Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Придбання предмета лізингу

Розглядаючи питання укладення договору лізингу, ми зазначили, що його сторонами є лізингодавець і лізингоодержувач (двосторонній договір). Проте слід розрізняти поняття "договір лізингу" та "лізингові зобов'язання". Договір лізингу є юридичним фактом, на підставі укладення якого виникають лізингові зобов'язання, тобто договірні зобов'язальні відносини, сторонами яких уже є лізингодавець, лізингоодержувач і продавець (постачальник) предмета договору лізингу (далі - продавець предмета лізингу). Права та обов'язки учасників лізингу за своєю природою є зобов'язально-правовими. Між учасниками складається певна система відносин, в яких вони виступають стосовно один одного як кредитор і боржник, є взаємозобов'язаними. Розглядаючи питання реалізації прав і обов'язків учасників лізингових відносин, доцільно, на наш погляд, розглянути їх у такій послідовності: придбання предмета лізингу; передача предмета лізингу; володіння та користування предметом лізингу; припинення лізингових зобов'язань.

Придбання предмета лізингу

Відносини з придбання предмета лізингу опосередковуються договорами лізингу та купівлі-продажу, сторонами яких є, відповідно, лізингодавець і лізингоодержувач та лізингодавець і продавець предмета лізингу. Між лізингодавцем і лізингоодержувачем існують відносини щодо визначення умов придбання предмета лізингу, що, у свою чергу, включають вибір продавця та/або визначення предмета лізингу. Законодавче регулювання відносин щодо визначення умов придбання предмета лізингу базується на нормах ч. 1 ст. 806 та ч. І ст. 808 ЦК України, ч. 1 ст. 292 ГК України, ч. 2 ст. 1 та п. 1 ч. І ст. 11 Закону про ФЛ. Вибір продавця предмета лізингу здійснюється за домовленістю між лізингодавцем і лізингоодержувачем. У договорі лізингу, як правило, фіксується, хто із сторін договору здійснює вибір продавця предмета лізингу. У подальшому підтвердженням вибору продавця предмета лізингу буде договір купівлі-продажу, в якому вказується особа продавця. Крім того, про погодження може свідчити візування лізингоодержувачем проекту договору купівлі-продажу предмета лізингу між лізингодавцем і продавцем. На практиці нерідко має місце ситуація, коли особу продавця предмета лізингу обирає лізингоодержувач, але, всупереч умовам договору лізингу, договір купівлі-продажу предмета лізингу укладається з іншою особою. При цьому фактично вибір продавця предмета лізингу здійснює лізингодавець.

Встановлення волевиявлення сторін договору лізингу щодо того, хто з них обрав продавця та/або визначив предмет лізингу, має здійснюватися на основі чіткої письмової домовленості між ними. Така умова є істотною для договору лізингу. Якщо лізингодавець при придбанні предмета лізингу відступає від умов договору лізингу, обираючи на власний розсуд продавця та/або визначаючи характеристики предмета лізингу, а лізингоодержувач, у свою чергу, приймає таке виконання, то слід визнати обов'язок лізингодавця виконаним належним чином. Водночас, лізингоодержувач має право відмовитися від прийняття виконання, оскільки лізингодавець не виконав свій обов'язок належним чином, що тягне за собою відповідні правові наслідки, пов'язані з порушенням договірних зобов'язань.

Слід звернути увагу на зміст норми п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону про ФЛ, згідно з якою лізингоодержувач має право обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю. Аналіз зазначеної норми дозволяє дійти висновку, що в ній закріплено кілька моделей можливої поведінки сторін договору лізингу щодо визначення умов придбання предмета лізингу: 1) вибір продавця та предмета лізингу здійснює лізингоодержувач; 2) лізингоодержувач встановлює специфікацію предмета лізингу і доручає вибір продавця та/або предмет лізингу лізингодавцю.

Отже, так чи інакше встановлення специфікації предмета лізингу залишається правом виключно лізингоодержувача. При цьому слід звернути увагу на те, що в зазначеній нормі законодавець розмежовує поняття "встановлення специфікації предмета лізингу" та "вибір предмета лізингу". Встановлення специфікації предмета лізингу полягає в тому, що лізингоодержувач визначає найменування, кількість, тип, модель, марку, найменування виробника, вартість тощо речі, що має бути передана лізингоодержувачу як предмет лізингу. Існують різноманітні варіанти документального оформлення факту обрання лізингоодержувачем предмета лізингу. Наприклад, складається документ під назвою "Специфікація", у договорі лізингу узгоджуються умови під назвою "Специфікація" тощо. Звісно, що об'єми специфікації предмета лізингу можуть,різнитися. Наприклад, встановлюючи певні характеристики автомобіля, лізингоодержувач залишає на розсуд лізингодавця обрання його моделі. Можемо припустити, що законодавець саме таку ситуацію характеризує як вибір лізингодавцем предмета лізингу.

Слід звернути увагу на те, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону про ФЛ лізингоодержувач має право доручити вибір лізингодавцю. У зв'язку з цим постає питання щодо тлумачення терміна "доручення", використаного законодавцем у зазначеній нормі. У силу термінологічної схожості логічно припустити, що йдеться про укладення між лізингодавцем і лізингоодержувачем договору доручення, згідно з яким одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії, Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя (ч. 1 ст. 1000 ЦК України). Отже, постає питання про можливість застосування відповідних положень ЦК України, що регулюють відносини доручення, до відносин між лізингодавцем і лізингоодержувачем з приводу здійснення вибору продавця та/або визначення предмета лізингу. Насамперед слід зазначити, що відсутні підстави для кваліфікації вибору лізингодавцем продавця та/або предмета лізингу як юридичної дії (правочину), оскільки внаслідок його здійснення будь-яких цивільних прав і обов'язків ні у лізингодавця, ні у лізингоодержувача не виникає. Скоріше в даному випадку йдеться про вчинення фактичних дій, що за визначенням, не можуть бути предметом договору доручення. Проте вибір лізингодавцем продавця та/або предмета лізингу на власний розсуд матиме для нього цілком конкретні правові наслідки, пов'язані з відповідальністю перед лізингоодержувачем спільно з продавцем за порушення умов купівлі-продажу предмета лізингу (ч. 1 ст. 808 ЦК України).

Обов'язок придбання речі лізингодавець виконує укладенням договору купівлі-продажу (поставки) предмета лізингу (далі - договір купівлі-продажу предмета лізингу), з урахуванням норм ЦК України та ГК України про купівлю-продаж (поставку). Як правило, продавцем предмета лізингу є особа, яка не є стороною договору лізингу. Водночас, у випадку "зворотного" лізингу особи продавця предмета лізингу та лізингодавця збігаються. При укладенні договору купівлі-продажу предмета лізингу воля лізингодавця певною мірою обмежена договором лізингу в частині визначення умов про предмет лізингу, вартість і строки його передачі лізингодавцю або лізингоодержувачу.

Слід зазначити, що в діяльності професійних лізингодавців склався звичай, згідно з яким лізингодавець письмово повідомляє продавця, що договір купівлі-продажу предмета лізингу укладається з останнім у зв'язку з виконанням договору лізингу1. Поряд з цим, намагаючись позбавитись обтяжливих стосунків, пов'язаних з передачею та прийняттям предмета лізингу, лізингодавці практикують часткову передачу своїх прав і обов'язків стосовно продавця вчиненням правочинів з відступлення права вимоги та переведення боргу (статті 511-523 ЦК України) лізингоодержувачам. З огляду на це вищезазначене повідомлення, на нашу думку, треба кваліфікувати як вчинення лізингодавцем дій, спрямованих на дотримання вимог ч. 2 ст. 516 ЦК України.

Укладаючи договір купівлі-продажу (поставки) предмета лізингу, лізингодавець має враховувати, що в окремих положеннях законодавства України передбачені обмеження щодо джерел фінансування придбання предмета лізингу. Зокрема, відповідно до ч. І ст. 292 ГК України "лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів...". Крім того, згідно з ч. 1 ст. 351 ГК України банки мають право придбавати за власні кошти засоби виробництва для передачі їх у лізинг з дотриманням вимог, встановлених у ст. 292 цього Кодексу. У свою чергу, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону про ФЛ лізингодавець має право інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти. Ознайомлення із зазначеними положеннями законодавства України відразу породжує питання: навіщо встановлюються такі обмеження та які правові наслідки тягне за собою їх недотримання? Що стосується першої частини питання, то, на нашу думку, із суто правових позицій пояснити таке обмеження неможливо, оскільки відповідь, скоріше за все, перебуває в економічній площині. З іншого боку, від зазначених норм, які мають імперативний характер, лізингодавець не може відступати жодного разу. Щодо правових наслідків порушення зазначених норм, то вони, на нашу думку, залежать від того, якою є правова природа таких заборон. Зазначені норми можна тлумачити максимально широко. Зокрема, це може бути кваліфіковано як умова належного виконання обов'язку лізингодавця обов'язок придбати предмет лізингу або публічно-правова вимога до діяльності окремих суб'єктів тощо. Відповідно, у разі порушення зазначених заборон правовими наслідками можуть бути або визнання дій лізингодавця щодо придбання предмета лізингу неналежним виконанням, або застосування до порушника відповідних заходів впливу (наприклад, у випадку з банками).

Визначившись з кваліфікацією та правовими наслідками порушення вищезазначених приписів, треба визначитися з використаною в них термінологією. Йдеться про такі терміни, як "власні фінансові кошти", "власні кошти", "залучені фінансові кошти", "залучені кошти", "позичкові кошти". Для тлумачення змісту зазначених термінів зазвичай використовують норми ст. 10 Закону України "Про інвестиційну діяльність", згідно з якими інвестиційна діяльність може здійснюватися за рахунок: позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити); залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб). Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" капітал регулятивний (власні кошти) складається з основного й додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України. Щодо інших термінів, то чинне законодавство, на жаль, не містить норм, які могли би бути джерелом для з'ясування їх дійсного змісту.

Передача та прийняття предмета лізингу. Аналізуючи норми ч. 1 ст. 806 та ч. 2 ст. 809 ЦК України, ч. 1 ст. 292, а також ч. 1 ст. 1 і п. 1 ч. 2 і ч. 3 ст. 10 Закону про ФЛ, можемо дійти висновку, що обов'язок передати лізингоодержувачу предмет лізингу законодавець поклав на лізингодавця. Проте на практиці трапляються випадки, коли обов'язок передати лізингоодержувачу предмет лізингу виконується продавцем (постачальником). Для цього, як уже зазначалося, можуть використовуватися такі цивільно-правові конструкції, як (1) заміна боржника у зобов'язанні (ст. 520 ЦК України) та (2) виконання обов'язку боржника іншою особою (ст. 528 ЦК України).

Зважаючи на все викладене вище, можемо окреслити такі варіанти передачі лізингоодержувачу предмета лізингу та їх нормативно-правового регулювання: 1) предмет лізингу спочатку передається лізингодавцю, а вже потім - лізингоодержувачу; в такому разі відносини з передачі предмета лізингу від продавця до лізингоодержувача регулюються нормами про купівлю-продаж (поставку), а відносини з передачі предмета лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача - нормами про оренду; 2) предмет лізингу передається лізингоодержувачу безпосередньо продавцем; у такому разі відносини з передачі предмета лізингу від продавця до лізингоодержувача регулюються нормами про купівлю-продаж. При цьому слід зазначити, що від обрання сторонами договору лізингу одного з цих варіантів передачі предмета лізингу напряму залежить регулювання умов належного виконання зазначеного обов'язку, а саме - щодо строків (термінів), місця та інших умов передачі предмета лізингу. Тож розглянемо кожну з умов належного виконання обов'язку передачі предмета лізингу з урахуванням зазначених варіантів.

Строки (терміни) передачі лізингоодержувачу предмета лізингу. Основним джерелом регулювання строків передачі предмета лізингу є договір лізингу. За загальним правилом умова про строк (термін) передачі предмета лізингу не є істотною умовою договору лізингу. Виняток становить вимога ст. 217 КТМ України, згідно з якою в договорі лізингу судна має бути вказано час передачі судна лізингоодержувачу. Якщо договір лізингу не містить умови про строк передачі предмета лізингу, то зобов'язана сторона має керуватися нормами ст. 663 (варіант № 2) та ст. 765 (варіант № 1) ЦК України. При цьому важливо пам'ятати, що приписи, встановлені в цих нормах, відрізняються між собою. Так, у разі передачі предмета лізингу згідно з варіантом № 1, у випадку, якщо у договорі лізингу строк не встановлений, лізингодавець зобов'язаний передати лізингоодержувачу предмет лізингу негайно. Натомість, якщо передача предмета лізингу здійснюється згідно з варіантом № 2, у разі відсутності у договорі лізингу та/або купівлі-продажу (поставки) умови про строк виконання цього обов'язку, лізингоодержувач має право вимагати його виконання в будь-який час. При цьому продавець (постачальник) повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги (ст. 663 та ч. 2 ст. 530 ЦК України). Важливе значення для взаємовідносин між учасниками лізингових відносин має чітке встановлення моменту виконання обов'язку передати предмет лізингу, який сторони, зазвичай узгоджують у договорі лізингу та/або купівлі-продажу (поставки). Водночас, можливі ситуації, коли з певних причин учасники лізингових відносин не узгодили між собою момент, з якого обов'язок передати предмет лізингу вважається виконаним. У цьому випадку вони мають змогу скористатися відповідними законодавчими приписами.

Разом з тим, варто звернути увагу на те, що відповідні законодавчі приписи регулюють лише ситуацію, коли обов'язок передати предмет лізингу покладений на продавця (варіант № 2). У такому випадку момент виконання обов'язку передати предмет лізингу може бути визначений з використанням норм ст. 664 ЦК України. Натомість, якщо обов'язок передати предмет лізингу покладений на лізингодавця (варіант №1), то законодавчі положення стосовно визначення моменту виконання ним цього обов'язку відсутні. Застосування норм ст. 664 ЦК України до цих відносин можливе за аналогією закону (ч. 1 ст. 8 ЦК України), оскільки відносини, про які йдеться, на нашу думку, є подібними за змістом.

Проте, як свідчить ознайомлення з практикою лізингових компаній і банків щодо укладення договорів лізингу та виконання зобов'язань, що виникають на підставі їх укладення, найчастіше факт передачі/повернення предмета лізингу, а отже, і момент виконання обов'язку його передачі, фіксується у документі передач і-приймання предмета лізингу. Крім того, важливість використання документів про передачу-приймання предмета лізингу з метою фіксування зазначених фактів засвідчує судова практика.

Місце передачі лізингоодержувачу предмета лізингу. Як і у випадку зі строком передачі предмета лізингу, чинне законодавство України не містить спеціальних вимог щодо місця виконання обов'язку передати лізингоодержувачу предмет лізингу1. З огляду на це з метою визначення місця виконання обов'язку передати лізингоодержувачу предмет лізингу мають застосовуватися норми ст. 532 ЦК України.

Інші умови передачі лізингоодержувачу предмета лізингу. Поряд з умовами щодо строків і місця виконання обов'язку передати лізингоодержувачу предмет лізингу, важливе значення для визнання цього обов'язку виконаним належним чином мають й інші умови, що стосуються, умовно кажучи, якісно-кількісних параметрів предмета лізингу.

Якість предмета лізингу, як правило, визначається у договорі купівлі-продажу та/або лізингу. При цьому під "якістю" розуміють сукупність властивостей, які відображають новизну, довговічність, надійність, економічність, енергономічність, естетичність, екологічність, безпечність експлуатації, споживання товару тощо та надають йому здатність задовольняти інтереси та потреби покупця. Якщо сторони зазначених договорів не погодили між собою умови щодо якості предмета лізингу, то слід керуватися вимогами ч. 2 ст. 673 або ч. 1 ст. 767 ЦК України, відповідно до яких предмет лізингу має відповідати умовам договору або бути придатним для мети, з якою він звичайно використовується (відповідати своєму призначенню). Згідно з ч. 1 ст. 218 КТМ України лізингодавець зобов'язаний передати судно лізингоодержувачу в стані, придатному для використання його з метою, передбаченою договором лізингу судна. Крім того, вищезазначені особи зобов'язані дотримувати норми ч. 4 ст. 673 ЦК України, згідно з якою, якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві (за певних умов - лізингоодержувачу) товар, який відповідає цим вимогам. При цьому продавець і покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом. Також важливими для учасників лізингових відносин є гарантії якості предмета лізингу, що визначаються з урахуванням норм статей 675-677 і 768 ЦК України та ст. 269 ГК України. Крім того, з урахуванням норми ч. 4 ст. 268 ГК України, у випадку за варіантом N° 2 передачі предмета лізингу постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.

Комплектність предмета лізингу визначається з урахуванням норм статей 682-683, ч. 1 ст. 767 ЦК України та ст. 270 ГК України в договорі, з урахуванням стандартів, технічних умов або прейскурантів. Під "комплектністю" слід розуміти передачу речі з усіма необхідними для її використання предметами. Самі по собі комплектуючі вироби частіше окремо не використовуються, й інша річ, коли договором передбачена поставка комплекту товарів, тобто певного набору предметів, об'єднаних однією назвою.

Кількість речей, що передаються лізингоодержувачу як предмет лізингу, окрім домовленостей між учасниками лізингу визначається на основі норм ст. 669 ЦК України, згідно з якою вона (кількість) встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Враховуючи, що предметом лізингу можуть бути речі, визначені індивідуальними ознаками, його кількість встановлюється шляхом поштучного обрахування кількості. Водночас, поряд з таким способом визначення умови про кількість, практикується грошова оцінка предмета лізингу, що, у свою чергу, допомагає чітко визначитися зі складовими лізингових платежів, зокрема, для цілей оподаткування. Слід зазначити, що законодавець встановлює презумпцію, відповідно до якої продавець зобов'язаний передати покупцеві товар у тарі та/або в упаковці, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу або не випливає із суті зобов'язання (ч. 1 ст. 685 ЦК України).

Іншим обов'язком особи (лізингодавця або продавця), яка передає предмет лізингу, відповідно до норм ст. 659 та ч. 2 ст. 769 ЦК України є необхідність попередити лізингоодержувача про всі права третіх осіб на річ, що передається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). Правила, вміщені у ст. 659 ЦК України, стосуються також відносин між лізингодавцем (покупцем) та продавцем (постачальником), незалежно від того, хто зобов'язаний передати предмет лізингу лізингоодержувачу. Крім того, продавець зобов'язаний одночасно з річчю передати покупцеві її приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються речі та підлягають переданню разом із річчю відповідно до договору або актів цивільного законодавства (статті 187- 188, ч. 2 ст. 662 ЦК України). До того ж, якщо згідно з умовами договору лізингу обов'язок передати предмет лізингу лізингоодержувачу покладено на лізингодавця, останній зобов'язаний попередити лізингоодержувача про особливі властивості й недоліки речі, які йому відомі та які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею (ч. 2 ст. 767 ЦК України та п. 2 ч. 2 ст. 10 Закону про ФЛ).

Поряд з обов'язком лізингодавця або продавця передати предмет лізингу лізингоодержувачу, на останнього, у свою чергу, покладеш певні "кредиторські" зобов'язання. Насамперед йдеться про обов'язок лізингоодержувача прийняти предмет лізингу (ч. 1 ст. 689 і ч. І ст. 806 ЦК України, ч. 1 ст. 292 ГК України та ч. 2 ст. 1 та п. 1 ч. 2 ст. II Закону про ФЛ) від особи, яка виконує обов'язок передати предмет лізингу, тобто вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання предмета лізингу, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ч. 2 ст. 689 ЦК України). Такі дії можуть бути як фактичними, так і юридичними (наприклад: сповістити адресу, за якою має відвантажуватися предмет лізингу; надати транспортні засоби для перевезення предмета лізингу; надати складські приміщення тощо), характер і зміст яких різниться залежно від різноманітних факторів. Звісно, що лізингоодержувач за певних умов має право відмовитися від прийняття предмета лізингу, що вже був переданий. У такому разі, з огляду на ч. 1 ст. 690 ЦК України, лізингоодержувач зобов'язаний забезпечити схоронність предмета лізингу, негайно повідомивши про це продавця.

Поряд з цим, лізингоодержувач, виявивши порушення умов передання предмета лізингу (щодо якості, комплектності, тари тощо), зобов'язаний повідомити продавця або лізингодавця про ці порушення (ч. 1 ст. 688 та ч. 3 ст. 767 ЦК України). Слід зазначити, що, попри схожість регулювання виконання лізингоодержувачем цього обов'язку в обох вищезазначених варіантах передачі предмета лізингу, все ж таки існує відмінність у правових наслідках порушення цього обов'язку, залежно від обрання одного з двох варіантів передачі предмета лізингу. Так, у разі невиконання лізингоодержувачем зазначеного обов'язку в контексті варіанта № 1 передачі предмета лізингу, якщо продавець знав або міг знати про те, що переданий лізингоодержувачу предмет лізингу не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він не має права посилатися на те, що не одержав від лізингоодержувача повідомлення про порушення умов договору, та на наслідки невиконання лізингоодержувачем цього обов'язку, встановлені ч, 1 ст. 688 ЦК України. Натомість, якщо зазначений обов'язок лізингоодержувач не виконав або виконав неналежним чином у випадку з варіантом № 2 передачі предмета лізингу, то вважатиметься, що предмет лізингу переданий лізингоодержувачу в належному стані (ч. 3 ст. 767 ЦК України). Слід також нагадати, що в силу норм ст. 659 та ч. 2 ст. 769 ЦК України на лізингодавця та продавця (постачальника) покладено обов'язок попередити лізингоодержувача про права третіх осіб на предмет лізингу (права наймача, право застави тощо).