Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 5. Припинення поруки

Будучи за своєю правовою природою зобов'язанням, порука припиняється на загальних підставах, передбачених у главі 50 ЦК України, наприклад, у разі виконання поручителем своїх зобов'язань, за домовленістю сторін тощо. Крім того, у ст. 559 ЦК України встановлені спеціальні підстави припинення поруки.

Традиційною підставою, яка була передбачена ЦК УРСР і в такому ж формулюванні перенесена до ЦК України, є припинення поруки у зв'язку з припиненням забезпеченого нею основного зобов'язання. Це положення випливає з акцесорного характеру поруки.

Наприклад, у жовтні 2002 р. ЗАТ КБ "Приватбанк" звернулося до суду із позовом до М. про стягнення кредитної заборгованості, який обґрунтовувало тим, що М. як поручитель по кредитному договору № 962, укладеного 22 березня 2002 р. між Сумською філією цього банку і Лебединським міжгосподарським інкубаторно-птахівничим підприємством, зобов'язаний відповідати за невиконання боржником кредитних зобов'язань. Позивач просив стягнути з М. на користь банку 14973 грн 07 коп. заборгованості по кредиту та 466 грн 18 коп. судових витрат. У зустрічному позові М. просив визнати договір поруки недійсним.

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 19 вересня 2003 р., залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 24 грудня 2003р., в задоволенні позовів сторонам відмовлено.

При цьому, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ЗАТ КБ "Приватбанк", суди виходили з того, що у зв'язку із ліквідацією боржника припинилася дія кредитного договору, а тому вимоги про стягнення боргу за договором поруки задоволенню також не підлягають.

Порука припиняється також у зв'язку із закінченням строку (строку дії поруки), який надається кредитору для пред'явлення вимоги поручителю.

Виходячи із ч. 4 ст. 559 ЦК України такий строк може бути передбачений в договорі {договірний строк) або визначений в законі {законний строк). Договірний строк застосовується до всіх без винятку зобов'язань: як з визначеним строком виконання основного зобов'язання боржника, так і у випадках, коли строк виконання зобов'язання не вказаний або визначений моментом пред'явлення вимоги. Законний строк диференціюється: 6 місяців - для зобов'язань з визначеним строком виконання та 1 рік - для зобов'язань, строк виконання яких не визначений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Питання про правову природу вказаного строку в науці цивільного права не має однозначного вирішення. На думку деяких вчених, цей строк є типовим строком позовної давності. Іноді відзначається його певна специфіка, "винятковість", проте в рамках єдиного інституту позовної давності. На думку А. Діденко, "строк дії поруки є самостійним різновидом строків в цивільному праві. Він поєднує риси і строку позовної давності, і припиняючого строку".

Переважаючою на сьогодні є думка про преклюзивний (припиняючий) характер цього строку. Із його спливом припиняє існування те чи інше суб'єктивне право, а разом з ним - і кореспондуючий йому юридичний обов'язок на відміну від строків позовної давності, які лише позбавляють управомочену особу судового захисту права, але саме право не припиняється.

З таких же позицій виходила і судова практика. Наприклад, 18 грудня 1997 р. між акціонерним банком і товариством з обмеженою відповідальністю був укладений кредитний договір про надання позики на 365 днів під 46% річних, які повинні виплачуватися щомісячно. З метою забезпечення зобов'язання по кредитному договору був укладений договір поруки з акціонерним товариством, яке зобов'язалося відповідати за невиконання зобов'язань позичальником в повному обсязі. Оскільки позов про стягнення заборгованості з поручителя було заявлено лише в травні 1999 р., обласний суд відмовив позивачу в його задоволенні, ґрунтуючись на ст. 194 ЦК УРСР, яка встановлювала припинення поруки, якщо до поручителя не пред'явлено позов у тримісячний термін5 з дня настання строку виконання зобов'язання, а також, виходячи з п. 5. 3. роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів" від 6 жовтня 1994 р. № 02-5/706, в якому зазначено, що цей строк має припиняючий характер і не може бути відновлений судом. Виший арбітражний суд залишив вказане рішення без змін1. Визначення строку дії поруки як припиняючого тягне такі юридичні наслідки.

1. Його закінчення є підставою для припинення поруки.

2. У випадку пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя, цей строк не може бути поновлено, зупинено чи перервано з підстав, передбачених у статтях 263, 264, ч. 5 ст. 267 ЦК України, оскільки вони стосуються інституту позовної давності.

3. Не стосується строку, передбаченого у ч. 4 ст. 559 ЦК України, і положення ч. 3 ст. 267 ЦК України про застосування судом строку позовної давності за заявою сторін. Це означає, що суд зобов'язаний самостійно застосовувати норми про строк дії поруки, інакше рішення суду може бути скасовано вищестоящою інстанцією як таке, що не відповідає вимогам норм матеріального права.

4. У випадку якщо поручитель поза межами строку дії поруки помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно одержаного кредитором (ст. 1212 ЦК України). Норма ч. 1 ст. 267 ЦК України про те, що особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності, в даному випадку не підлягає застосуванню.

5. При розгляді спору суд, встановивши факт закінчення строку дії поруки, відмовляє кредитору в позові за відсутністю у нього права вимагати стягнення боргу з поручителя, яке припинилося у зв'язку з його спливом, на відміну від вимоги, поданої в суд з пропуском строку позовної давності. В останньому випадку суд зобов'язаний з'ясувати чи мало місце порушення права, і, якщо такий факт у судовому засіданні підтвердиться, то суд відмовляє у задоволенні позову саме у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Важливе практичне значення має питання про те, які дії повинен вчинити кредитор в рамках строку дії поруки. Зокрема Л. А. Новосьолова вважає, що вимога кредитора може бути заявлена на протязі законодавчо встановленого строку, а позов до суду можна заявляти і пізніше на протязі строку позовної давності.

Судова практика, ґрунтуючись на нормах ч. 2. ст. 194 ЦК УРСР, виходила з того, що в межах вказаного строку кредитор повинен заявити позов до поручителя3. Вбачається, що такий підхід є більш виваженим і цілком відповідає правовій природі строку дії поруки як припиняючого. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

З огляду на вказане, використовуваний в ч. 4 ст. 559 ЦК України термін "вимога" слід тлумачити розширювально, маючи на увазі будь-яку вимогу кредитора до поручителя, в тому числі і позовну.

Крім вищерозглянутих двох підстав припинення поруки, які є традиційними в цивільному законодавстві, ЦК України передбачає ще три нові підстави.

1. Зміна основного зобов'язання, що спричиняє збільшення відповідальності поручителя, без його згоди

Перш за все зазначимо, що цивільне законодавство України правомірними визнає лише такі зміни зобов'язання, коли на це була згода його безпосередніх учасників - кредитора і боржника. За загальним правилом, якщо інше не встановлено законом або договором, одностороння зміна умов зобов'язання, як і одностороння відмова від зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України). Як випливає із ч. 1 ст. 559 ЦКУ для зміни основного зобов'язання, якщо воно забезпечене порукою, необхідною є ще й згода третьої особи, яка не є безпосереднім його учасником, - поручителя.

Положення, вміщене у ч. 1 ст. 559 ЦК України, відповідно до якого у тих випадках, коли боржник і кредитор змінюють умови основного договору таким чином, що це тягне збільшення обсягу зобов'язання поручителя без його згоди, порука припиняється, є підставою для висновку про те, що поручитель не залишається зобов'язаним навіть на початкових умовах.

Наприклад, ухвалою судової палати у цивільних справах Верховного Суду України скасовано рішення Токмацького районного суду та ухвалу судової колегії у цивільних справах Запорізького обласного суду, якими стягнуто солідарно з 17. В. як боржника та П. Н. як поручителя на користь Ощадбанку України заборгованість за кредитним договором. Як вбачалося з матеріалів справи, на що не звернули уваги суди нижчестоящих інстанцій, кредитор в односторонньому порядку протягом дії договору збільшував відсотки за користування кредитом без оформлення цих змін угодою та без згоди відповідачів. На час укладення кредитного договору кредитна ставка становила 48%, надалі вона змінювалася за рішенням Правління Нацбанку України як в сторону зменшення до 12,8%, так і в сторону збільшення - до 60%.

Збільшення обсягу зобов'язання поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання можуть виникнути через різні обставини: продовження строку його дії за рахунок збільшення періоду, за який нараховуються відсотки за користування чужими грошовими коштами; підвищення розміру відсотків, встановлення (збільшення розміру) неустойки, зміна способу і форми майнового обтяження, умов відповідальності при збереженні розміру, інші обставини, що потягли погіршення майнової сфери поручителя. Наприклад, спочатку договором передбачалося поступове, поетапне погашення боргу, а після його новації встановлено, що борг має бути повернутий відразу у повному обсязі.

1 Архів Верховного Суду України за 2002 р. - Справа № 06-275кс01.

2. Заміна боржника (переведення боргу на іншу особу) без згоди поручителя нести відповідальність за нового боржника

Це правило закріплене у ч. 3 ст. 559 ЦК України як спеціальна підстава припинення поруки та у ч. 1 ст. 523 ЦК України, яка відображає особливості заміни боржника у зобов'язанні, забезпеченому порукою.

Саме таке законодавче вирішення пов'язане з особливим характером даних відносин. Зокрема визначальним, на думку І. Красько, є те, що порука за своєю сутністю - це фідуціарна угода, яка ґрунтується на довірі сторін (так само, як, наприклад, доручення)1. Ці довірчі стосунки майбутніх учасників правовідносин сприяють її укладенню і, власне, є передумовою встановлення правовідносин поруки.

Такі взаємовідносини боржника і поручителя породжують можливість прийняття на себе поручителем юридичних наслідків невиконання боржником свого обов'язку. Вони забезпечують досягнення мети поруки - встановлення гарантійних правовідносин між кредитором і поручителем. Ця обставина не може не враховуватися при заміні боржника новою особою, з якою поручителя довірчі стосунки не пов'язують.

Звичайно, відносини поруки можуть бути збереженими, якщо поручителем буде прийнята порука за нового боржника, шляхом укладення нового договору поруки.

3. Відмова кредитора прийняти належне виконання боржника чи поручителя після настання строку виконання забезпеченого порукою зобов'язання.

Як уже зазначалося, поручитель за договором поруки може бути зобов'язаний здійснити виконання за боржника, а за відсутності такого обов'язку за поручителем слід визнавати право на таке виконання. Вказаному праву (обов'язку) кореспондує обов'язок кредитора прийняти від поручителя виконання, запропоноване ним замість боржника.

За загальним правилом ст. 613 ЦК України відмова кредитора прийняти належне виконання є підставою вважати його таким, що прострочив, з усіма наслідками, що з цього випливають (відшкодування збитків, звільнення боржника від сплати процентів за час прострочення виконання грошового зобов'язання і т. д.). Частина 2 ст. 559 ЦК України містить спеціальне більш суворе (порівняно із загальним) щодо кредитора правило, відповідно до якого у випадку відмови кредитора прийняти належне виконання боржника чи поручителя порука припиняється.

Таким чином, чітке визначення підстав припинення поруки, а отже, припинення існування прав та обов'язків учасників забезпечувальних правовідносин слугуватиме основою для зміцнення договірної дисципліни, забезпечення прав та законних інтересів поручителя та сприятиме більшому поширенню практики застосування інституту поруки у цивільному обігу.