Психологія управління - Ходаківський Є.І. - 17.2. Система групової самоорганізації та основні соціальні функції

Сьогодні виділяються п'ять основних соціальних функцій:

1) світопізнавальна;

2) владно-адміністративна;

3) господарююча;

4) управлінська;

5) виконавча.

За цими функціями можлива самоорганізація спільноти людей в упорядковану систему будь-якого рівня. Цьому є підтвердженням сучасні організації - від натовпу їх відрізняє наявність функціонального розподілу. Тобто в організації хтось має пізнавати творення світу та його закони, хтось - адмініструвати, хтось - хазяйнувати, хтось - управляти, а хтось - працювати.

Для якісного виконання цих основних соціальних функцій потрібно правильно підібрати людей, які є компетентними щодо їх виконання, тобто володіють відповідними властивостями та кваліфікацією. Кожна з основних соціальних груп має власну колективну психологію та незмінну константу - соціотип (див. розділ 5 і розділ 15).

Процес групової самоорганізації починається з усвідомлення потреби у такій самоорганізації особами, які за своєю природою належать до "людей знань", тобто діють компетентно у сфері знань і духа, загальних природних та етичних принципів, розуміють місце системи "нація" у надсистемі "людство-природа-Бог" та діють заради загального блага. Усвідомлюючи себе, своє призначення і свою відповідальність, вони починають шукати собі подібних і об'єднуватися з ними. Перший етап суспільної самоорганізації завершується формуванням цієї групи.

Другий етап полягає у цілеспрямованій роботі сформованої групи задля масового усвідомлення членами спільноти свого призначення і потреби самовизначення до однієї з функціональних груп. З цією метою групою випрацьовується ідеологія.

На третьому етапі відбувається самоорганізація всіх соціальних груп, на якому особливу активність виявляють "люди влади", оскільки вони першими сприймають ідеї "людей знань", є компетентними у питаннях практичної організаційної роботи та схильні працювати задля забезпечення інтересів усієї спільноти.

Процес структуризації біосоціального організму на функціональні підсистеми набуває стійкого характеру тоді, коли виникають "чисті групи" - групи, які складаються з осіб, компетентних у виконанні відповідної соціальної функції.

Ще Р. Генон визначав: "(чиста група)... є виразом глибинної індивідуальної природи людини зі всією сукупністю особливих схильностей, що злиті з цією природою і визначають кожного до виконання тих чи інших обов'язків. Але як тільки виконання цих обов'язків перестає підпорядковуватися суворо визначеним правилам (обгрунтованих природою людини), обов'язковим наслідком цього виявляється такий стан, коли кожний змушений робити лише ту роботу, яку йому вдалося одержати, навіть у тому випадку, коли людина не відчуває до неї жодної зацікавленості і не має жодної внутрішньої кваліфікації для її виконання" [16].

Властивістю "чистої групи" є здатність знаходити та приєднувати до себе "своїх" і відштовхувати від себе "чужих" - тих, хто не володіє відповідними особистими якостями. Завдяки цьому "чиста група" має здатність до самоочищення, що дозволяє їй протистояти деградації, яка завжди загрожує будь-якій живій системі. Така живучість "чистої групи" обумовлена тим, що її члени здатні компетентно оцінювати як один одного, так і потенційних кандидатів у групу. Іншою властивістю "чистої групи" є високий ступінь взаємопроникнення.

У "чистій групі" закладена потужна ідея соціальної честі. У традиційній термінології "чиста група" розглядається як відкрита динамічна підсистема національного організму, яка здатна до самоорганізації, яка у суспільстві виконує певну соціальну функцію і складається з осіб - вільних громадян, які мають для цього відповідні здібності та кваліфікацію, люблять цю діяльність і добровільно несуть за неї індивідуальну та групову відповідальність.

"Чиста група" може ефективно діяти лише тоді, коли вона є відкритою для людей з відповідними здібностями. Відкритість є обов'язковою умовою життя систем, що самоорганізуються: щойно "чиста група" замикається, вона відразу ж починає деградувати і прямує до самознищення.

При самоорганізації головним є самопізнання людиною власної природи і самовизначення, готовність взяти на себе обов'язки і відповідальність за виконання обраної діяльності. Але при самовизначенні не завжди вдається уникнути помилок, часто для цього потрібно мати погляд "з боку".

Саме тому добір у "чисту групу" здійснюється її членами за допомогою системи об'єктивних критеріїв на основі експертних оцінок. Відтак, у першу чергу оцінюванню підлягають реальні справи людини, "плоди" її діяльності (за якими судять про саму людину). Фактично кандидат у "чисту групу" проходить випробовування, а сутність будь-якого випробовування - це криза і спостереження. З цього випливає парадоксальний висновок: у кризовий період, коли суспільство знаходиться у напівзруйнованому і хаотичному стані, виникають сприятливі умови для самоорганізації, тому що саме у цей час яскраво виявляється істинна природа людини і, відтак, зникає потреба у додаткових штучних випробовуваннях на "групову чистоту".

Головні причини ефективності суспільства, організованого з урахуванням даного підходу, полягають у наступному.

По-перше, такому суспільству органічно властива орієнтація на виявлення людських талантів та здібностей і їх найповнішу реалізацію.

По-друге, світогляд такого суспільства не сприяє породженню штучних потреб і продукуванню непотрібних речей, оскільки не вважає за самоціль накопичення багатства, здобуття влади, входження у "вище суспільство" тощо.

По-третє, у такому суспільстві людина ніколи не буде самотньою, оскільки у своїй групі вона завжди знайде розуміння і підтримку.

По-четверте, у такому суспільстві робота, як правило, виконується компетентними людьми, які люблять цю роботу, оскільки вона є продовженням їхньої особистості.

У цьому контексті варто зауважити, що будь-яку корисну роботу здатні виконувати лише компетентні люди, - всі інші лише марно витрачають ресурси організації.

У суспільстві, в якому започатковані процеси самоорганізації "чистих груп", замість принципу Пітера починає діяти протилежний принцип: "е ієрархії суспільства самоорганізованих "чистих груп" кожний індивідуум має тенденцію досягати свого рівня компетентності".

З точки зору ефективного управління це пояснюється так - людина може знайти роботу, яку вона робитиме компетентно. З цього виходить, що людська спільнота має величезний внутрішній потенціал, для реалізації якого потрібна лише правильна політика у сфері виховання і соціальної організації.

Якщо розглянути дане положення на прикладі, наведеному на початку розділу (щодо талановитих молодих людей - Першого, Другого і Третього, - які досягли "життєвого успіху", тобто піднялися на свій рівень некомпетентності), то з урахуванням проведених досліджень можна встановити наступне. їхні таланти загубило те, що у суспільстві, в якому вони функціонували, нікого не цікавили їх вроджені схильності, натомість всіляко заохочувалось сліпе дряпання нагору соціальними сходами би.

В органічному, чистогруповому суспільстві сценарій розвитку був наступний. Наприклад, після стажування на фірмі подібного профілю, Першому порекомендували б не поспішати з підвищенням. Але навіть він прийняв пропозицію щодо підвищення, то після виявлення некомпетентності на новій роботі міг би спокійно повернутись на попереднє місце, і його престиж не постраждав би. Те саме стосується кар'єри Другого і Третього - вони б зупинилися там, де їм працюється невимушено й із задоволенням, де вони добре почуваються.

Відтак, в самоорганізованому чистогруповому суспільстві кожна людина зобов 'язана шукати своє покликання, а її "життєвий успіх" визнається тоді, коли вона знаходить споріднену працю, незалежно від її місця в ієрархії суспільного організму.