належали первісному кредиторові у зобов'язанні. Утім, у правочині щодо заміни кредитора сторони вправі самостійно визначити обсяг прав, які переходять до нового кредитора.

Визначаючи порядок заміни кредитора, ЦК закріпив класичне правило цивільного права про те, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника. Водночас це правило має диспозитивний характер, сторони зобов'язання можуть встановити в договорі, що заміна кредитора у зобов'язанні може здійснюватися виключно за згодою боржника. Аналогічна вказівка може також міститися і безпосередньо в законі.

Ще однією гарантією прав боржника є необхідність своєчасного повідомлення боржника кредитором про здійснену заміну кредитора. Метою цієї норми є збереження певного балансу інтересів сторін у зобов'язанні: враховуючи те, що заміна кредитора здійснюється, як правило, без згоди боржника, останній повинен бути повідомлений про такі зміни в суб'єктному складі зобов'язання.

Якщо внаслідок неповідомлення (несвоєчасного повідомлення) боржника про здійснену заміну кредитора боржник виконав зобов'язання первісному кредиторові, таке виконання слід вважати належним виконанням, яке припиняє зобов'язання (ст. 599 ЦК).

Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором. У разі якщо первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (наприклад між кредиторами було укладено договір поруки), на первісного кредитора може бути покладена і відповідальність за невиконання боржником своїх зобов'язань відповідно до положень ЦК, які регламентують забезпечення виконання зобов'язання (гл. 49).

ЦК встановлює можливість заміни не тільки кредитора, а й боржника. Однак, на відміну від кредитора, боржник може бути замінений виключно за згодою кредитора. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. Водночас дія правила про необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу поширюються виключно на випадки, коли переведення боргу здійснюється на підставі правочину. У разі якщо заміна боржника здійснюється з інших підстав, зокрема при спадкуванні, переведення боргу здійснюється незалежно від волі кредитора. Наслідком переведення боргу за правочином без згоди кредитора є недійсність такого правочину.

Переведення боргу на нового боржника, так само як і заміна кредитора, є внутрішньою зміною у зобов'язанні, а тому заміна особи боржника не впливає на обсяг його прав та обов'язків як сторони у зобов'язанні. За таких умов, а також з метою недопущення погіршення правового становища боржника у зобов'язанні законодавець встановлює правило про те, що новий боржник вправі висувати проти вимоги кредитора усі заперечення, які мав первісний боржник. Водночас новий боржник вправі висувати проти вимоги боржника заперечення, які грунтуються на його власних відносинах із кредитором, зокрема заявити про зарахування зустрічних вимог (статті 601, 603 ЦК).