Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 2. Зміст правовідносин, забезпечуваних завдатком

Стосовно видів зобов'язань, що можуть забезпечуватися завдатком, необхідно відзначити відсутність конкретного переліку таких зобов'язань в Цивільному кодексі, що породжує низку дискусій з цього приводу.

Проте в окремих нормативно-правових актах містяться посилання на можливість забезпечення завдатком конкретних видів зобов'язань. Так, ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітня 1992 р. встановлено перелік істотних умов договору оренди, до яких, зокрема, належить умова про забезпечення виконання зобов'язань - неустойку (штраф, пеню), поруку, завдаток, гарантію тощо.

Крім того, п. 10 Правил торгівлі у розстрочку, затверджених постановою КМУ від 1 липня 1998 р. № 997, передбачено, що передача у розпорядження покупцеві товарів, що придбаваються у розстрочку, здійснюється за умови внесення першого внеску (завдатку) у розмірі не менше 25 відсотків їх вартості, а товарів за ціною понад 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - не менше 50 відсотків, що має зазначатися у договорі. При цьому встановлено, що строк оплати решти вартості товарів має передбачатися договором у межах від 6 до 12 місяців, а товарів, вартість яких перевищує 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. - від 6 до 24 місяців, для транспортних засобів - від 6 до 60 місяців.

Підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, що завдаток може забезпечувати договірні зобов'язання, які мають триваючий характер.

У цивільному законодавстві України інколи передбачаються спеціальні підстави для сплати грошових сум, названих завдатком. Так, в Тимчасовому положенні про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 р. № 68/5 визначається таке поняття, як "гарантійний внесок", під яким розуміється завдаток, який сплачує фізична або юридична особа, розмір якого встановлюється спеціалізованою організацією і не може перевищувати 5% стартової ціни майна, що виставляється на продаж. Цей внесок зараховується покупцю до купівельної ціни, іншим учасникам ця сума повертається протягом трьох робочих днів після закінчення прилюдних торгів. Гарантійний внесок також підлягає поверненню, якщо торги не відбулися. Гарантійний внесок не повертається у випадках, коли покупець не внесе всієї належної суми в терміни, передбачені цим Положенням, а також учаснику торгів, який став переможцем торгів, але відмовився підписати протокол.

Ще один випадок застосування завдатку був передбачений п. 3.3 наказу Міністерства зв'язку України "Про організацію та проведення конкурсів на використання радіочастот в Україні", згідно з яким учасник конкурсу на використання радіочастот зобов'язаний додати до пакету документів платіжний документ, що підтверджує сплату учасником завдатку в розмірі 10 відсотків ціни заявленої ліцензії. Проте рішенням Національної комісії з питань регулювання зв'язку України від 6 вересня 2007 р. № 911 термін "завдаток" був замінений на термін "конкурсна (тендерна) гарантія", який визначається як грошовий внесок у розмірі 10 відсотків початкової вартості смуги радіочастот, який вноситься претендентом як засіб забезпечення сумлінності дотримання ним своїх зобов'язань на період проведення конкурсу1. Внесений завдаток повертається учаснику конкурсу в разі, якщо він не пройшов конкурс, в строк не пізніше 10 діб після дня закінчення проведення конкурсу. Покупцеві, який придбав ліцензію, вказана сума завдатку зараховується в установленому порядку при сплаті вартості ліцензії.

Подібні норми також передбачені в інших нормативно-правових актах, які регулюють порядок проведення окремих видів аукціонів. Зокрема в Порядку продажу на аукціонах виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння з Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 1 червня 2006 р. № 517.

Як видно зі змісту наведених нормативно-правових актів, в них передбачаються особливі форми завдатку, в яких не застосовується повернення завдатку в подвійному розмірі та не передбачається можливість відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, забезпеченого завдатком. Крім того, вони забезпечують спеціальні види зобов'язань, а саме зобов'язання з участі в аукціоні.

На практиці досить часто виникають спори з приводу можливості забезпечення завдатком попереднього договору, зокрема щодо укладення в майбутньому договору купівлі-продажу нерухомості. Агенції нерухомості, укладаючи з покупцем та продавцем договір про надання послуг, який також містить певні ознаки попереднього договору, зазвичай закладають у ньому умову про завдаток. Проте, з метою уникнути проблем, пов'язаних з можливою недійсністю таких договорів, вони пропонують укладати авансову згоду або договір про наміри. Відтак у першому випадку має місце правочин, за яким покупець сплачує продавцеві майбутньої нерухомості певну грошову суму в якості авансу, причому правові наслідки його сплати прирівнюються до правових наслідків сплати завдатку. Отже, при виникненні спору щодо змісту такого договору, його можна розтлумачити саме як правочин про завдаток. Проблема у цьому випадку виникає з тим, що самого договору купівлі-продажу ще не укладено між сторонами, відтак і правочин про завдаток не набирає чинності.

Стосовно правомірності укладення договору про наміри у сфері купівлі-продажу нерухомості, то відповідно до ст. 635 ЦК договір про наміри не вважається попереднім договором, якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, тож він не породжує у сторін таких прав та обов'язків як попередній договір. Якщо ж в такому договорі існує таке волевиявлення сторін, то він має називатися попереднім договором. А це породжує необхідність нотаріального посвідчення такого договору, чого зазвичай намагаються уникнути агенції з нерухомості.

З приводу законності таких умов існують різні точки зору в цивільно-правовій науці. Так, на думку В. В. Вітрянського, завдаток може забезпечувати виконання попереднього договору. Протилежної точки зору притримується Б. М. Гонгало, на думку якого завдаток не може забезпечувати виконання попереднього договору, адже цей договір є організаційним договором, мета якого полягає в укладенні договору в майбутньому, а тому він не може передбачати можливості передання будь-якого майна, в тому числі грошових коштів в якості завдатку'.

Для відповіді на це питання необхідно з'ясувати основні ознаки попереднього договору.

Відповідно до ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Стосовно сфери застосування попереднього договору, то українським законодавством вона безпосередньо не визначена. Відтак попередній договір може укладатися, виходячи з принципу свободи договору, щодо будь-якого виду цивільно-правового договору.

Більш вдалим, на нашу думку, уявляється підхід російських законодавців до цієї проблеми. Так, відповідно до ст. 429 ЦК РФ за попереднім договором сторони зобов'язуються укласти у майбутньому договір про передачу майна, виконання робіт чи надання послуг (основний договір) на умовах, передбачених попереднім договором.

На нашу думку, є більше підстав вважати неможливим забезпечення завдатком попереднього договору. Адже виходячи з визначення попереднього договору, даного в ст. 635 ЦК, це договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку укласти договір в майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором. Стосовно істотних умов попереднього договору, то до них належать всі ті умови, що є істотними для основного договору. Відтак у ньому можуть передбачатися лише права та обов'язки сторін, спрямовані на укладення основного договору. Зокрема одна з сторін може бути наділена обов'язком отримати довідку з БТІ чи іншого державного органу, необхідну для державної реєстрації договору купівлі-продажу нерухомості, розробити проект договору купівлі-продажу та ін. Проте при зазначенні таких обов'язків сторони вправі передбачити, наприклад, пеню за прострочення виконання таких обов'язків. Однак це аж ніяк не означає, що така пеня встановлюється як спосіб забезпечення виконання договору купівлі-продажу, який тільки планується укласти. Крім того, завдаток передається однією стороною другій стороні в рахунок належних з неї за договором платежів, а виходячи зі змісту попереднього договору, цей договір є безвідкатним, а відтак ніякі платежі боржником кредитору за цим договором передаватися не можуть. Проте в попередньому договорі може передбачатися право однієї зі сторін, що понесла витрати, пов'язані, наприклад, з оформленням документів, необхідних для укладення договору купівлі-продажу, на відшкодування таких витрат другою стороною або обов'язок однієї зі сторін попереднього договору нести витрати, пов'язані з підготовкою до укладення основного договору. У цьому випадку, на нашу думку, завдаток може застосовуватися для забезпечення виконання попереднього договору. Крім того, можливість забезпечення попереднього договору виникає також у разі укладення змішаного договору, який містить у собі елементи не лише попереднього договору, а й інших відплатних договорів, наприклад договору про виконання робіт, надання послуг тощо.

Однак, виходячи з норми ч. 2 ст. 546 ЦК, перелік способів забезпечення виконання зобов'язань, наведений у цій статті, не є вичерпним, і договором або законом можуть передбачатися інші способи. Отже, можна стверджувати, що попередній договір може бути забезпечений іншим способом, передбаченим законом або договором.

Власне, з таких самих позицій виходить і судова практика.

Так, в червні 2006 р. О. звернувся до суду з позовом про повернення з чужого володіння незаконно отриманих грошових коштів, відшкодування моральної шкоди, у якому зазначав, що З листопада 2005р. уклав з відповідачем Б. попередній договір про зобов'язання укласти договір купівлі-продажу 39/100 частин жилого будинку. В рахунок оплати зазначеної частини будинку ним, позивачем, було передано Б. 5100 грн.

Строк укладення основного договору купівлі-продажу сплинув 3 лютого 2006 р., проте договір купівлі-продажу укладено не було з вини відповідача, який ввів його, позивача, в оману щодо істотних умов договору.

Під час укладення попереднього договору було обумовлено, що частина будинку, яку він мав намір придбати, має земельну ділянку, водопровід, газ та каналізацію. Коли він оглянув будинок, то встановив, що частина будинку, яку він мав намір придбати, не має земельної ділянки, водопроводу, газу та каналізації. Крім того, відповідачем не забезпечено надання згоди на укладення договору купівлі-продажу особи, яка є власником іншої частини будинку.

Посилаючись на вказані обставини, а також на п. 5 попереднього договору, ст. 571 ЦК України, позивач просив стягнути з Б. на його користь суму завдатку 5100 грн, додатково суму завдатку 5100 грн та 1700 грн на відшкодування моральної шкоди.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивач безпідставно відмовився від укладення договору купівлі-продажу, адже він з самого початку попередив його, що земельна ділянка знаходиться в загальному користуванні, а вода - в колонці.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 8 червня 2006 р. позов задоволено частково. Постановлено стягнути з Б. на користь О. завдаток у сумі 5100 грн, додатково суму завдатку 5100 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 102 грн. Постановлено стягнути з Б. витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 30 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Б. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду в частині стягнення з нього завдатку в сумі 5100 грн, додатково суми завдатку 5100 грн та витрат по сплаті судового збору скасувати, і в позові в цій частині відмовити.

На думку Апеляційного суду Харківської області, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні з підстав, передбачених пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦП К України, оскільки, задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав доведеним, що позивач в рахунок належних з нього платежів за договором купівлі-продажу частини жилого будинку, на підтвердження цього зобов'язання і на забезпечення його виконання передав відповідачу 5100 грн. Оскільки порушення зобов'язання сталося з вини відповідача, останній, відповідно до вимог статей 570, 571 ЦК України, повинен повернути позивачеві завдаток та додатково суму завдатку.

Такий висновок суду першої інстанції не відповідає обставинам справи і зроблений судом з порушенням норм матеріального права. Апеляційним судом було встановлено, що 3 листопада 2005 р. сторони уклали нотаріально посвідчений попередній договір, відповідно до якого зобов'язались в строк до 3 лютого 2006р. укласти договір купівлі-продажу 39/100 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних будівель. Ціна продажу визначена сторонами в сумі 132600 грн, з яких 5100 грн О. сплатив Б. на забезпечення виконання зобов'язань.

Відповідно до ч. 3 ст. 635 ЦК України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Судом встановлено і не заперечується сторонами, що в строк, визначений попереднім договором, основний договір купівлі-продажу укладено не було і жодна зі сторін не направила другій стороні пропозицію про його укладення.

З огляду на це та відповідно до вимог ч. 3 ст. 635 ЦК України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється. А отже, сума, внесена О. при укладенні попереднього договору, повинна бути йому повернута Б.

Відтак вимоги про стягнення додаткової суми 5 100 грн є безпідставними. Адже ця сума є авансом, а не завдатком, оскільки договір купівлі-продажу частини будинку сторонами укладено не було. А відповідно до ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума, яка видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього платежів за вже укладеним договором.

Отже, відповідач Б. не може бути зобов'язаний до повернення внесеної позивачем суми у подвійному розмірі. Частина 2 ст. 635 ЦК України передбачає лише санкції для сторони, яка необґрунтовано ухиляється від укладення основного договору, передбаченого попереднім договором.

Відтак судова колегія Апеляційного суду Харківської області апеляційну скаргу відповідача Б. задовольнила частково і вирішила стягнути з нього на користь позивача 5 00 (п'ять тисяч сто) грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 51 грн, в іншій частині це ж рішення залишила без змін'.

З урахуванням усіх висловлених позицій, можна дійти висновку, що завдаток може забезпечувати лише те договірне відплатив зобов'язання, яке існує на момент укладення правочину про завдаток та має триваючий характер. Тому завдатком не може забезпечуватися виконання попереднього договору або іншого договору, який сторони планують укласти в майбутньому. Не можуть також забезпечуватись завдатком деліктні та інші недоговірні зобов'язання, а також безвідплатні зобов'язання.

У XVIII-XIX ст. у російському законодавстві передбачався договір "запродажу", за яким сторони зобов'язувалися укласти у певний строк договір купівлі-продажу. Відтак цей договір слугував своєрідним видом попереднього договору, проте з тією особливістю, що сфера його застосування обмежувалася договором купівлі-продажу. Передбачалася також можливість забезпечення такого договору завдатком шляхом включення такої умови у запродажний запис або шляхом видачі завдаткової розписки, в якій мали зазначатися: строк видачі розписки, визначення умов договору.

Правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком, визначаються ст. 571 ЦК.

Загальним наслідком порушення зобов'язання з вини боржника є залишення суми завдатку у кредитора. Цей наслідок і обумовлює віднесення завдатку до засобів цивільно-правової відповідальності, адже у разі порушення боржником зобов'язання з його вини він втрачає вартість завдатку.

Отже, завдаток не повертається у разі наявності вини боржника у порушенні зобов'язання. А у разі наявності вини кредитора у порушенні зобов'язання, він несе відповідальність за таке порушення шляхом повернення подвійної вартості завдатку боржнику.

Крім загальних наслідків у формі втрати завдатку ч. 2 ст. 571 наділяє добросовісну сторону правом вимагати від винної сторони відшкодування заподіяних порушенням зобов'язання збитків. При цьому розмір збитків, якщо інше не передбачено договором між ними, вираховується виходячи з вартості, на яку збитки перевищують вартість завдатку. В даному випадку необхідно враховувати загальні норми про відшкодування збитків, передбачені ст. 22 ЦК.

Відповідно до ч. 3 ст. 571 завдаток підлягає також поверненню у разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання. Припинення зобов'язання до початку його виконання може бути обумовлене такими обставинами, як недоцільність його виконання сторонами або коли відпала необхідність у сторін на виконання зобов'язання. В даному випадку має місце згода сторін на припинення зобов'язання до початку його виконання. Другою підставою для повернення завдатку є припинення зобов'язання у разі настання обставин, за які жодна із сторін не відповідає, що призвело до його припинення (ст. 607 ЦК).